Новоріччя зустрічати, Різдво святкувати тисячам жителів Маріуполя не доведеться у власному помешканні. Російський окупант ледь не вщент знищив їхнє квітуче, гарне місто, змусив податися в різні куточки України та світу. Майже тисяча з них зареєструвалися на Тернопільщині як внутрішньо переміщені особи.

Понад три місяці тому в Тернополі відчинив двері центр «Я — Маріуполь», який став для переселенців місцем зустрічей, допомоги та підтримки. Переселенці з азовського міста занурилися у нове життя, пізнають історію і традиції Тернопілля. Щоб люди менше згадували страшні події, які пережили, їм у центрі надають гуманітарну, медичну, юридичну, психологічну допомогу, а також залучають до культурної діяльності.

Янголики як символ Перемоги

Десятирічна Іринка Стребкова зосереджено творить новорічно-різдвяну прикрасу — янголика. То серденько наклеїла, то крила додала, до того ж не лише пишні білі, а з нотним станом, напевне, коляди. «Янголи співають, славу, честь звіщають, на небесах і на землі мир проповідають», — у моїй пам’яті зринули враз рядки відомої коляди. Як потрібні нині й Іринці, й мені, і всій Україні мир, справжня радість української Перемоги над знавіснілим рашизмом! Але як дочекалися українці нинішнього Різдва та Нового року, так неодмінно святкуватимуть і Перемогу. Віримо в це!

А поки що маріупольська дівчинка, яка знає, що таке страшна війна не з фільмів, а, на жаль, із власного життя, далеко від рідної оселі працює над образом янголика, який стане прикрасою і навіть символом миру на її ялинці. Іринчин янголик прикрашатиме ще й музейну експозицію.

Це ще попереду, нині ж Іринка разом з іншими маріупольськими дітьми та дорослими стала учасницею майстер-класу, який проводить тернопільська умілиця Зоряна Винник. На цей захід дівчинка прийшла разом з батьками та дідусем. Каже, що любить співати, малювати та власноруч створювати різні вироби, тому в центрі «Я — Маріуполь. Тернопіль» відвідує різні майстерки.

Зоряна Винник не вперше охоче ділиться з іншими власним умінням виготовляти різні рукотвори. Із 2018 року вона займається волонтерством, і майстер-класи — одна з царин такої її діяльності. Маріупольських дітей пані Зоряна вже вчила малювати зоряних котиків за допомогою кавових технік. Напередодні новорічних і різдвяних свят завітала до них знову, щоб показати, як зробити прикрасу, яку можна використати на ялинку чи просто повісити в помешканні, а то й подарувати рідним, знайомим, близьким або друзям. Ідеться про фігуру янголика. Обрала саме такий атрибут святкувань у воєнний час, щоб у дітлахів з Маріуполя залишилася на все життя добра згадка про Тернопіль і кожен з них знав, що має янгола-охоронця. Майстриня впевнена, що виготовити власноруч такий виріб дітям до снаги, якщо, звісно, заздалегідь подбати про відповідні матеріали. До того ж організація майстер-класу — передсвяткова арттерапія, під час якої кожен отримує задоволення, радість від творення. Пані Зоряна вкотре в цьому переконується.

З однаковою зацікавленістю над рукотвором працюють і малеча, і люди старші. Поруч з Іринкою Стребковою за виготовлення янголика з ретельністю і старанністю взявся її дідусь Микола Перегняк. За іншим столом над фігуркою чаклує Людмила Пасєка. Вона 30 років прожила в Маріуполі, за професією — лікар-епідеміолог. Лікар-радіолог — її чоловік Володимир. У Тернополі подружжя змогло працевлаштуватися за фахом. А ось син з дітьми приїде до них на свята зі Львівщини, де поселився в рідної тітки. Пані Людмила розповідає, що любить вишивати, плести. Янголиків виготовляє вперше. Такі святкові обереги створюватиме й удома та подарує їх онукам.

Але, схоже, на майстер-класах у центрі «Я — Маріуполь. Тернопіль» і дорослі, і діти — одне слово, всі, хто бажає, — зможуть надалі навчитися виготовляти й інші вироби. Умілиця Зоряна Винник розповідає, що запропонує ще тематичні майстерки, де всі охочі власноруч створюватимуть ялинкові прикраси, маленькі шопки. 

За три місяці роботи тут яких тільки не організовували майстер-класів! І все завдяки діяльній, енергійній та завзятій  координаторці з питань культури Наталії Коломоєць. Про свою роботу вона розповідає захоплено. Мабуть, інакше не можна, щоб зацікавити інших. Діти вчилися писати іконки, які відправили зі своїми щирими особистими побажаннями нашим воїнам на передову. Напередодні свят хлопчики й дівчатка писали листи святому Миколаєві. Із ним чемно віталися, повідомляли, що були слухняними  впродовж року, бажали успіхів, миру дітям, усій Україні. Дехто навіть зазначав, що не прагне особливих подарунків, а то й зовсім не хоче, бо є їхні ровесники, які більше потребують таких презентів.

За словами пані Наталії, та малеча, яка все-таки бажала отримати під подушку подарунок, замовляла переважно цукерки, ляльки, конструктори, набори для творчості, пазли, канцелярське приладдя, тобто недорогі речі, бо усвідомлює, що нині всім важко всюди в Україні.

Прикрасити центр до новорічно-різдвяних свят дітки вирішили самі. Щоправда, їм із задоволенням допомагали батьки, бабусі й дідусі. Власноруч виготовили об’ємні зірочки, янголики, ялиночки, кульки та інші прикраси.

«Розумне серце» та собака-обіймака

У грудні юні маріупольці активно занурилися в підготовку до Новоріччя та Різдва Христового, пізнавали місцеві народні традиції та обряди зимових святкувань, малювали, власноруч створювали різні вироби. У центрі «Я — Маріуполь. Тернопіль» вони можуть і відпочити, й поспілкуватися з ровесниками. Тут створили дитячий простір, який приймає дітей будь-якого віку, навіть приходять сюди матері з немовлятами.

Наталія Коломоєць зазначає, що батьки, бабусі чи дідусі, завітавши із синами, доньками чи онуками, можуть їх тут залишити на певний час і відлучитися у власних справах. Хвилюватися їм зайве, адже за дітьми наглянуть дві виховательки з педагогічною освітою.

У дитячому просторі центру хлопчиків і дівчаток зустрічають за віковими особливостями. Маленьким організовують руханки, разом з ними вчать вірші, читають українською мовою книжки. Про казки не забувають. Я б сказав, проводять своєрідну казкотерапію, тобто  Наталія Коломоєць читає казочки, а діти не лише уважно слухають, а ще й малюють цих диво-персонажів.

У центрі подбали не лише про альбоми для малювання, кольорові олівці чи фломастери, а й про пластилін, різні розмальовки та навіть кінетичний пісок. Працює ігротека з настільними іграми.

Створили також клуб «Розумне серце». Тут з дітками займається психолог, адже усі розуміють, що хлопчики й дівчатка налякані, а то й травмовані війною. Упроваджували ідею нейрографіки. Як відомо, це технологія керування власним життям. Наталія Коломоєць розповідає, що діти завдяки власним почуттям, внутрішньому баченню світу малювали фарбами, нитками свій дивосвіт, творили артпростір. Потім із цих картин підготували виставку.

Утілили в центрі ще один цікавий проєкт «Хібукі-терапія». Знаємо, що Хібукі називають собаку-обіймаку, а правильніше — своєрідну терапевтичну іграшку, яка з’явилася в Ізраїлі. Як стверджують фахівці, ця іграшка  вміє обіймати, слухати, може навіть довгими вушками витерти сльози, отже допомогти пережити травми, яких завдала велика війна. Для дітей цей добрий песик — щирий друг і захисник. Наталя Коломоєць зауважує, що вже двічі прала цю іграшку, бо син постійно з нею. 

Пізнають  місцеві традиції

За три місяці в центрі «Я — Маріуполь. Тернопіль» змогли зробити вже багато добрих справ, організувати різні заходи. Певна річ, що про всі не розповісти. Але ще б хотів звернути увагу й на те, як плідно сектор культури зумів налагодити зв’язки з місцевими театрами — драматичним та актора і ляльок. Уже встигли переглянути чи не всі їхні вистави. З обласною філармонією теж сконтактували, дивилися вже виступ академічного камерного хору «Бревіс». Побували й на концерті, присвяченому Дню Збройних сил України. І маріупольці прийшли з подарунками для наших захисників — листівками з побажаннями від дітей, оберегами, серденьками, виготовленими власноруч, і навіть з теплими речами та шкарпетками, адже  мають у своїх лавах майстринь, які плетуть і шиють.

Відвідування музеїв Тернополя, зокрема краєзнавчого, теж входить до переліку сімейних заходів. Із давньою та сучасною історією Тернопільщини маріупольці ознайомлюються під час екскурсій. Побували вже у старовинних містах Кременець і Бережани, меморіальному комплексі-музеї «Табір УПА» в селі Антонівці, на горі Лисоня, де 1916 року тривав бій між Українськими Січовими Стрільцями та російською ордою. Піднімалися на Замкову гору у княжій Теребовлі. Тут  переселенців з Маріуполя приймав місцевий фаховий коледж культури та мистецтв.

«У цьому закладі для нас підготували неймовірний концерт, вчили танцювати польку, разом ми співали «Ой, у лузі червона калина», малювали, вишивали», — ділиться спогадами Наталія Коломоєць. У Теребовлі розмальовували гіпсові фігурки та варили мило.

Допомагати жителям Маріуполя пізнавати минувшину й день нинішній Тернополя зголосився вчитель історії місцевої загальноосвітньої школи Сергій Волоцюга. Щосуботи він проводить їм  безплатні екскурсії обласним центром.

 Новий рік уже на порозі. Щойно відкрили центр «Я — Маріуполь. Тернопіль», взялися співати українські й патріотичні пісні, організовувати флешмоби. Нині вже вивчають коляди, щедрівки. І вчилися готувати різдвяні страви. У майбутньому мають намір втілити проєкт «Смачний Тернопіль». І безперечно, є велике бажання зустрітися ще не раз дружною маріупольською родиною, віддати честь і славу новонародженому Ісусові й словами молитви попросити миру та Перемоги.

Текстівки

Координаторка з культури Наталія Коломоєць (ліворуч) та керівниця центру «Я — Маріуполь. Тернопіль» Оксана Гринько прикрашають ялинку рукотворами маленьких і дорослих маріупольців