Центр зустрічає переселенців спокійною злагодженою роботою. Біля столу з табличкою «Пенсійний фонд»Знайти роботу допоможуть навіть по телефону сидить дівчина зі своєю мамою й маленькою дитиною. Як виявилося, вони щойно приїхали з Криму й оформлюються. Вирішивши всі переселенські питання, жінки погодилися розповісти свої історії, проте лише за умови, що не називатимуть справжніх імен і прізвищ. Як жилося нинішнім переселенцям у Криму і як їх зустрів материк, кримчани розповідають, не приховуючи болю.

Кияни подбали, щоб переселенцям було у що вдягнутися

Важкий вибір

Марія Павлівна і її дочка Наталія з дев’ятимісячним синочком Сашком (усі імена змінено на прохання співрозмовниць. — Ред.) втомлені, трохи розгублені, але спокійні й раді з того, що вже у Києві.

— Зрозумійте нас правильно, ми просто боїмося. Адже там залишились наші чоловіки, — каже Марія Павлівна. — І ми не знаємо, що буде далі. Але дуже хочемо, щоб усе стабілізувалося й Крим залишився частиною України. Ми патріоти і не бажаємо ось так змінювати громадянство. І це при тому, що сама я народилася в Росії, на Уралі. Ще дитиною переїхала до Бахчисарая з батьками. Саме тут виросла, народила дітей й прожила життя. Це моя Батьківщина, якої не хочу міняти. І не бажаю повертатись у Росію.

Розповідаючи про те, що нині відбувається в їхньому рідному Бахчисараї, жінки кажуть, що загалом там спокійно. Щоправда, це не той спокій, який був колись. Це зовсім інше.

— Ми живемо у приватному будинку з гарним садком. До речі, вже провели обрізання персиків і винограду. На нашій вулиці п’ять будинків, і майже в кожній родині є діти. Загалом на вулиці тринадцятеро дітей, тому зажди було гамірно: бігали і грались діти, розмовляли мешканці. А потім за дуже короткий період усе змінилося, — згадує Наталя. — Запанувала лякаюча тиша. І це при тому, що на нашій вулиці проживають татари, тому в нас загалом спокійно. Чоловіки зорганізувалися й охороняють вулицю, тож відчуваємо надійне міцне плече.

Також жінки розповідають, що багато людей з їхнього міста залишилися без роботи: підприємці згортають свою діяльність, курортний сезон уже зірвано. А щодо державних службовців, то вони здебільшого опинились перед вибором: або приймаєш російське громадянство, або звільняєшся.

Сьогодні в Криму не можна, як раніше, казати те, що думаєш, — це стало небезпечно. Тому людям, які не хочуть до Росії, дуже важко. Перш за все психологічно.

Є певні проблеми і з харчуванням: з материкової України, з Херсона, продуктів не завозять. Тому на те, що продають, почала зростати ціна. А з Ростова-на-Дону харчі теж не поспішають доставляти.

Згадуючи так званий референдум, жінки переконують, що результати фальсифікували.

— Наприклад, у Бахчисараї мало хто ходив на вибори. Власне, ми теж були вдома й нікуди не ходили, — зауважує Наталя. — Також проігнорували цей сумнівний захід військові й татари. Тому звідки взялась аж така висока явка, неважко здогадатися. Та й про який чесний референдум може йтися, коли він проходить під дулом автомата?!

Що далі?

У Києві родину зустріли добре. Знайомі відвезли на квартиру, де переселенці залишили речі, а самі приїхали в координаційний центр. Тут Марія Павлівна переоформляє пенсію, щоб виплати перевели на картку, яку попередньо розблокували, а Наталя переводить виплати «дитячих» грошей. Адже їм потрібно за щось жити.

— Ми навіть не думали, що нас так добре зустрінуть, — каже Наталя. — Причому зовсім чужі люди надали квартиру для проживання. З цими людьми познайомилися через знайомих наших знайомих. Господарі житла настільки перейнялися нашою проблемою, що коли ми лише натякнули, що не взяли із собою дитячого візочка, через якийсь час його привезли. А заодно ще й манеж. Приємно, що ось тут, у центрі, одразу можна з’ясувати всі нагальні питання і не потрібно кудись бігти.

Переселенці згадують, що коли все лише починалося, навіть подумати не могли, чим закінчиться. Адже Росія — один з гарантів недоторканності українських кордонів, і подібний розвиток подій ще нещодавно здавався просто неможливим.

У майбутнє жінки дивляться з надією.

— Ми дуже сподіваємося, що все налагодиться і буде досягнуто домовленостей на політичному, а не на воєнному рівні, — каже Марія Павлівна. — Або весь світ за нас заступиться, і ми залишимось у складі України. Дуже багато кримчан сподіваються на мирне врегулювання ситуації. Адже ми ніколи не могли навіть подумати, що те, що нині відбувається, взагалі можливе, — ми ж братні народи. Ось мені телефонує донька з Росії і запитує, чому ми переїжджаємо, адже нас захищають російські війська і все добре. Я їй намагаюсь пояснити, що нас не потрібно захищати. Нам зараз не добре, нам було добре! І ми хочемо, щоб було так, як раніше!

КОМПЕТЕНТНО

«Питання щодо облаштування вирішуємо оперативно»

Валерій  ТАНЦЮРА, 
директор Київського міського центру соціальних
служб для сім’ї, дітей  та молоді:

— Ще приблизно два тижні тому ми запровадили зустріч переселенців на вокзалі — відтоді наші соціальні працівники в жовтих курточках зустрічають людей. У залі очікування №2 організували консультаційний пункт. Також на вокзалі розвісили оголошення, де написано «Крим» і телефони, за якими можна звертатися. Всі глобальні питання вирішують у генеральному штабі на проспекті Комарова, 7. Короткі консультації надаємо будь-кому, і не лише тим, хто приїхав з Криму, а й тим, хто шукає інформацію для своїх родичів чи знайомих, які ще на півострові.

А ось уже в штабі є представники всіх управлінь м. Києва: Пенсійного фонду, департаменту соціальної політики, департаменту освіти, молоді та спорту, управління туризму, служби зайнятості і нашого центру соціальних служб. Ми кожну сім’ю, в першу чергу тих, що з дітьми, беремо під супровід за місцем їхнього фактичного проживання. Це можуть бути місця компактного поселення (санаторії) або за їхнім фактичним проживанням. Часто люди самі чи через знайомих підшукують собі житло. Проте це лише за бажанням сім’ї. Наші працівники чергують цілодобово. І відповідають на будь-які запитання.

Щоправда, подекуди ставлять запитання, на які навіть виконуючий обов’язки Президента не може відповісти. Йдеться про наболіле — «а що буде з нами через…» На це міський штаб відповісти теж не може. Натомість питання щодо облаштування вирішуємо швидко. Наприклад, влаштувати дитину в школу чи до дитсадка можемо буквально за півдня. З пенсіями доведеться трошки почекати, оскільки потрібно робити відповідні запити й перевести виплати з Криму в Київ. Але це не затягуємо в часі — потрібно надати мінімум довідок. Гадаю, поступово все налагодиться. Буває, люди не хочуть їхати на місце проживання в Київську область, але потрібно розуміти, що не всі й кияни мають житло в місті.

На моє глибоке переконання, ми повинні зробити все, щоб ті патріоти, які вирішили переїхати на материк, відчували підтримку. Разом з тим, зробити це нелегко. Адже Київ, на жаль, не може надати всім бажаючим житлову площу, якщо немає якогось спеціального рішення.

Щодо роботи, то є доручення голови Київської міської держадміністрації щодо резервування вакансій у соціальній сфері. Є запит до Кабміну, щоб дозволили це робити. Адже задля заощадження державних коштів було заборонено брати людей на вакансії.

Загалом протягом 10 днів ми розселили 120—150 людей. Якась частина розселялась через громадські об’єднання. За різними оцінками, нині в Києві кілька тисяч переселенців.

ДО РЕЧІ

З 3 квітня 2014 року Міністерство юстиції України відкрило три додаткові прямі телефонні «гарячі лінії»:

486-71-56 — для надання правової допомоги жителям Автономної  Республіки Крим;

486-42-09 — для повідомлень з питань діяльності Міністерства юстиції,  органів державної влади та місцевого самоврядування;

486-71-32 — для осіб, які мають намір звернутися до Європейського суду  з прав людини.

Графік роботи: щоденно в робочі дні з 08:00 до 20:00. 

Ірина ПОЛІЩУК, 
Світлана СКРЯБІНА (фото)
,
«Урядовий кур’єр»