Світ стрімко розвивається і змінюється щодня. Винаходять і впроваджують новітні технології, що полегшують життя людей. І від того живемо ми довше, лікуємося якісніше, навчаємося цікавіше, а фізично працюємо менше.
Та чи всі люди на планеті мають рівний доступ до цих новацій і благ? З’ясовується, ні. Так само, як і не всі країни. Тому з 1990-го щорічно Програма розвитку ООН готує детальний аналітичний звіт щодо 194 країн світу, серед яких і Україна, про якість життя та людського розвитку. Ключові показники тут — не тільки дохід на душу населення, а й, наприклад, тривалість життя, рівень освіти, медичної допомоги тощо.
Фахівці представили такий звіт про Україну за 2016 рік. Презентація щорічної доповіді про якість життя та людського розвитку в Україні відбулася в клубі Кабінету Міністрів.
ООН визначило наш рівень розвитку як високий
На основі отриманих показників країнам присвоюють певні індекси щодо людського розвитку, за якими їх поділяють на 4 групи: з дуже високим рівнем (цього року це Чехія, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія); високим (саме таким його визначили для України, а також Болгарії, Грузії й Туреччини), середнім (з пострадянських країн, цікавих для порівняння, сюди увійшла Молдова) і низьким. Цю інформацію також надають керівництву країн, які досліджують, для вивчення і вжиття невідкладних заходів щодо покращення стану справ.
Координатор системи ООН в Україні Ніл Уокер зазначив, що з плином часу дедалі більше людей отримували змогу долучитися до всесвітнього розвитку. Слід якісно реформувати всі міжнародні інституції, щоб вони концентрувалися не лише на генеруванні багатства, а й на створенні рівних можливостей для всіх. На його переконання, лише через досягнення рівності для людей можна розв’язати такі гострі на сьогодні світові проблеми, як бідність, погана медицина, закритий доступ до освіти тощо.
Директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України Елла Лібанова під час презентації звіту зауважила, що відмінність звіту за 2016 рік для всіх країн, рівень життя яких досліджували, — те, що тут підбивали певний підсумок їхнього розвитку не за рік, як зазвичай, а за останні 25 років. Це стосується й України. А ще у цій доповіді було зроблено акцент на тому, що навіть якщо країна начебто розвивається, певні часом чималі групи населення в ній живуть за межею бідності й фактично позбавлені доступу до благ розвитку і залишаються поза увагою влади. Це ставить їх в абсолютно ненормальне, часом навіть маргінальне становище відторгнення від суспільного буття. А якість вітчизняної статистики, на жаль, не дає змоги отримати всі необхідні дані з цього питання. Тому значущість інформації, яка міститься у звіті й надана нашим науковцям та керманичам країни, важко переоцінити.
Що ж до самої України, то, на думку науковця, впродовж останньої чверті сторіччя вона зіткнулася з абсолютно новими для себе викликами, зумовленими набуттям незалежності й розривом традиційних зв’язків у межах колишнього СРСР та формуванням нових міжнародних контактів. Ми долучилися до нового глобалізованого світу, що спричинило глибоку економічну кризу перехідного періоду. І відійшовши від задекларованої за радянських часів рівності для всіх, виявили поміж себе кричущу нерівність. Таку глибоку, що, на думку Елли Лібанової, нині вона може навіть спричинити розподіл суспільства на касти.
А ще за останні кілька років в Україні з’явилося абсолютно нове поняття «раптова бідність», з яким нам раніше стикатися не доводилося. Вплинули на це анексія Криму, бойові дії на сході й майже 2 мільйони вимушених переселенців. Більшість із них ще вчора мали все необхідне — житло, роботу, чітко визначений соціальний статус і були самодостатніми. Та миттєво втратили все й перетворилися фактично на біженців. І це ще більше загострило соціальні проблеми, яких й до того в нас було чимало, зауважила науковець.
Серед цікавих і значущих показників, відображених у звіті, академік звернула увагу на такі. Так, середня тривалість життя в Україні обох статей нині становить у середньому 71,1 року. Це, на жаль, нижче, ніж середній показник у світі — 71,7. І лише на 1,3 року більше, ніж було у 1990-му. Для порівняння — у країнах з дуже високим рівнем розвитку: у Чехії — 78,8, у Польщі — 77,6, в Угорщині — 75,3. У країнах нашої групи: в Туреччині — 75,5, в Грузії — 75 років, в Болгарії — 74,3. І навіть у Молдові, яка належить до країн із середнім розвитком, — 71,7. І це попри те, що в середині 1990-х середня тривалість життя в Україні та Польщі була однаковою.
Середня тривалість життя жінок в Україні — 76 років, чоловіків — 66,2 року. Трохи менша вона лише в жінок у Молдові — 75,9. А чоловіки там живуть в середньому довше — 67,6 року. Але порівняймо з країнами з дуже високим розвитком: у Чехії жінки живуть в середньому 81,6 року, чоловіки — 75,9, у Словаччині жінки — 80, чоловіки — 77,2 року, майже такі самі показники і в Румунії. З Польщею тут у нас відставання на 5,5 року — жінок і 7,5 року — чоловіків.
Любимо вчитися і не вміємо заробляти
Дуже хороші показники в України, за словами демографа, за очікуваною тривалістю навчання, які зросли на 23%. Частка молоді студентського віку, яка здобуває вищу освіту, сягає 82%. І це найвищий показник серед згаданих вище країн. А частка осіб віком понад 25 років, які мають принаймні середню освіту, становить 94% серед жінок і 96% серед чоловіків. Кількість учнів на одного вчителя в нас у середньому становить 17 осіб. Серед країн, які брали для порівняння, в Туреччині їх найбільше — 24, а найменше у Польщі — 10.
А ось щодо національного доходу на одну особу в доларах США (купівельна спроможність), то у 1990-му наш показник сягав 10,8 тисячі доларів на рік на одну людину. Нині маємо дуже відчутний провал. Адже за ці роки цей показник не те що не зріс, а навпаки, знизився до 7,4 тисячі. Для порівняння — в країнах з дуже високим рівнем людського розвитку: в Чехії — 29,8 тисячі, у Словаччині — 27,4, в Румунії — 19,9 тисячі. У нашій групі (з високим розвитком): в Туреччині — 18,9 тисячі, в Болгарії — 16,9, в Грузії — 9,1 тисячі. Отже, фахівці ООН констатували, що понад 60% населення нині перебуває за визначеною ними межею бідності. Тобто живуть менш ніж на 8 доларів на добу на одну людину.
Також, за словами Елли Лібанової, маємо найвищий серед усіх країн, які взято для порівняння, індекс інфляції — 181. Навіть у Туреччині, яка реалізує економічну модель з відверто високою інфляцією, він нижчий — 146. Та й у Молдові — 136, хоч ця країна і в нижчій за розвитком групі. А тому не дивно, що свої показники в індексі людського розвитку ми хоч і підвищили, але, на жаль, не так відчутно, як хотілося б, а всього на +0,037.
Найбільший прогрес демонструє Туреччина: +0,191 (у шість разів вищий за наш). Дуже позитивна динаміка щодо Польщі (+0,143) й Угорщини (+0,133). Та й середній показник на земній кулі +0,120.
У кожній кишені по мобілці
А ось щодо поширення серед населення сучасних засобів комунікації Україна виявилася на передовій. Так, за кількістю мобільних телефонів на 100 осіб (ідеться, звісно, не про апарати, а про контракти) серед країн, обраних для порівняння, саме ми посідаємо почесне друге місце — 144. Більше тільки в Польщі — 148. Решту даних можна побачити в таблиці 1.
Тестували країни також і на задоволеність власним і суспільним життям. Дані, що отримали, можна побачити у таблицях 2 і 3.
Підсумовуючи презентацію, Елла Лібанова вивела три найголовніші виклики для України з огляду на наведені в доповіді дані. Перший: нерівність у нашій країні існує, вона значна, й відчуває її кожен українець. Другий: криза довіри. Науковець вважає, що в Україні за останні роки сформувалося суспільство тотальної недовіри, де всі не довіряють усім. Виняток — лише найближчі родичі. Серед позитивної динаміки останнім часом з’явився певний рівень довіри до співвітчизників. Третій виклик: тотальний нігілізм та небажання працювати легально. Працювати люди хочуть, бо треба якось жити. Але більшість намагається в різні способи приховати від влади свої прибутки й при цьому не цурається вимагати в неї соціального захисту і пільг.
Отже, тільки здолавши ці виклики хоча б частково, зможемо у недалекому майбутньому спробувати наздогнати у якості людського розвитку Польщу, маючи за недосяжний поки що орієнтир Туреччину.
Маємо здобутки
Заступник міністра соціальної політики з питань євроінтеграції Сергій Устименко під час презентації зауважив, що Україна, на його переконання, досить непогано справляється з упровадженням та реалізацією на своїй території цілей і завдань Програми сталого розвитку ООН до 2030 року. Серед вагомих досягнень 2016-го він назвав зростання ВВП країни на 2,2%, а ще те, що ми майже 500 днів не купуємо російський газ. А це має і в подальшому матиме позитивний вплив на розвиток енергоефективності й економіки загалом. Понад 3,5 мільйона працівників із січня 2017 року отримали підвищення мінімальної зарплати до 3200 гривень на місяць. Понад 50% дітей з особливими потребами тепер мають змогу здобувати інклюзивну освіту. Також за рік створено понад 26 тисяч нових місць у дитячих дошкільних закладах. І це дуже важливо з огляду на нелегку демографічну ситуацію в країні. Розмір прожиткового мінімуму зріс у середньому на 16%, а дохід місцевих бюджетів — на 40%.
Отже, на переконання посадовця, створено хорошу базу для подальшого сталого людського розвитку в державі. І для цього залучатимуть усі наявні ресурси — економічні, наукові та громадянські. А інформацію, цифри й висновки, оприлюднені у звіті ООН щодо України, за його словами, урядовці обов’язково детально вивчать і послуговуватимуться з користю для держави та людей, рухаючись у напрямку європейської інтеграції, щоб забезпечити рівність прав і можливостей для всіх своїх громадян.
Ми в Google+