Глечики, горщики з покришками, миски, макітри, куришки, кухлі, свічники впродовж тривалого історичного періоду були атрибутами традиційно-побутової та обрядової культури українців.

Тому що страви смачніші

Особливу роль глиняному посуду відводили під час різдвяних свят. Напередодні Різдва Христового (6 січня) готували ритуальні страви — узвар і першу багату кутю — обов’язково в нових, спеціально куплених горщиках з покришками. Під час приготування куті саме покришка горщика ставала предметом ворожіння. Коли її знімали з горщика, помічали: якщо роса на ній рясна, то й рясно вродить гречка. Господині, стежачи за приготуванням куті, могли дізнатися про майбутній сімейний добробут. Вірили: якщо кутя звариться повним горщиком, то буде добробут, а якщо ж западе, слід чекати нещастя.

Коли на Різдво (7 січня) сім’я збиралася на вечерю, перш ніж сісти до столу, в хаті курили ладаном із череп’яної куришки. На покуть господар ставив сніп жита — Дідух, настеляв запашного сіна, а господиня прилаштовувала горщики з кутею та узваром. На намощене на покутньому кінці столу сіно клали хліб і сіль й запалювали свічку. Після цього господиня виставляла полумиски з вечерею.

Перед спільною святковою вечерею господареві треба було нагодувати худобу і «запросити гостей». Він набирав у миску по кілька ложок кожної страви і йшов пригощати худобу і птицю. Повернувшись, знову набирав у чисту миску по ложці всіх святвечірніх страв, виходив за поріг і запрошував на вечерю злих духів (мороз, вовка, чорні бурі й злі вітри тощо). Після цих запросин повертався до хати не озираючись і щільно зачиняв за собою двері. Потім, запрошуючи на святвечерю душі померлих родичів, брав миску з кутею й обходив тричі за сонцем навколо столу, а за цим усі присутні молилися за душі померлих рідних.

Нарешті родина починала святкову вечерю. Однак коли когось із родини не було вдома, для нього теж ставили миску й клали ложку. Якщо на цей час траплявся гість, його доброзичливо запрошували до спільної трапези. Гість на святій вечері, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім. Часто миску, з якої споживали кутю й узвар, після вечері не мили, а кожен клав у неї свою ложку догори денцем, щоб ложки оточували миску вінцем. На ложки зверху клали книш, а вранці дивилися: чия ложка перевернулася, той найраніше піде в засвіти.

Після святкової вечері діти, взявши вузлик із кутею й узваром у горщику, носили вечерю хрещеним батькам і близьким родичам.

Дівчата на виданні у Святвечір ворожили на судженого. Наприклад, виносили на вулицю миски й, постукуючи в них, прислухалися, звідки озветься пес — туди й заміж іти.

13 січня Меланки (щедра кутя) — ще один обряд зимового циклу календарних свят українців. Вечір називають Щедрим, тому і святковий стіл має бути багатим, ситним і смачним.

Кутя — головна обрядова страва цього вечора. Щедру кутю, як і багату, варили в новому горщику і ставили на покуть. Діти й молодь цього вечора маланкували, водили козу, а натішившись досхочу, перед сном влаштовували ворожіння.

Найкращим часом для дівочих ворожінь на судженого, вважали ніч проти Василевого дня 14 січня. Важливими атрибутами цих ворожінь був глиняний посуд. У ніч під новий рік дівчина перед сном ставила собі в головах миску з водою й чотирма соломинками, покладеними на вінця хрестоподібно, що зображали міст, і примовляла: «З ким я буду через цей міст іти, з тим буду вік вікувати». Хлопець, який переходив уві сні через міст, і був судженим.

Традиції повертаються

Побутував інший варіант ворожіння. Дівчата перед сном клали в тарілку з водою кілька цурпалків з віника, приказуючи: «Суджений-ряджений, перевези через місток». Якщо вранці галузка пристала до вінець, то побереться з тим, хто наснився.

Відоме ще одне ворожіння на Василя, пов’язане з використанням череп’яної миски. У миску з водою пускали плавати половинки шкаралупи волоських горіхів зі вставленими й запаленими в них свічками. Вважали, що дівчина, у якої свічка згорить першою, вийде заміж. А та, в якої свічка згорить останньою, і заміж вийде останньою. Якщо в когось шкаралупка зі свічкою потоне, тій дівчині й зовсім заміж не йти.

Або так. Треба було посадити півня в діжу і поставити перед нею миску з водою, а поряд насипати купку проса, жита чи гречки. Якщо півень із діжі кинеться на зерно, наречений буде славний господар; якщо ж на воду — п’яницею.

Відоме ворожіння з використанням глиняних кухлів. Для нього потрібно було взяти кілька кухлів (стільки, скільки людей, які ворожать) і покласти в них перстень, монету, хліб, цукор, цибулю, сіль, а в один налити води. Із заплющеними очима кожен по черзі обирає кухоль. Як трапиться перстень, — до весілля; монета — до багатства; хліб — до достатку; цукор — до веселощів; цибуля — до сліз; сіль — до нещастя, а кухоль з водою — до життя без особливих змін.

На Голодний святвечір (18 січня) у ніч на Водохрещу (19 січня) готували в нових горщиках голодну кутю. Горщики з кутею й узваром ставили на покуті, а хтось із старших членів родини писав на них крейдою хрестики. Інший кропив кропилом свяченою водою з миски обійстя й худобу. Після вечері на голодну кутю посуд перемивали тільки наступного дня, а горщики з кутею та узваром знімали з покуття третього дня.

Для освячення води на Водохрещу виготовляли так звані глечики для святої води, які мали вишукану форму й були прикрашені рясною мальовкою. Коли священник із дяком ходили зі свяченою водою по хатах, дівки на виданні й удови прагнули дізнатися про свою майбутню долю. Вони зсипали збіжжя у вогку миску, потім з неї зсипали його в міх, який носив дяк, а потім перераховували зерна, які прилипали до миски, чи до пари їх було. По тому й визначали, чи будуть у парі наступного року.

20 січня, день Івана Хрестителя, — кінець святок. «Іван Хреститель свята відвів», — казали в народі. Тоді прибирали з покуття горщики із залишками різдвяних страв, зазвичай хлібом-сіллю, що лежав під образами ще від багатої куті. За народними уявленнями, різдвяні дари мали зробити худобу плідною.

Із цього дня розпочинався період сватань і весіль, отже різноманітних родинних обрядів, пов’язаних з використанням глиняного посуду, обов’язкового компонента магічної практики, пов’язаного з основними етапами життя людини: народженням, одруженням і смертю.

Зимовий цикл свят остаточно закінчувався 29 січня у день Петра Вериги. Люди жили сподіваннями на весну й починали готуватися до весняного циклу календарних свят.

Упродовж багатьох століть український народ виплекав багатющі духовні традиції, які становлять найкращі надбання національної культури. Хоч нині глиняні вироби перестали слугувати необхідним атрибутом багатьох календарних обрядів, під час приготування й споживання основних ритуальних різдвяних страв куті й узвару нинішні господині дедалі частіше користуються глиняними горщиками, мисками, кухлями, глечиками. Отже, глиняний посуд набирає популярності. Це закономірно, адже сучасна людина прагне до природності та простоти, дбаючи про здоров’я й добробут родини.

Людмила МЕТКА,
Олена СМІЛЯНСЬКА,
Вікторія МАТВІЄНКО,
співробітники Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному,
для «Урядового кур’єра»