Україна має найбільшу в Європі площу внутрішніх водойм. Понад 1 мільйон 100 тисяч гектарів водного дзеркала створюють унікальні можливості як для штучного вирощування риби (аквакультури), так і для промислу дикорослих видів. А ще є Азовське та Чорне моря, вихід у Світовий океан. Це величезний потенціал, який може забезпечити потреби країни в рибі фактично повністю. На думку президента Інтелектуального центру з питань раціонального використання водних ресурсів України віце-президента УСПП Василя Коротецького, ми можемо самі задовольнити українських споживачів. Хоч і не на 100%, але левову частку ринку — напевно.
Агов, океане!
Якщо говорити про океанічний та морський видобуток і переробку, то маємо потужний науковий потенціал. Є й навчальні заклади, здатні забезпечити кадрами риболовний флот: Керченський морський технологічний інститут, два морехідних училища, Білгород-Дністровський рибопромисловий технікум.
А ось матеріально-технічна база риболовної галузі слабка. «Так склалося через те, що недостатньо звертають увагу на галузь і не ухвалюють потрібних нормативно-законодавчих актів, — каже В. Коротецький. — Тому немає дієвих важелів підтримки риболовного бізнесу, не оновлюються основні фонди.
У нас був потужний рибопромисловий потенціал з океанічного вилову риби, нині цей потенціал майже повністю втрачено. Залишки флоту хоч і добувають рибу, але на український ринок її не постачають. 80% риби ми завозимо і лише 20 — вирощуємо і виловлюємо самі. Потрібне бажання та відповідна нормативно-законодавча база, яку мають напрацювати Верховна Рада та Кабмін».
А ось Держрибагентство, на думку експерта, за останні 2—3 роки зробило чимало для виведення галузі з кризи. Однак недостатньо. Підготовлені агентством закони про рибне господарство і про аквакультуру Верховна Рада ухвалила, але вони мають запрацювати, потрібні інвестиції в рибну галузь. Треба розширювати співпрацю із країнами ЄС, Близького Сходу, Південно-Східної Азії тощо.
Міністерство охорони здоров’я рекомендує споживати 20 кілограмів рибної продукції на душу населення. А ми споживаємо лише 14, з яких українського виробництва — тільки два. Отже, треба повернутися обличчям до рибної галузі й почати її відновлювати. У галузі працює приблизно 30—40 тисяч осіб. Офіційні зарплати тут найнижчі в Україні. Над цим теж треба думати.
Особливу увагу слід звернути на відновлення океанічного флоту. Це не такі вже й великі гроші для бюджету. Василь Коротецький вважає, що капіталовкладення повернуться сторицею, і посилається на дані директора Південного науково-дослідного інституту морського рибного господарства та океанографії Євгена Губанова. Начебто у Світовому океані багато неосвоєних потенційних районів промислу, у використанні яких Україна могла би брати участь. Що ж, варто докладніше розглянути цю можливість у наступних наших публікаціях, бо екологи говорять про виснаження морських живих ресурсів. Зокрема є дані про те, що внаслідок забруднення за останні 35 років інтенсивність життя в морях та океанах знизилася на 30%, а щорічна продукція нектону (плаваючих живих організмів), зокрема промислових риб — не менш як на 20 мільйонів тонн.
Що відбивається у дзеркалі ставка
Тож повернімося до внутрішніх водойм. З понад мільйона гектарів лише 600 тисяч, за даними облдержадміністрацій, придатні для ведення аквакультури. Але й це дуже багато. Інша річ, що використання цих 600 тисяч вкрай нераціональне. За даними віце-президента УСПП, отримуємо у середньому чотири центнери з кожного з цих гектарів. Водночас у розвинених країнах отримують 25—30. «Без інвестицій, без відкритих правил гри нічого не буде. Тому треба побудувати правила гри, й інвестиції підуть», — підбиває підсумки В. Коротецький.
«УК» поцікавився у шанованого експерта: чи можна вести рибне господарство у ставках, розташованих у населених пунктах? І як забезпечити права місцевого населення на водокористування (наша газета висвітлювала ці проблеми у матеріалах «У ставках купатися та рибалити можуть усі» від 20 липня 2013 року та «Камінь спотикання для орендарів і рибалок» від 9 серпня 2013-го) та якість води, адже в аквакультурі можуть використовувати біологічні та хімічні препарати.
— Спеціалізовані рибні господарства (зазвичай вони поза межами населених пунктів) — це одне, а ставки у селі або біля села як багатофункціональні водойми — інше. І це треба чітко прописати у законі. А поки що поговорімо про другі, бо саме вони викликають багато емоцій. Трапляється, що сільрада віддає у користування сільський ставок якомусь багатієві як рибну водойму. І буває, що цей громадянин виловлює все зі ставка, і потім перестає ним займатися. А то ще й загиджує ставок до такої міри, що там не можна ні купатися, ні вести іншу рекреаційну діяльність. Ділки виставляють там охорону, стріляють у людей, калічать їх, щоб не допустити до рибних запасів, які вони нібито створили. Тому ставки, особливо у сільській місцевості, не можна надавати в користування рішенням тільки селищних рад. Має бути погодження центральних органів влади у галузі рибного господарства і Мінприроди. Слід розробити відповідні режими рибогосподарського використання, щоб урегулювати застосування (наприклад, узагалі заборонити) хімічних та біологічних препаратів, визначити місця для купання та любительського рибальства, як це передбачає постанова Кабінету Міністрів тощо. Але поки що практика не надто позитивна, хоч над цим питанням працюють держава і науковці.
Не пускати зовсім людей на сільський ставок орендарі не мають права. Але відомі приклади, коли, прикриваючись тим, що нібито якусь рибу запустили, про що знає лише сам місцевий князьок, бо більше ніхто не бачив, починають чинити людям перепони. Хоч порядок доступу (його прописують у паспорті водойми) має визначати комісія з представників і місцевої влади, і Держрибагентства, і Мінприроди. Там, де цим нехтують, панує свавілля. Мабуть, є що таким ділкам приховувати. Мені відомі випадки, коли тисячогектарний ставок нібито зариблюють рік у рік, показують квитанції на кількамільйонні витрати на це зариблення, але при цьому орендар виловлює якихось 8—10 тонн риби на рік. Це смішні цифри. Тобто він або істотно занижує справжні обсяги вилову, щоб втекти від оподаткування, або жодної риби туди не запускав. Треба виробити механізм раціонального використання таких ставків, щоб Держрибагентство або інші органи мали змогу проводити відповідні контрольні лови і з’ясовувати, чи справді такі обсяги зариблення були. І далі вирішувати питання продовження оренди.
Насамкінець. Як бачимо, рибні запаси, рибодобування та рибопереробка доведені до катастрофічного стану. І той, хто зможе не на словах, а на ділі забезпечити процвітання рибної галузі, хто наведе порядок на водоймах, хто забезпечить права людей на багатий і якісний рибний стіл та можливість наловити собі на юшку кілька «хвостів», той здобуде всенародну любов, повагу та авторитет.
КОМПЕТЕНТНО
Андрій ЧУКЛІН,
заступник директора департаменту охорони,
використання водних біоресурсів Держрибагентства:
— Сказати, що аквакультура зовсім не розвивається, — неправда. Подивімося на пропозицію: майже завжди на ринку є короп, хоч ціни, може, й зависокі. Одна з причин цього — зарегульованість ведення аквакультури. Процедура взяття в оренду ставка призводить до високої собівартості. За землю під ставком треба платити 12 відсотків оціночної вартості. Водночас фермер в аквакультурі отримує врожай лише на третій рік. А платить у 12 разів більше, ніж той, хто займається хліборобством. Ми розробили законопроект, який зменшує плату за землі водного фонду. Але з урахуванням того, як працює Верховна Рада, не беруся робити прогнози щодо ухвалення цього законопроекту. Щодо контролю за діяльністю аквафермерів — то він, поза сумнівом, має бути.
Олександр ЧИСТЯКОВ,
голова ВГО «Асоціація рибалок України»:
— Не паспортизовано багато водних об’єктів. Немає виділених у натуру прибережних захисних смуг. Поля часто підходять упритул до ставків. Торік, скажімо, отруїли 40-гектарний став, бо поле, на якому застосували добрива, було за п’ять метрів від води і після дощу хімікати потрапили у воду. Вся риба поздихала. Недобросовісний сільський голова річку, що тече через село, вважає своєю власністю. Перегороджує дамбами, і ці розливи-переливи віддає в оренду кумові-сватові-братові. Такі випадки непоодинокі. Звідки ж узятися рибі на наших прилавках?
Ми в Google+