Ініціативна група «Кіно Країна», яку створили найбільші теле- і кіновиробники України, організувала представницьку дискусію на тему: «Чому українські режисери знаходять гроші, але не знаходять глядачів». Цинік у мені відповідає: бо режисерам теж хочеться статусного побуту, а те, що залишається від обов’язкового відкату, йде на фільм — треба ж чимось звітувати. Тим часом у профільному міністерстві впевнені: відродження українського кіно потребує глядач.
Спецрахунок поповнили дві стрічки
Але поки що касири нечисленних кінотеатрів цього не відчули.
Голова Держкіно Пилип Іллєнко розмірковує: «Чи повинно Держкіно рекламувати фільми, які знімають на бюджетні гроші?» Він вважає, що промоція фільму починається із зіркового обличчя — такими є телезірки. До речі, за останні півтора року увага телебачення до співпраці посилилася. Але в установі розуміють, що інвестиція у фільм навряд чи окупиться. Пан Іллєнко назвав два винятки: стрічки «Незламна» і «Поводир». Вони поповнили сцецрахунок Держкіно на підтримку вітчизняного кінопродукту. А загалом держава надала 500 мільйонів гривень на виробництво і промоцію вітчизняних фільмів. Підтримують ті проекти, де є чітке розуміння жанру, цільової аудиторії, українська мова і наявність дистриб’ютора, щоб домовитися зі 410 кіноекранами, які функціонують переважно у великих містах. До прикладу, в Італії їх шість тисяч.
Голова Держкіно вважає, що перегляд фільму в кінотеатрі — найдешевша культурна розвага. Та, на мою думку, нині в потенційного глядача здебільшого проблема не який фільм обрати, а чи витрачатися на кінотеатр взагалі.
А справжні зірки у нас — політики. Вони освоїли для успішної кар’єри принципи шоу-бізнесу і кермують. Цікаво, чому поки що жоден з них не знявся у фільмі хоча б у ролі самого себе? Напевно, з тієї самої причини, з якої українські бізнесмени не вкладають коштів у наш кінопродукт. Пан Турчинов за своїми художніми книжками зняв кілька фільмів. Суспільного резонансу вони не мали і вкладеного не окупили. Та й не для того їх знімали, говорить у мені цинік. Знаю, деякі депутати фінансували фільми. (Як сказав мені в інтерв’ю режисер Балаян, фільми знімають для відмивання коштів. Так в усьому світі. Але, може, не в нас?)
Промо-кампанія як запорука успіху
Маркетинг-директор «Медіа Групи Україна» Ольга Захарова вважає, що українське кіно повинно резонувати з життям українського глядача. Вона розглядає промо-кампанію як запоруку успіху і розмірковує, як навчити українських режисерів продавати своє кіно глядачеві. Її поради не з категорії «навчаю того, чого не вмію сам». Пані Ольга причетна до успіху фільму «Незламна».
Його промо почали готувати ще до виходу фільму. Було створено сайт біографічної стрічки про снайпера Людмилу Павліченко родом з Білої Церкви. Вона знищила 300 фашистів. Запити в інтернеті зросли майже у вісім разів. На рекламу треба витратити до 10 мільйонів гривень — тоді варто сподіватися на віддачу.
Директор з маркетингу PR FILM UA GROUP Поліна Толмачова ділилася на прикладі «Незламної» досвідом комплексної реклами на українському кіноринку. На заваді стала відсутність зірок. У Росії фільм вийшов із назвою «Битва за Севастополь». Хоч там фільм звинуватили у проукраїнській пропаганді, він зробив «касу». В Україні дубльований фільм зібрав 276 тисяч глядачів і обійшов голлівудський блокбастер, який демонстрували одночасно з ним. На думку П. Толмачової, для українського глядача чинник мови не вирішальний. Хоч зазвичай копій в Україні і Росії роблять 30 на 70%, у цьому разі було 50 на 50. Права на фільм купила Японія. Там вважають, що глядач іде на бойовик, мелодраму і романтичну комедію.
Власник мережі «Кінопалац» і кінодистриб’юторської компанії B&H Film Distribution Богдан Батрух не вважає ко-продукцію «Незламна» українським фільмом. До того ж, він як пацифіст взагалі проти вбивства: «Героїзувати жінку, яка вбила 300 людей!»
Гадаю, у фільмі трохи застаріла концепція Другої світової війни в СРСР. Але пан Батрух поважає мову цифр: дев’ять мільйонів доларів у Росії та 650 тисяч в Україні. Він вбачає прямий зв’язок реклами стрічки і наповненості залу. Велике значення має ролик про фільм, тобто замануха. Найефективніша інтернет-реклама. Пан Богдан назвав 70% українських фільмів некомерційними. «А якісні кінопродукти не вміємо продавати. Нема розуміння важливості жанру». Він закликав об’єднати всі сили: ТБ, Держкіно, дистриб’юторів і творчих працівників у просуванні вітчизняного фільму. І порадив витрачатися на епічні стрічки, пов’язані з національною ідеєю, але зазначив, що українська культура ширша, ніж мовна означеність.
Чітке розуміння аудиторії
Директор компанії «Пронто» продюсер фільму «Поводир» Максим Осадчий поділився досвідом масштабної промо-кампанії. Ролик фільму виходив по 10 разів за день на кількох телеканалах, цілий номер популярного глянцевого журналу присвятили «Поводирю». Але найефективнішим був місяць гастролей режисера Олеся Саніна містами України зі спецобладнанням для відчуття фільму незрячими. Було продано понад 400 тисяч квитків. Однак кінематографісти зіткнулися з проблемою нестачі доступних залів.
Кінорежисер фільмів «Мамай» та «Поводир» Олесь Санін критикував практику створення фільмів у двох варіантах: коли продюсери повторюють окремі гостросюжетні сцени, перевдягаючи акторів з українських у російських військових. «Поводир», розрахований на вітчизняного глядача, окупив затрати.
«Я від початку розумів, для якого глядача мій фільм. Він приніс на сьогодні 15 мільйонів гривень. Про прибуток поки що не йдеться».
Про вражаючий фінансовий успіх розповіли директор і один із засновників судії «Квартал 95» Сергій Шефір та директор з розвитку студії «Квартал 95» Ірина Побєдоносцева: «У нас понад 1000 годин розважального контенту.
Наші комерційні проекти розповідають універсальні сімейні історії, в них гумор, зіркові актори, чітке розуміння аудиторії. У нас комплексний підхід до промо-кампанії. Найуспішнішим став телесеріал «Свати».
Знаю чимало глядачів, для яких участь у фільмі «Кварталу» — табу на перегляд. Але прибутки говорять самі за себе.
Насамкінець. Як ви вважаєте, які фільми нині можуть бути цікавими українському глядачеві? Надсилайте свої ідеї на адресу редакції чи електронну адресу: Україна, 01008, м. Київ, вул. Садова, 1/14 чи sekretar@ukcc.com.ua
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»