«Я звичайний поет, — заявляє він, — не долучений до творення правових указів та рішень. Використовую те, що в мене від Бога. Гадаю, моя пісня, мій віршований рядок теж можуть огорнути людей пломенем єднання в українському дусі».
Тримаю в руках нову книжку Вадима Крищенка зі зворушливою назвою «Що на серце лягло». Вражає її образне оформлення. На першій сторінці палітурки — розгорнута книжка, а з неї відриваються сторінки, перетворюючись на білокрилих птахів, що летять у небо. Наче це вірші й пісні поета летять до людей. А на зворотному боці під портретом автора на золотавому сувої сповідальні слова:
Шукав пахкі слова,
Клав на музичні крила —
І на чиїсь вуста лягли мої пісні.
…До мене теж прийшла
Питань пора щемлива:
«То чи даремно жив?
Даремно жив чи ні?»
Нова книжка Вадима Крищенка — своєрідний життєвий самозвіт і самоаналіз. Чіткі самозапитання, відповіді на які автор хоче почути не лише від себе, а й від людей. І мовлене не піддається сумніву. Ти береш його на віру, мимоволі застосовуєш до себе.
Автор, який залишається вірним традиційній манері поетичного письма, без закручень і штучного ускладнення пише про те, як нелегко Україна стає на ноги, які страждання приносить війна, розпочата, здавалося б, «добрим сусідом», як важко правда перемагає кривду на своїй землі.
Віриш поетові й хочеш іти з ним в одному строю, коли він пише:
Вже оте пережив,
Що боліло, страшило, лякало.
Мінне поле утрат
І мене не минуло чомусь.
На собі відчував
Смерті темне і зле покривало.
Не упав, не пропав
І нікого уже не боюсь.
Хоч від хліба життя
Залишилися крихти дрібненькі:
Був колись молодим,
А зробився неначе дідусь.
Знов хтось хоче страшить
І під вухом вороже продзвенькав:
Не силкуйся! Дарма! —
Я нікого уже не боюсь.
Лиш тривогу одну
Я до власного серця приклею:
Щоб жила у добрі
Україна, моя давня Русь.
Тож її бережім,
Будьмо в помислах й діях із нею,
Щоб сказати усім:
Я нікого уже не боюсь!
Книжка складається з окремих розділів: «Звук поетичної сурми», «Поетичні репортажі», «Одвічна загадка життя», «Видива у вікні природи», «Не біймось мовить про любов», «Дитяча сторінка», «Іскорки осіннього вогнища». І для кожного з них автор знаходить, як на мене, високохудожнє і змістовне наповнення.
Мені лягають на душу щирі й болючі вірші «Українське братство», «Життєві віхи», «Просто жити», «Нам треба вірить Україні» та ще «Слово убитого солдата», «Вдови», «Отямтесь, люди».
Отямтесь, люди, наберіться сили
І підійміть похилене плече.
Нехай у ваших пересохлих жилах
Знов кров козацька гордо потече!
Поет рішуче нагадує всім нам бути зіркішими, не бездумно будь-кому довіряти свою долю, яка потім болем і слізьми обіллється. У дусі праведного гніву Великого Кобзаря звучить вимога мудрого вибору правителів країни у хрестоматійному вірші «Прийдіть, апостоли добра»:
Прийдіть, апостоли добра,
І сядьте у державні крісла.
Сурма геніального Володимира Сосюри відлунює в афористичних рядках Вадима Крищенка:
Любіть Україну —
Не тільки про це говорити,
Бо слово красиве
Ховає, бува, каламуть.
У справжній любові
Сховались свої колорити.
Про справжність її
Тільки вчинки твої доведуть.
Пронизливо гострий, публіцистично піднесений і дошкульно викривальний вірш «Роздуми про Правду», безперечно, належить до розряду програмних. Різкий докір жбурляє поет сучасникам, які слухняно мовчать, «очима кліпаючи лиш», розуміючи, що з такою позицією їм ніяк не вибратися з болота неправди.
Хоч знає кожний,
Що жить без Правди нам не можна.
Бо тільки в Правді робимося ми
Не комашнею, а людьми.
У новій книжці Вадима Крищенка вкотре з незмінною силою виявляється традиційна особливість його творчості — лагідна пісенність поетичного рядка. Читаєш вірші «Намалюю маму», «Забутий лист», «Танго дощу» і в кожному чуєш закодовану мелодію.
Поет подає і цікаві зразки прози: невеличкі новели, етюди, спомини. Куценька, здається, новела «Грішниця», а ніби прочитав великий роман. Автор вміє в ощадливих словах вмістити багато інформації, необхідної в наш поспішливий вік.
«Що на серце лягло» — не просто черговий підсумок творчих доробків, а вагомий, унікальний подарунок читачам і собі до 85-річчя, яке Вадим Крищенко відзначатиме 1 квітня 2020-го. А через тиждень після Великодня в Національному палаці культури «Україна» відбудеться його ювілейний вечір. Творча муза видатного поета-пісняра не знає спочину.
Михайло БАЛТЯНСЬКИЙ,
заслужений журналіст України,
для «Урядового кур’єра»