«Я звичайний поет, — заявляє він, — не долучений до творення правових указів та рішень. Використовую те, що в мене від Бога. Гадаю, моя пісня, мій віршований рядок теж можуть огорнути людей пломенем єднання в українському дусі».

Тримаю в руках нову книжку Вадима Крищенка зі зворушливою назвою «Що на серце лягло». Вражає її образне оформлення. На першій сторінці палітурки — розгорнута книжка, а з неї відриваються сторінки, перетворюючись на білокрилих птахів, що летять у небо. Наче це вірші й пісні поета летять до людей. А на зворотному боці під портретом автора на золотавому сувої сповідальні слова:

 

Шукав пахкі слова,
         Клав на музичні крила —
         І на чиїсь вуста лягли мої пісні.

…До мене теж прийшла
         Питань пора щемлива:
         «То чи даремно жив?
         Даремно жив чи ні?»

Нова книжка Вадима Крищенка — своєрідний життєвий самозвіт і самоаналіз. Чіткі самозапитання, відповіді на які автор хоче почути не лише від себе, а й від людей. І мовлене не піддається сумніву. Ти береш його на віру, мимоволі застосовуєш до себе.

Автор, який залишається вірним традиційній манері поетичного письма, без закручень і штучного ускладнення пише про те, як нелегко Україна стає на ноги, які страждання приносить війна, розпочата, здавалося б, «добрим сусідом», як важко правда перемагає кривду на своїй землі.

Віриш поетові й хочеш іти з ним в одному строю, коли він пише:

Вже оте пережив,
         Що боліло, страшило, лякало.
         Мінне поле утрат
         І мене не минуло чомусь.

На собі відчував
         Смерті темне і зле покривало.
         Не упав, не пропав
         І нікого уже не боюсь.

Хоч від хліба життя
         Залишилися крихти дрібненькі:
         Був колись молодим,
         А зробився неначе дідусь.

Знов хтось хоче страшить
         І під вухом вороже продзвенькав:
         Не силкуйся! Дарма! —
         Я нікого уже не боюсь.

Лиш тривогу одну
         Я до власного серця приклею:
         Щоб жила у добрі
         Україна, моя давня Русь.

Тож її бережім,
         Будьмо в помислах й діях із нею,
         Щоб сказати усім:
         Я нікого уже не боюсь!

Книжка складається з окремих розділів: «Звук поетичної сурми», «Поетичні репортажі», «Одвічна загадка життя», «Видива у вікні природи», «Не біймось мовить про любов», «Дитяча сторінка», «Іскорки осіннього вогнища». І для кожного з них автор знаходить, як на мене, високохудожнє і змістовне наповнення.

Мені лягають на душу щирі й болючі вірші «Українське братство», «Життєві віхи», «Просто жити», «Нам треба вірить Україні» та ще «Слово убитого солдата», «Вдови», «Отямтесь, люди».

Отямтесь, люди, наберіться сили
         І підійміть похилене плече.

Нехай у ваших пересохлих жилах
         Знов кров козацька гордо потече!

Поет рішуче нагадує всім нам бути зіркішими, не бездумно будь-кому довіряти свою долю, яка потім болем і слізьми обіллється. У дусі праведного гніву Великого Кобзаря звучить вимога мудрого вибору правителів країни у хрестоматійному вірші «Прийдіть, апостоли добра»:

Прийдіть, апостоли добра,
         І сядьте у державні крісла.

Сурма геніального Володимира Сосюри відлунює в афористичних рядках Вадима Крищенка:

Любіть Україну —
         Не тільки про це говорити,
         Бо слово красиве
         Ховає, бува, каламуть.

У справжній любові
         Сховались свої колорити.
         Про справжність її
         Тільки вчинки твої доведуть.

Пронизливо гострий, публіцистично піднесений і дошкульно викривальний вірш «Роздуми про Правду», безперечно, належить до розряду програмних. Різкий докір жбурляє поет сучасникам, які слухняно мовчать, «очима кліпаючи лиш», розуміючи, що з такою позицією їм ніяк не вибратися з болота неправди.

Хоч знає кожний,
         Що жить без Правди нам не можна.
         Бо тільки в Правді робимося ми
         Не комашнею, а людьми.

У новій книжці Вадима Крищенка вкотре з незмінною силою виявляється традиційна особливість його творчості — лагідна пісенність поетичного рядка. Читаєш вірші «Намалюю маму», «Забутий лист», «Танго дощу» і в кожному чуєш закодовану мелодію.

Поет подає і цікаві зразки прози: невеличкі новели, етюди, спомини. Куценька, здається, новела «Грішниця», а ніби прочитав великий роман. Автор вміє в ощадливих словах вмістити багато інформації, необхідної в наш поспішливий вік.

«Що на серце лягло» — не просто черговий підсумок творчих доробків, а вагомий, унікальний подарунок читачам і собі до 85-річчя, яке Вадим Крищенко відзначатиме 1 квітня 2020-го. А через тиждень після Великодня в Національному палаці культури «Україна» відбудеться його ювілейний вечір. Творча муза видатного поета-пісняра не знає спочину.

Михайло БАЛТЯНСЬКИЙ,
заслужений журналіст України,
для «Урядового кур’єра»