Зростання тарифів на комунальні послуги восени 2014 року призвело до того, що майже половина населення перестала платити за «теплі» послуги, у структурі собівартості яких 75% — це вартість газу. Тому на середину січня сумарна прострочена заборгованість тепло-комунального господарства, теплоелектроцентралей (ТЕЦ) та промислових споживачів за газ досягла 18 млрд грн.
Нарощування неплатежів у комунальному господарстві не лише різко загострило проблеми в цій галузі, але й стало новим тягарем для держави. Попри теплу погоду, як сніжна лавина зростають борги тепло-комунального господарства (ТКГ) перед компанією НАК «Нафтогаз України».
За даними «Нафтогазу», із загальної суми боргу (18 млрд грн) частка виробників «теплих» послуг (ТКГ та ТЕЦ) перевищила 13,6 млрд грн (89%). Звісно, найбільші боржники — на окупованій агресором території, але й інші регіони від них не дуже відстають. Зокрема, ДП «Криворізька теплоцентраль» заборгувала 952 млн грн! Комунальники Донецької області — 3,5 млрд грн, Дніпропетровської — 2,9, Луганської та Харківської — по 0,8, а Київ — майже 0,7 млрд.
За підсумками 2014 року середній рівень розрахунків ТКГ за газ упав до 62%! Звісно, що 2015 року розрахунки знизяться ще більше. «Перший дзвіночок пролунав у жовтні 2014-го: тоді 25% населення не заплатило за комунальні послуги, а в листопаді — вже 40% споживачів. Таке падіння платежів зумовлене різким підвищенням тарифів та зниженням рівня життя населення», — вважає директор центру «Інститут міста» Олександр Сергієнко.
Корупційна складова боргу
Лавинні борги комунальників за газ лягають непосильним тягарем на державу, адже дефіцит коштів у «Нафтогазі» на закупівлю блакитного палива покривають позиками Євросоюзу та МВФ. Оливи в огонь підливає «Газпром»: у січні росіяни надіслали «Нафтогазу України» лист із вимогою погасити борг на суму 2,44 млрд дол. Цю суму, звісно, можна покрити лише за допомогою зовнішніх запозичень, адже резерви Нацбанку і без того різко скоротилися. Водночас обсяг дефіциту «Нафтогазу» (на грудень 2014 року — 103 млрд грн) уже давно перевищив дефіцит бюджету України (68 млрд грн). Головним тягарем залишаються комунальні підприємства.
За даними Мінсоцполітики, у державному бюджеті 2014 року на житлові субсидії, компенсації та пільги було надано 8,3 млрд грн, але впродовж січня—жовтня використано лише 1 млрд грн. Можливо, споживачі не потребують державної допомоги? Тоді чому майже у половини населення немає коштів на оплату послуг? Населення закликають оформляти субсидії, але насправді 93% сімей (дані Мінсоцполітики) торік цим не скористалися. Річ у тім, що існує обмеження: якщо хтось із членів сім’ї має земельну ділянку чи дачну споруду на ній, нову машину тощо, він не отримає допомогу. Відомо також, що земельні ділянки має більшість українців, адже це чи не єдиний надійний форпост для порятунку від злиднів.
Тому й не дивно, що в опалювальний сезон 2013—2014 років субсидію на оплату комунальних послуг отримували тільки 1,3 млн сімей — це 7,5% загальної їх кількості в Україні. Очевидно, що державі в такий спосіб не вдасться ліквідувати газові борги, навіть якщо тарифи знову підвищать. На думку експертів галузі, доцільніше ліквідувати корупцію в ТКГ, внісши принципові корективи під час формування здирницьких тарифів на «теплі» послуги.
Тарифні махінації
Про вкрай недосконалу систему встановлення тарифів державним регулятором — Національною комісією з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) — ведуть розмову постійно, але ситуація не змінюється на краще. «Тарифи встановлюють на користь монополістів, адже туди включають усі валові витрати підприємства, яке зацікавлене збільшувати вартість своєї продукції, тоді як потрібно її зменшувати», — каже Олександр Сергієнко.
Чи можна домогтися, щоб тарифи падали, а якість послуг — зростала, адже так відбувається в усіх розвинених країнах? Можна, якщо зупинити розбазарювання зібраних з народу коштів, але спочатку потрібно налагодити облік спожитих води та тепла. У Києві лише половину квартир обладнано засобами обліку води, і тільки третина будинків — лічильниками тепла. І монополісти не зацікавлені нарощувати облік, адже тоді вони не приховають розкрадені мільярди.
За даними Олександра Сергієнка, «Інститут міста» надав владним структурам пропозицію щодо ліквідації корупційних схем: потрібно зобов’язати монополістів із виробництва послуг встановити лічильники тепла на всіх багатоквартирних будинках, а в кожній квартирі — лічильники гарячої та холодної води.
Якби лічильники тепла стояли в кожному багатоквартирному будинку, були б зрозумілі точні обсяги споживання газу комунальними підприємствами. Це потрібно для того, щоб ліквідувати махінації, зумовлені різними тарифами на газ для населення та промисловості. Відомо, що тариф на газ для населення залежно від обсягів споживання — від 1100 грн до майже 1800 грн за кубометр, тоді як газ для промисловості коштує втричі більше — 5400 грн. Виробники «теплих» послуг вдало користуються такою різницею. Купуючи більш дешевий газ нібито для потреб населення, продають його промисловцям, але за ціною, втричі вищою від закупівельної.
У планах — знову підвищити тариф на газ: народу пообіцяли газ по 5400 грн за тисячу кубометрів (як і для промисловості). Якщо це станеться, то газ коштуватиме у 8—10 разів більше порівняно із собівартістю його видобутку в Україні, а саме цей газ і йде на потреби населення — щороку приблизно 18 млрд кубометрів. «Підняти ціну газу для населення у 8 разів і назвати це економічно обгрунтованим рівнем — недоцільно. Потрібно зобов’язати всіх виробників тепла встановити прибудинкові лічильники», — вважає голова Союзу власників житла України Олексій Кучеренко.
Потрібно нарешті встановити повну прозорість у взаєминах між споживачами та природними монополіями — водоканалами, комунальними підприємствами, енергетиками та газовиками.
Наталка ПРУДКА
для «Урядового кур’єра»