Про жахіття, які відбуваються в українських тюрмах, говорять багато правозахисників. На їхнє глибоке переконання, наші виправні заклади психологічно калічать людей, особливо тих, хто скоїв нетяжкий злочин. Часто після виходу на волю колишні ув’язнені знову порушують закон, щоб повернутись у звичне для них середовище. Адже більшість із них за час відбування покарання втрачають сім’ю, друзів, роботу, тому не знають, як жити на волі. Щоб ті, хто скоїв нетяжкий злочин, могли відбувати покарання без ув’язнення, а ті, хто тривалий час перебував у місцях позбавлення волі, могли адаптуватись і повернутись до нормального життя, й запроваджують в Україні службу пробації.
Проблеми ув’язнення
На жаль, в Україні про пробацію знають мало. Натомість в іноземних країнах вона вже давно і успішно працює. «Коли ми вперше запровадили систему пробації в Норвегії, її завданням було розвинути коло суспільних санкцій, які б дали змогу зменшити кількість ув’язнених, фінансовий тягар на пенітенціарну систему, а також знизити рівень злочинності, — зазначає експерт з пробації Віллі Гіл. — Зокрема йшлося про тих, хто скоїв нетяжкі злочини, і їх ув’язнили на нетривалі терміни. Бо коли вони потрапляли до пенітенціарних закладів, то створювали проблеми для персоналу. Часто це було пов’язано з браком освіти, зловживанням наркотиками, соціальною невлаштованістю. Здебільшого ці проблеми виникали через ментальні розлади і загострювалися після повернення з місць позбавлення волі».
Перебування у в’язниці додає й інших проблем: засуджені можуть втратити роботу, перервати навчання і позбутися можливості контакту з оточенням. Якщо люди не мають підтримки після звільнення, вони здебільшого повертаються до кримінального способу життя, що великим тягарем лягає на пенітенціарну систему. Тому й виникла потреба запровадити службу пробації й розробити систему покарань без ув’язнення.
Суть пробації в тому, що за засудженим встановлюють нагляд. При цьому засуджений має відвідувати центри пробації, періодично зустрічатися з наглядовим офіцером, не порушувати закон тощо. Але людину не ізолюють від суспільства, і вона може й надалі навчатися, працювати, спілкуватися з рідними й близькими. В деяких країнах засудженому надягають спеціальний браслет, який за допомогою GPS-системи відслідковує його маршрут. Є браслети, які навіть визначають рівень алкоголю чи наркотиків у крові. Працюють із засудженими співробітники служби пробації педагогічної та психологічної спрямованості.
Тож служба пробації покликана захищати суспільство, попереджати повторні злочини, сприяти реінтеграції правопорушника в суспільство. В Україні ці функції здійснює кримінально-виконавча інспекція, яка виконує покарання, що не пов’язані з позбавленням волі.
«Україна розпочала реформу пенітенціарної служби, яка має багато складових. Це і зміна кадрів пенітенціарної служби, і побудова нових установ виконання покарань на засадах державно-приватного партнерства, і розроблення нового законодавства, і, звісно, пробація — дуже важливий елемент цієї реформи, — наголошує заступник міністра юстиції Наталія Севостьянова. — У нас тривала історія діяльності кримінально-виконавчих інспекцій, які працювали ще з радянських часів і здійснювали схожі зі службою пробації функції. Проте вона має набагато ширші повноваження і завдання. Адже колись засуджені як за дуже тяжкі злочини, так і середньої тяжкості, таки виходять з в’язниці і повертаються в суспільство. На жаль, у нас не досліджували, скільки цих людей повторно скоїли злочини і знову потрапили в пенітенціарні заклади. Адже мета покарання полягає не в самому ув’язненні, а в тому, аби змінити людину на краще та повернути її безпечною в суспільство».
Особливо це актуально зараз, коли, з одного боку, активно зростає рівень злочинності через російську агресію і проведення антитерористичної операції на сході країни, а з другого — ухвалюють радикальні нормотворчі акти, пов’язані з гуманізацією процесу відбування покарань. Йдеться про так званий закон Савченко, який спрямований на звільнення з установ виконання покарань великої кількості людей. Отже, варто говорити про пробацію, яка має сприяти поверненню цих людей у суспільство.
Українські реалії
У нас розроблено свою систему пробації. Це прописано у профільному законі, який уже набув чинності. Згідно з цим нормативним актом пробація буває трьох видів: досудова, наглядова і пенітенціарна.
Досудова передбачає, що перед тим, як винести людині вирок, офіцери служби пробації збирають про неї інформацію. Тобто складають психологічних портрет підозрюваного, оцінюючи його особу. Тоді суддя має змогу винести справедливіший вирок. Він розуміє: можливо, для цієї особи слід встановити менше покарання, а для іншої більше — в межах визначеного законодавством. Судова доповідь, яку готуватимуть офіцери пробації, допомагатиме у винесенні цього рішення.
Другий різновид пробації — наглядова (дещо подібне існувало в Україні). Він передбачає нагляд і соціально-виховні заходи стосовно засуджених до покарань у вигляді позбавлення права обіймати деякі посади, займатися певними видами діяльності, громадських чи виправних робіт, осіб, яким покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі на певний строк замінено на громадські або виправні роботи. Це все моніторитимуть офіцери пробації.
Зрештою пенітенціарна пробація — це робота з ув’язненими до та після їхнього повернення в суспільство. Йдеться про пошук роботи, місця проживання тощо. «Звісно, перший місяць на волі після тривалого періоду відбування покарань — це найризикованіший період, — наголошує Наталія Севостьянова. — Тож якщо звільнений не має сильних родинних зв’язків, він може повторно скоїти злочин, щоб знову повернутись у звичне для себе середовище. Тому трудове і побутове влаштування дуже важливі, і цей вид пробації буде спрямований саме на те, щоб людина повторно не вчиняла злочин».
«Я починав свою кар’єру як офіцер пробаційної служби, згодом її очолив, тому переконаний, що цей орган — важлива ланка системи юстиції. Її фахівці можуть моніторити суспільні санкції, які накладають на порушника, — зазначає Віллі Гіл. — Для запровадження цієї системи потрібно розуміти її значення у ширшому контексті кримінального провадження правоохоронної системи. Найперше завдання цієї служби в Європі, зокрема у Норвегії, — консультації суду для винесення судового рішення. Неабияке значення мають супроводження і нагляд за засудженими, які відбувають покарання без ув’язнення, для того, щоб вони його справді відбували. А також співпраця з пенітенціарною системою, щоб підготувати ув’язнених до звільнення, адже після виходу на волю офіцер пробації також працює з колишніми ув’язненими».
Цікавий досвід
Якщо подивитися на історію розвитку служби в Норвегії та інших країнах, то вона мала багато стадій: від нагляду за звільненою особою до супроводу на всіх етапах судового провадження. Після запровадження альтернативних форм покарань, які відбуваються в межах суспільства, роль пробаційної системи зросла.
«У 1970 роках пробаційна служба була незалежною системою в межах Мін’юсту Норвегії. Її запровадження стало альтернативним кроком на шляху альтернативних санкцій. Відбування покарання в громадському середовищі передбачає, що злочинець має відшкодувати шкоду, якої він завдав громадянинові. Зокрема це стосувалося виправних робіт на користь громадських організацій чи звичайних людей, — розповідає Віллі Гіл. — Водночас це не заважало особі й надалі навчатися, спілкуватися з родиною й працювати на оплатній роботі. Мета призначення вироку — змінити ставлення правопорушника до суспільства, щоб він усвідомив, як його злочин вплинув на суспільство, родину, жертву. Тобто було дві переваги цього заходу — реінтеграція й реабілітація, які мотивували правопорушника змінити свою протиправну поведінку, соціальні навички, фокусуючись на своїх сильних сторонах, а не проблемах. Це зробили завдяки розробленій системі суспільних санкцій і поведінки правопорушника в межах громади. Ключову роль у цій системі відігравали громадськість, родичі й люди, які мали значення у житті правопорушника».
Насамкінець варто сказати, що головне завдання пробації — це встановлення балансу між покаранням і реабілітацією. Вирок має бути таким, щоб засуджений відчув обмеження своєї свободи, натомість слід забезпечити ув’язненому реінтеграцію, реабілітацію та забезпечення інтересів суспільства.
До речі. В Україні вже діє пілотний проект з пробації для неповнолітніх. Реабілітаційні центри працюють по всій країні й результати їхньої діяльності вражають: 98% дітей, які пройшли апробаційні програми, не скоїли повторного правопорушення.