Днями відсвяткував своє 80-річчя почесний громадянин Запоріжжя Степан Кравчун, який створив перший український легковик європейського зразка — «Таврію». Степан Іванович 13 років очолював Автобаз, заснував потужне сільгосппідприємство «Лідер», допоміг місцевим громадам провести газ, питну воду, започаткував інші соціальні проекти. Пішовши на заслужений відпочинок, створив потужну сімейну промислову компанію. За трудові звершення Степана Кравчуна нагороджено відзнакою Президента, орденами Трудового Червоного Прапора та Жовтневої революції. А от за «Таврію» засновника першого радянського легковика з переднім приводом нагорода взагалі обійшла, мовляв, не до нього тоді було…

Днями відсвяткував своє 80-річчя почесний громадянин Запоріжжя Степан Кравчун, який створив перший український легковик європейського зразка — «Таврію».  Фото надане автором

Воєнне дитинство

У кабінеті директора мене зустріли сяючі очі жвавого усміхненого чоловіка, який на вигляд значно молодший свого поважного віку. Після традиційного «розкажіть про себе» Степан Іванович ненадовго замислився й тихо почав:

— Народився 1936 року в Тарасівці Пологівського району. Коли виповнилося півтора року, померла мама. Батько, Іван Степанович, одружився вдруге. Пелагея Павлівна — золота людина, кожному б таку маму.

У дитинстві йому довелося жити на окупованій території. Поряд із селом був колгосп «Аврора», в одній з бригад якого німці організували табір для військовополонених, які будували теперішню трасу Запоріжжя — Маріуполь.

— Я з хлопцями кидав нашим воякам картоплю, яку приносив з дому, — згадує Степан Іванович. — Мама спеціально нам давала продукти, бо їй не можна було — розстріляли б. А втікали німці так само, як у кіно. Спостерігали з мамою за цим, ховаючись в очереті біля річки. Коли прийшли наші, то табір став пристанищем уже для німецьких полонених, які продовжили будівництво траси. Зрештою справу довершили місцеві колгоспи.

«Таврія» прискорила розвиток як самого «Комунара», так і багатьох суміжних заводів. Фото з сайту www.drive2.com

НА ЗАМІТКУ АВТОМОБІЛІСТАМ

Автосервіс «Люкс Авто» – комплексне обслуговування автомобіля

Ремонт кузова чи фарбування автомобіля неминучі для машини будь-якого рівня. Не уникнути таких робіт навіть найобережнішим водіям, незалежно від терміну експлуатації чи марки авто. Рано чи пізно настане час, коли доведеться замовляти незначні або ж досить серйозні роботи з повернення кузову естетичного вигляду.

А якщо ваше авто потрапило у ДТП і потрібно терміново поміняти задній бампер чи інші деталі, стане у нагоді автосервіс «Люкс Авто». Як повідомляється на сайті http://luxauto.od.ua/, основними послугами «Люкс Авто» є:

- сезонне і регламентне техобслуговування в Одесі;

- фарбування автомобіля, рихтування та проведення інших відновлювальних робіт будь-якого рівня складності;

- тюнінг, а також встановлення додаткового автомобільного обладнання: газових балонів, автосигналізації, аудіосистеми, заміна лобового скла тощо;

- розвал-сходження;

- гарантійне і післягарантійне обслуговування;

- інструментальний контроль для здійснення СТО;

- повна і локальна комп'ютерна діагностика;

- зберігання шин, балансування коліс і шиномонтаж;

- евакуація та екстрений ремонт авто (Одеса) тощо.

Але повернемося до ремонту кузова. Вартість ремонту кузова вашого легкового автомобіля залежить від ступеня складності ремонту. Адже пошкодження можуть бути незначні, трапляються вм'ятини середньої складності або серйозна деформація.

Із невеликими ушкодженнями водії іноді справляються самотужки, без допомоги працівників СТО. Тут найголовніше вчасно виявити дефекти і усунути їх раніше, ніж до них добереться іржа. Усунення іржі вимагає більш дорогого, трудомісткого підходу, який, можливо, варто довірити майстрам автосервісу «Люкс Авто».

Зупинивши свій вибір на сервісі «Люкс Авто», кожен клієнт отримує низку переваг. Перш за все, «Люкс Авто» – це СТО (Одеса) ціни на послуги якого доступні для кожного клієнта. Співробітники «Люкс Авто» є не тільки кваліфікованими, а й досвідченими фахівцями своєї справи, вони відремонтують авто, швидко, якісно і за помірну ціну.

Якщо з ремонтом кузова, складність якого кваліфікують за першою категорією, часом водії впораються самостійно, то проблеми другого і третього ступеня складності слід довірити працівникам СТО.

Для усунення вм'ятин середньої складності може знадобитися застосування шпаклівки, фарбування, фахова майстерність з вирівнювання деформованих поверхонь. У цій же категорії – ремонт іржавого кузова за умови, що корозія некритично деформувала його частини.

Щоби позбутися серйозної деформації кузова, може знадобитися не тільки вирівнювання, але й зварювальні роботи, заміна певних деталей кузова, пайка тощо. Тут потрібні спеціальні інструменти, а ще – хороший досвід у здійсненні такого виду складних робіт.Тобто на вартість ремонту кузова впливає ступінь його пошкодження, вартість додаткових матеріалів, потрібних для відновлення, складність ремонтних робіт.

Микола ШПАК
для «Урядового кур’єра»

Пройшов усі ступені становлення заводу

Невдовзі батьки переїхали з Тарасівки до Поліг (раніше с. Шевченко-2). Навколо госпіталю були бараки, в одному з яких і містилася школа, яку він закінчив. Батько хлопця дуже хотів, щоб син вчився далі. Пропонував йому стати військовим, бо офіцери тоді добре заробляли.

Та хлопець прочитав у газеті про набір до Запорізького інституту машинобудування. Захотів стати інженером-конструктором сільгоспмашин, та не пройшов за конкурсом, не добрав одного бала. Тоді, в 1963-му, поїхав товарним потягом до Оріхова і, поки поїзд зупинився на 45 хвилин залити воду, встиг вступити до місцевого технікуму механізації сільського господарства.

Через півтора року отримав направлення на Шавкайську МТС (зараз Приазовський район) дільничним механіком. Потім служив три роки в армії. Демобілізувався достроково у 1959 році. Згодом був головним інженером в одному з радгоспів під Мелітополем.

Тоді вийшов наказ про створення першого малометражного авто на Запорізькому заводі сільгоспмашин «Комунар». Степан Кравчун терміново прибув у Запоріжжя, і йому поталанило. Тоді в країні студентам денної форми навчання дозволяли паралельно працювати, тож він вступив до запорізької «машинки» й працював на «Комунарі». Спочатку в арматурному цеху, потім слюсарем, нормувальником, майстром, начальником цеху і корпусу, головним інженером, а в січні 1983 року Степана Кравчуна призначили директором. З жовтня 1960 року завод випускав легковики «Запорожець».

— Мені легко було на посаді директора, — продовжує ювіляр, — бо я пройшов всі ступені становлення заводу з найнижчої ланки. — Щойно я став директором, як подорожчав наш «Запорожець». Тоді вийшла постанова про збільшення цін на товари підвищеного попиту (кінець 1983-го). Довелося їхати в Москву та переконувати всіх, що цього робити не варто. Раніше наше авто коштувало 3,5 тисячі карбованців, а стало 5,3 тисячі. За незначних заробітків це була непомірна ціна. Довелося тоді побувати і в голови Ради Міністрів СРСР Тихонова, і в Держплані у Байбакова та Рижкова. Заодно вирішував питання нового авто «Таврія» з переднім приводом. Тихонов тоді викликав свого першого заступника Антонова, що пришвидшило підготовку нової постанови ЦК КПРС щодо виробництва цього легковика. А 14 травня 1985 року мене заслухали на Політбюро ЦК КПРС, де схвалили наше рішення — почалася активна підготовка до випуску нового авто. Це була найприємніша новина. Щоправда, наступного року нашу касу пограбували на 670 тисяч карбованців. Зарплата прийша під кінець дня, робітники не встигли її отримати, і готівку залишили в лантухах у касі на першому поверсі. Викрав гроші начальник відділення охорони. Його затримали, гроші повернули, а ми вдало пройшли всі іспити нової «Таврії». Для серійного її випуску нам надали не лише радянські карбованці, а й 63 мільйони доларів США. Тоді вдалося закупити багато чого з імпорту. Це авто зробило неабиякий поштовх для розвитку як самого «Комунара», так і багатьох мелітопольських заводів: будували нові корпуси, створювали нове виробництво.

Часи так званої горбачовської перебудови

— Коли налагодили серійне виробництво «Таврії», заводи отримали не лише потужний технічний розвиток, а й перейшли на самофінансування. А це неабиякі фінансові можливості, завдяки яким створили цілу інфраструктуру, розширили соціальну сферу (збудували нові бази відпочинку, піонертабори, профілакторії) тощо. Завод був дуже заможний — відраховував у бюджет України шість(!) відсотків усіх коштів. Та потім на наші автівки запровадили акцизи. А ще сталося так, що ми продавали валюту за гривню, а купити її могли втричі дорожче, і то за лімітом — замість трьох мільйонів нам дозволили придбати всього 100 тисяч доларів США. Тож стали вимиватися оборотні кошти. Вели перемовини з японцями, власниками «Пежо». А пізніше Леонід Кучма познайомив нас із президентом ДЕУ Кімом… Проте 20 років тому я пішов на залужений відпочинок, отримавши пенсію 47,5 гривні. Тож створили сімейне підприємство ТОВ «Прогрес Авто» — лідер в Україні з продажу фарб та емалі, на ньому працюють понад 500 фахівців. Ще займаємось продажем та сервісом авто, виготовляємо вироби промислової кераміки (єдині в Україні), понад 60% продукції йде на експорт. Робимо товари для залізниці, в основному засоби зв’язку. Вирощуємо зернові, маємо свиноферму на 20 тисяч голів.

Разом із дружиною Аелітою Іванівною Степан Кравчун виховав сина Олексія та двох дочок Тетяну й Наталію. Син зараз головує в раді засновників компанії «Прогрес Авто», дочки також тут працюють: одна менеджером, друга фінансовим директором. Степан Іванович шість разів ставав дідусем і тричі — прадідусем.