КВОТИ
Фахівці стверджують, що жодну з радіостанцій, котра не дотримувалася вимог щодо 50% частки українських виконавців в ефірі, на сьогодні не покарано
Скорочення квот на українське мовлення з 50% до 25% спричинило в українському суспільстві великий і цілком очікуваний резонанс. Ухвалений законопроект розкритикував на засіданні Гуманітарної ради Президент України Віктор Янукович, зазначивши, що парламент перегляне цей документ. Не підтримало зміни й Міністерство культури, чию позицію озвучив перший заступник глави відомства Юрій Богуцький. Позаяк дискусії не вщухають і досі, «УК» повертається до обговорення цієї теми.
Запис невідомого виконавця, за яким не стоять гроші чи впливові люди, відразу викидають у смітник
Юрко ЗЕЛЕНИЙ,
музикознавець:
— Кажуть, що 50% квот на українську музику не виконували ніколи. У мене виникає запитання: чому сьогодні жодна радіостанція не покарана через те, що вона прямо порушувала законодавство, не дотримуючись квот? Станція, отримуючи ліцензію, підписує зобов’язання, де зазначено, скільки відсотків якого мовлення вона повинна крутити. Тому коли радіостанції відкрито заявляють, що вони квот ніколи не дотримувалися, це вже є підставою поцікавитися їхніми ліцензійними зобов’язаннями, накласти на них покару й забрати дозвіл на мовлення.
Друге. Уже 20 років чую про те, що у нас, мовляв, бракує якісних записів українських виконавців. Справді, цих записів не так багато, але рік у рік їхня кількість тільки зростає! Не відбувається ж так, що коли у виконавця з’являється нова платівка, всі попередні раптом згорають? Тому розмови про те, що радіостанціям бракує матеріалу, — це, вибачте, брехня. Звичайно, якщо радіо хоче крутити однотипну музику, це інша проблема: в Україні інформаційний простір досі не впорядкований належно, не представлені стилі вузького спрямування. Скажімо, чи є в нас всеукраїнська станція, яка крутить класику чи джаз? Не було й немає.
З іншого боку, ті люди, котрі заявляють, що нам бракує високоякісних українських записів, насправді чужаки на наших теренах — ментально, історично, світоглядно. Тому що вони ніколи не слухали українського, ніколи не «варилися» в цій культурі, і звісно, загалом не обізнані з тим, що в нас відбувається. Умовно кажучи, це те саме, якби мене зараз запитали, що відбувається на російській сцені: можу назвати дві-три ватаги, але загалом темою не володію. Так само не володіють темою і керівники українських радіостанцій.
Очевидно, вони почуваються цілком спокійно, коли на наш ринок просувається чужинський продукт. Помалу, але в Україні таки налагоджується система, коли радіостанція на кожен прокручений твір виплачує авторські та суміжні відрахування. Так, крутячи чужу музику, ми вимиваємо кошти з країни та розкручуємо іноземних співаків за наші гроші. А це знову заганяє нашого виконавця ще далі на задвірки.
«Бумбокс» — один з гуртів, який ще можна почути в радіоефірі. Фото з сайту dgennifer.hiblogger.net
Останніми десятиліттями майже перестали з’являтися нові імена вітчизняних виконавців, які виходили б на всеукраїнський рівень.
Насправді нові гурти повинні з’являтися ледь не щомісяця, але наші радійники не ведуть пошукової роботи: запис невідомого виконавця, за яким не стоять гроші чи впливові люди, відразу викидають у смітник: навіщо слухати, коли вже й так усе наперед вирішено, кого крутитимуть? Відомі українські співаки, звичайно, залишаться в радіопросторі, бо вже мають ім’я та зв’язки. А що буде з молодими? Тож насправді проблема квотування ефіру — це питання корупції, оскільки якби за недотримання квот карали, в нас був би сьогодні геть інший інформаційний простір!
Часто радійники кажуть: квотування нищить наш бізнес. Звичайно, будь-яка підприємницька структура прагне, щоб її видатки прямували до нуля. Тож виникає запитання: чому не чуємо волання виробників тютюнових чи алкогольних виробів: «Акциз нищить наш бізнес, ми не можемо розробляти новітніх видів горілки та цигарок!» Це ж маячня чистої води! Сьогодні ХХІ століття, і в будь-якій нормальній державі інфопростір цінується так само, як надра країни. Ми розуміємо, що будь-хто не може прийти, викопати свердловину і добувати в себе на городі газ. Таке саме ставлення повинно бути й до власного інформаційного простору. Держава на власних теренах зобов’язана встановлювати свої правила гри. Хочете заробляти — будь ласка, підлаштовуйтеся. Квоти — це одне з правил. В Україні ж інформаційний простір відданий на поталу.
Дієвим важелем впливу міг би стати закон, який передбачав би звільнення радіостанції від усіх виплат, якщо вона погоджується крутити лише українську музику. Якщо ж станція збільшує відсоток чужинської музики — то на неї стрімко зростає фіскальний тягар. А якби ми відчули, що маємо вже перенасичення власними виконавцями, — тоді можна було б говорити про зміну правил гри.
Наші радійники закликають не робити своїм виконавцям жодних послаблень, мовляв, хай змагаються з чужоземними на рівних. Можна було би про це говорити, якби проукраїнський шоу-бізнес налічував понад 100 років свого життєпису, як на Заході. Якби ми, як Великобританія, мали багатовікове колоніальне минуле, причому саме як метрополії! Тоді й українська мова була б поширена на півсвіту, і вплив би ми зберігали на колишні підлеглі землі ще досі — нехай навіть і опосередковано. Ось тоді б ці заяви були прийнятними.
Має бути державна програма утвердження українського культурного продукту
Мирослав ПОПОВИЧ,
директор Інституту філософії
НАН України, член Гуманітарної
ради при Президентові України:
— Що таке 25% квот? Це майже нічого. Фактично будуть розв’язані руки для того, аби наш ефір заполонила переважно російська естрада. Пригадую, коли працював за глибоких радянських часів ведучим програми «Грані пізнання», ніхто не дбав про українську продукцію. Тому була велика підпільна робота із відшукування україномовної літератури, автора, який може дати інтерв’ю українською мовою. Якщо такої потужної роботи не буде нині, ці 25% стануть додатком до халтури, якою будуть решта 75%. Наскільки серйозне ставлення до українського культурного продукту, можна уявити з мотивації, якою керувалися люди, котрі ухвалювали це рішення у Верховній Раді.
Має бути державна програма утвердження українського культурного продукту. Переважно коли ми обговорюємо ці проблеми, все будується лише на добрих побажаннях. Немає серйозного вивчення стану поширення та зацікавлення таким продуктом. Так, це вимагає фінансування. Потрібні механізми, які дадуть змогу зробити добрий український культурний продукт, і він не може народитися від того, якщо завтра дадуть, скажімо, 100% квоту. Ці механізми потребують не просто бюрократичного планового підходу, а реального всебічного розгляду й спрямування. Має бути серія проектів, які дадуть змогу вивести український культурний продукт на таку площину, де він був би конкурентоспроможним навіть без вказівок на відповідні відсотки.
Моєю першою пропозицією була повна лібералізація ефіру
Олена БОНДАРЕНКО,
народний депутат України:
— Минуло п’ять років, відколи було запроваджено квотування, і нині можна підбити підсумки його дієвості. Воно виявилося неефективним. Насамперед 50% української музики не було в ефірі жодної радіостанції. На жаль, вони не могли виконати таку квоту, оскільки, якщо порівняти світовий й український музичні фонди — це дві незіставні величини. Крім того, радіо повинно ще й дотримуватися свого формату, і ми за п’ять років отримали абсолютно потворну картину. Нішеві радіостанції просто зникли, не залишилося джазового радіо або такого, яке виконувало б класичну музику. Решта станцій стали схожими одна на одну: якщо крутять «Океан Ельзи», який слухають, то він звучить одночасно на всіх радіостанціях. Стали транслювати тих виконавців, які не є популярними чи були відомими в 1970-1980-х роках. Коли створюють високоякісну музику, вона звучить і звучатиме всюди. А транслювати, щоб заповнити квоту, яку неможливо заповнити, можна лише за принципом «на тобі, небоже, що мені не гоже».
25% — це мінімальний поріг, за який опускатися не можна, а ті, хто намагається маніпулювати суспільною думкою, стверджуючи, що 75% ефіру віддали іноземним виконавцям, кажуть неправду. Якщо радіостанція здатна вишукати на 30, 40 чи 100% українську музику, яку слухатимуть, — будь ласка. Щодо просування молодих виконавців, то вважаю, що вони мають довести свою популярність. Шлях до успіху лежить не за віковим принципом, а за фаховим рівнем, обдарованістю та наполегливістю.
Маємо ситуацію від зворотного: ті, хто нам розповідав, що в разі зниження квоти в Україну хлине шансон, навіть не можуть уявити, наскільки вони помиляються. Ввели квоту 50% — і в нас просто-таки запанував шансон і попса. Тому якщо хочемо й надалі наганяти цю квоту такими виконавцями, як «Співочі труси» чи «співочий ректор», можна її залишити, проте такої квоти однаково знов ніхто не виконає. Зменшення квот жодним чином не вплине на музичний ринок України, оскільки їх і так не виконували. Реальним показником їх виконання було 20-25%.
Національна рада з питань телебачення й радіомовлення знов погрожуватиме пальцем і не вдаватиметься до жодних дій, по суті покриваючи ті радіостанції, які порушуватимуть закон. Чи була припинена робота хоч однієї радіостанції або чи відняли ліцензію в тих, хто цієї квоти не виконував? А не виконували всі! Виникає питання: чому за невиконання законодавства радіостанцію не карала Нацрада? До чого ще призвели квоти? Скоротилася аудиторія та прибуток радіостанцій. А ринок і прибуток — це ж не просто терміни з економічного підручника, це люди: ті, хто працюють на радіостанціях, ті, які слухають. Усі забувають про слухача, в котрого також має бути право вибору. Фактично квоти — це політична цензура. Часто також плутають, що таке національне виробництво, національний продукт, музичні твори вітчизняних авторів, та що таке європейське виробництво. У нас, до речі, найвищі квоти на все: якщо в європейських країнах квотування на європейський продукт становить до 50%, в Україні — 80%. Максимальний відсоток на національне виробництво має Франція (40%), у нас — 50%, і цей відсоток залишився.
Україна перевиконала план стосовно квотування, і найстрашніше, що це не допомогло українській музиці. Розвивати вітчизняну музику можна лише за рахунок стимулу, а він полягає в двох речах: низька податкова ставка або державна підтримка музичних та продюсерських центрів, системи музичної освіти.
На жаль, у нас немає жодних стимулів, натомість вирішили за рахунок радіостанцій, приватного капіталу, вкладеного в них, розв’язати проблеми української музики. Жодної ініціативи парламентського Комітету з культури, яка була б покликана полегшити податки для українського музиканта, за останні п’ять років моєї роботи в парламенті я не пам’ятаю. Ми внесли такий законопроект у лютому цього року. Але Комітет з податкової політики, на жаль, проти.
Зараз законопроект 6342 доопрацьовується. Ми пішли на
зустріч ініціативі Коаліції виконавців і продюсерів України, котрі захотіли,
аби в змінах до закону був збережений окремий рядок про радіоефір та музичні
твори. Це слушно. Сама суть документа ж незмінна — квоти повинно бути
зафіксовано на рівні 25%. Це цікавий досвід, коли законодавець йде назустріч
громадськості. Більше того, 25% — якраз та квота, котру випрацювали в робочій
групі, де були представлені музиканти, радійщики, експерти й депутати нашого
комітету. Моєю першою пропозицією була повна лібералізація ефіру — 0% квот.