Можна було б не помітити цього пасквілю на нашу історію, який поширює в Інтернеті такий собі представник так званої «русской народной лініі» Андрєй Нікітін. Однак дуже вже заповзятливо вислужується перед новітніми «гегемонами» цей горе-аналітик, паплюжачи не тільки історичне минуле українського народу, а й сьогодення. Його дуже турбує, що діти навчаються в нас рідною мовою. Лякає зокрема, що «зростає кількість українських шкіл: на сході вони лише недавно почали становити більшість, а в центрі країни їх нині в середньому близько 70%, а на заході — вже майже 100%».
Особливо ж не до вподоби авторові те, як шкільні підручники подають історію, зокрема події козацької доби. «Загалом у світі козаками називають украй нечупарні й дикі російські нерегулярні війська, один із символів екзотичної Росії», — зауважує «аналітик». Що ж, можливо він Росію знає ліпше (згадаймо принагідно вигук російського поета Михайла Лермонтова «Прощай, немытая Россия!»), а ось українських козаків це аж ніяк не стосується. Пасквілянт ніяк не може змиритися з тим, що в школі дітям розповідають, ніби «ідеалами козацтва стали свобода, рівність і братерство». Як же це можливо?! Адже ці гасла проголосили французи під час своїх революцій. Невіглас пробує знущатися над фактом розвитку й поширення у ХVІІ столітті української культури, зокрема театрального мистецтва.
Одне слово, що не висновок — то невдалий, що не спроба показати свою великоруську зверхність — то й сам з головою сів у калюжу.
Нікітін договорився до того, що, мовляв, «Україна — і взагалі не Європа, а підкорена Європою Зулусія». Очевидно, він саме з тих, кому «закон не писаний». Тому й сперечатися з такими аналітиками та філософами просто не варто через яскраву очевидність їхньої неповноцінності.
Якось у спілкуванні з відомим на Черкащині вченим, доктором філософських наук Володимиром Шпаком виникла тема відносин із Росією. Хоч було це ще задовго до воєнної агресії проти України, він переконано зауважив: «Мета Москви, причому чорна мета, — до кінця винищити український народ, його мову, традиції, культуру, перетворити Україну на «малоросійську губернію». Так було завжди, так і тепер».
Непроста політична ситуація в Україні, постійна загроза агресії Московщини — стан, характерний, як свідчить історія, не тільки для Української козацької держави середини ХVІІ століття, а й для сьогодення. Шкода тільки, що уроки, які необхідно було б винести з історичних перипетій, зокрема й козацької доби, засвоїли далеко не всі.
За доброю традицією, на Черкащині щороку відбуваються Всеукраїнські історичні читання «Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку». І це не випадково. Адже саме звідси, із Середнього Подніпров’я, бере витоки українське козацтво, тут під проводом Богдана Хмельницького визрівали державотворчі ідеї українського народу. Черкаський край був центром формування Української козацької держави середини XVII століття, а Чигирин — її столицею.
Сюди, у Чигирин, звідусіль з’їхалися науковці, щоб на IX Всеукраїнських історичних читаннях ще раз із погляду сучасних дослідників відстежити й проаналізувати державотворчі процеси на українських землях. Науковці Навчально-наукового інституту історії і філософії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, працівники Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», учителі історії, краєзнавчий актив області додали багато цікавого до вивчення козацької доби: тут і міжнародні відносини козацької держави, і образ Богдана Хмельницького в сучасній колективній історичній пам’яті українців та їхніх сусідів, і минуле та сучасне столиці Української козацької держави — Чигирина.
Цілком очевидно, що кожна мисляча людина, а не тільки науковець, заглибившись в українську історію, може самотужки провести паралелі із сучасністю і зробити правильні висновки. Нав’язливі ж намагання кремлівських «аналітиків» очорнити й знівелювати нашу історію, самих українців свідчать про загнивання їхньої імперії, в якій цінують не правду, свободу й демократію, а лакейство та вірнопідданство. Та й Зулусією швидше можна назвати зовсім не Україну…