ЕКСПЕРТИЗА
Як відрізнити шкіряні черевички від підробки із синтетичних матеріалів
Двоє із трьох опитаних українців упевнені, що носять шкіряне взуття. Проте на ринку переважає продукція із синтетичних матеріалів. У 2010 році в Україну імпортували 121,967 млн пар взуття, з них лише 9,498 млн — із натуральної шкіри. При цьому середня митна вартість однієї пари взуття, завезеного до нас, — $3,5. Зрозуміло, що якісне апріорі не може стільки коштувати. Ось так і виходить, що під виглядом шкіряних чобітків ми купуємо підробки. Щоправда, вони зараз настільки високої якості, що звичайному споживачеві вкрай важко відрізнити шкіру від замінника.
Конфіскат китайського походження
За підрахунками чоботарів, пара взуття осінньо-зимового асортименту вітчизняного виробництва повинна коштувати в межах 700—1000 грн. Проте на базарі покупцеві запропонують чималий вибір чобітків вартістю 200—400 грн. І продавці переконують, що виготовлені вони із натуральної шкіри. А на зауваження споживачів, мовляв, чому таке дешеве, у відповідь чуємо звичне: «Та це ж конфіскат!»
Проте ще Остап Бендер казав: «Весь конфіскат виготовляється в Одесі на вулиці Малій Арнаутській». Звісно, часи змінюються і нині весь «конфіскат» виготовляють у Китаї. Власне, хороше взуття там теж шиють, проте коштує воно недешево. В 2010 році з Китаю до України імпортовано 109,397 млн пар. Проте шкіряний верх був лише у 6,974 млн пар. При цьому середня митна вартість однієї пари шкіряного взуття становила $ 8,4. Середня митна вартість однієї пари взуття із полімерних матеріалів — $3, загалом його імпортовано було 88,784 млн пар.
— Зважаючи на середню митну вартість шкіряного взуття, мене ця цифра дивує, оскільки як фахівець я знаю, що навіть за $10 виготовити якісну пару практично неможливо, — переконує президент ліги «Укршкірвзуття?пром» Олександр Бородиня. — Така низька вартість взуття свідчить про його невисоку якість. Навіть якщо споживач купує справді шкіряне взуття, він не може бути впевненим в його якості. Адже є маленькі хитрощі, про які знають лише виробники. Приміром, у вітчизняних стандартах прописано, що товщина шкіри на зимовому взутті має бути 1,4—1,6 мм, а виробник використав сировину завтовшки 1,2 мм. Підприємцю так робити вигідно, адже тонша сировина коштує дешевше, але зношуватиметься швидше. Звичайний споживач ніяк не зможе розпізнати таку підступність виробника. А навіть якщо і розпізнає, то представник виробника не захоче й слухати претензії, адже пара справді шкіряна. Хоч, відверто кажучи, часто споживачам висловити своє обурення навіть немає кому. Особливо коли йдеться про імпорт. Іноземні виробники частенько «забувають» вказати на коробці бодай якісь свої координати, натомість лише повідомляють про країну виробництва взуття — made in China. Звісно, можна просто взяти і повернути неякісну пару в магазин, проте там запропонують замінити її на іншу. От тільки навіщо міняти шило на мило?!
Купуючи дешеве взуття потрібно розуміти, що слугуватиме воно не довго. Фото Володимира ЗАЇКИ
Тому експерти радять підтримати вітчизняного виробника. По-перше, у разі чого претензії можна висловити безпосередньо виробникові, а не продавцю, по-друге, українські чоботарі дотримуються стандартів. І ще одна вагома перевага наших виробників — вони наносять правдиве маркування на пару, вказуючи, з яких саме матеріалів його пошили. Звісно, на імпорті теж є маркування, проте підприємці з Піднебесної майже на всіх парах ставлять спеціальну позначку «шкіра». Ну а те, що таке маркування не відповідає дійсності, їх не хвилює, головне, щоб товар продавався добре. Українські виробники не дозволяють собі подібного. От тільки вижити нашому рідному виробникові на ринку, де панує дешевий азійський непотріб, вкрай тяжко.
— У 2010 році в країни Євросоюзу імпортовано 11 млн пар українського взуття, що на 24% більше, ніж у 2009-му, — підкреслює О.Бородиня. — Ці цифри свідчать про конкурентоспроможність нашої продукції. І це при тому, що українській взуттєвій галузі вкрай важко розвиватись, адже імпортні товари в кілька разів дешевші навіть за собівартість наших. Єдине, що залишається вітчизняним підприємствам, — боротися за покупця якістю своєї продукції.
На закиди деяких споживачів, мовляв, українське взуття негарне, експерти лише зауважують, що виробники як Італії, так і України відвідують одні й ті ж самі виставки. Тому українські чобітки виготовляють з урахуванням світових модних тенденцій.
Виявити підробку
Проте звичайного споживача цікавить: як серед усього товарного асортименту обрати справді якісну пару. Більшість споживачів віддає перевагу народним способам виявлення синтетичного фальсифікату. Хтось уважно нюхає чоботи, хтось підпалює шкіру, інші намагаються роздивлятися всі загини черевиків. Проте О. Бородиня розчаровує споживачів, зазначаючи, що ці народні способи вже не дієві. Адже взуття як зі штучних, так і з натуральних матеріалів обробляється однією й тією ж самою хімією, тому пахне воно ідентично. А щодо підпалювання, то синтетичні матеріали сьогодні настільки високої якості, що вони «на вогні» не тріскаються.
— Боюсь, що звичайний споживач, прийшовши на ринок, не зможе відрізнити якісне взуття від неякісного, — додає О. Бородиня. — Це може зробити лише фахівець-чоботар, який знає, що і як повинно бути. Одначе я раджу перед тим, як купити пару, подивитися на зріз шкіри. Якщо він волокнистий — перед вами, імовірно, шкіра. Якщо краї загнуті, то скоріше за все виробник таким чином приховує штучну шкіру. Проте і тут є виняток. Адже дуже дороге взуття обробляється в загин. І така пара аж ніяк не може коштувати дешевше ніж $300. Проте, наголошую, навіть вивчення загинів не дає 100% упевненості, що перед вами шкіряний виріб.
На думку експертів, якість — поняття досить абстрактне, яке не має стосунку до безпечності взуття. Приміром, в Іспанії, Фінляндії, Італії та інших європейських країнах не було і не буде державних стандартів якості взуття, оскільки вони визначаються самим виробником і підтверджуються його репутацією. В Україні більше 140 різних стандартів і технічних умов, що регулюють взуттєву галузь. Усі вони давно морально застаріли. Тому жодна навіть найякісніша пара італійських черевичків не відповідає українським стандартам. Справжня якість пари схована всередині.
Проте є на вітчизняному ринку взуття, яке не варто купувати. Перш за все обходити стороною бажано взуття із секонд-хенду. Адже ніяка хімічна обробка не знезаразить ношену пару. Дуже обережно потрібно ставитись до дешевого взуття, імпортованого з азійських країн. Деякі виробники використовують нітробарвники, заборонені в Європі і виготовлені на основі ціанідів та шкідливих клеїв.
Насамкінець Олександр Бородиня порадив у жодному разі не купувати тісне взуття, особливо дітям. Якщо продавець переконує, що чобіт розноситься, він лише хоче нав’язати покупку. Також взуття слугуватиме довше, якщо його не носити щодня. Вигідніше мати хоча б дві пари на один сезон. Річ у тому, що взуття повинно «відпочивати». Якщо чоботи взувати хоча б через добу, вони встигнуть висохнути, в тому числі й від поту. Як наслідок, взуття менше деформуватиметься. Тому до вибору взуття потрібно ставитись уважно.
СЕКРЕТИ ВИБОРУ ВЗУТТЯ
Якщо трохи натиснути на носок чобота чи черевика і на ньому залишиться вм’ятина, це свідчить, що виробник зекономив на матеріалах. Тому така пара слугуватиме недовго.
Вибираючи зимове взуття, потрібно звертати увагу на хутро всередині чобота і біля носка. Інколи в цих місцях, які відразу не видно, замість натурального хутра використовують штучне, а от на халявці буде справжня цигейка.
У деяких людей, особливо у жінок, надвечір набрякають ноги, тому вибирати, а відповідно і приміряти та купувати взуття краще у другій половині дня.
ДО РЕЧІ
Несправедлива розплата
ЛІКНЕП
Що робити, якщо в магазині вимагають заплатити за кимось зіпсований товар
Катерина БРАТКО
для «Урядового кур’єра»
Хто з нас не потрапляв у неприємні ситуації в супермаркетах?! У когось пакет з молоком лопався, у когось пляшка з пивом падала і розбивалась. Трапляється, що споживач нічого не розбиває, проте адміністрація магазину нав’язливо переконує у зворотному. А справедливе зауваження, мовляв, біля пляшок не проходив, ніхто й слухати не хоче. Натомість до продавця приєднується охорона магазину, і вони наполегливо переконують, що ви повинні «відшкодувати матеріальну шкоду». Дехто із покупців платить, щоб зайве не псувати собі нерви, інші починають шукати правду.
Юристи переконують, що платити за кимось розбиту пляшку не потрібно. Адже покупець — це споживач, у якого є не тільки обов’язки, а й права. Перш за все треба чітко розуміти, що клієнт, який може грамотно пояснити адміністрації магазину свої права, жодних штрафів платити не буде. Тому, потрапивши в подібну ситуацію, варто пояснити представникам торговельної мережі, що згідно з законом, до моменту купівлі товару власником є продавець. Тому споживач платити не повинен.
Далі потрібно попросити, щоб показали докази, які доводять вину. Це можуть бути відеозаписи з камер спостереження, показання свідків. Якщо пошкоджений покупцем товар зберігався в неналежних умовах — на полицях, які не захищені спеціальним бортиком, в проходах поміж рядами, — потрібно вказати на це.
Не зайвим буде нагадати адміністрації магазину, що в Законі «Про захист прав споживачів» говориться: «Продавець зобов’язаний всіляко заохочувати споживача у вільному виборі продукції. Заборонено примушувати споживача купувати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту». Розбитий товар не є вільним вибором споживача.
Якщо наведені аргументи не переконали адміністрацію магазину, поясніть, що немає можливості сплатити штраф тут і зараз, оскільки не вистачає грошей. Також варто донести до відома представників магазину, що такі виплати робляться виключно через суд, та й то в тому випадку, якщо буде доведено вину.
Коли ж адміністрація наполягає на оплаті пошкодженого товару, експерти радять вимагати складення акта про інцидент. В цей документ буде внесено свідчення свідків і постраждалого, а також адміністрації. І тільки на підставі цього акта і в разі доведення судом провини сплатите штраф.
Якщо адміністрація завела постраждалого до кімнати охорони, відмовляється звідти випускати й вимагає залишити свої документи, варто згадати про Закон «Про захист прав споживачів». Цей нормативно-правовий документ забороняє затримувати споживача чи обмежувати його свободу. Поясніть охороні й адміністрації, що такі неправомірні дії загрожують їм судовими розглядами. А також попросіть телефон і подзвоніть у місцеве управління з питань захисту прав споживачів.