Нинішня осінь для Полтавщини нетипова — пройшли дощі, виникли оптимальні умови для сівби озимих культур. На цей час в області вже посіяли понад 11 тисяч гектарів озимого ріпаку, досівають озимі пшеницю, жито і ячмінь. А до цього року аграрії у вересні-жовтні вкидали зерно в суху землю на свій страх і ризик і в підсумку одержували велику строкатість сходів озимини. Тобто в нашому регіоні наявність у ґрунті вологи залишається одним з вирішальних чинників одержання стабільних сільськогосподарських культур.

Щоб степи не стали пустелею

Видатний агроном, ґрунтознавець кінця XIX — початку XX століття Олександр Ізмаїльський, якого Василь Докучаєв називав «наш кращий знавець степової вологи», у праці «Як висохли наші степи» застерігає: «Якщо ми й надалі так само безтурботно споглядатимемо на прогресуючі зміни поверхні наших степів, а в цьому зв’язку — і на зростаюче висушування степового ґрунту, то навряд чи можна сумніватися, що порівняно в недалекому майбутньому степи наші перетворяться на неродючу пустелю». 

На жаль, сучасники не знають, а дехто й не бажає знати свого минулого. З острахом спостерігаємо за аномальними явищами у природі: безсніжними зимами, тривалим бездощів’ям, у період вегетації, за тим, як замулюються, міліють і заростають водною рослинністю річки, зникають окремі види рослин і тварин. І не завжди замислюємося над тим, що все це — наслідки байдужого, а інколи навіть злочинного ставлення до навколишнього середовища, непродуманої господарської діяльності.

Один із прикладів такого ставлення — надмірна розорюваність земель, яка на Лівобережжі становить 80—90% і більше. Інтенсивність землеробства призводить до ерозії ґрунтів, зсувів, пилових бур, надмірних посух і злив.

Природолюб з міста Нові Санжари Геннадій Романець із глибоким сумом  розповів про приворсклянські луки, які зовсім недавно були улюбленим місцем відпочинку новосанжарців і гостей. Тут і порибалити можна було в тихому закутку Ворскли, і помилуватися дикорослими квітами, що квітують від ранньої весни й до осені, і поласувати запашними ягодами суниці. А який чудовий краєвид, коли навесні Ворскла розливається луками! Саме тут, у південно-східній частині області, вздовж Ворскли зосереджена майже половина рідкісних степових видів рослин. Немало росло тут і лікарських рослин. Так було вчора, та, на жаль, завтра так не буде.

Знайшлися ділки, яким не зрозуміла ця краса, які думають лише про миттєве збагачення, а не про майбутнє поколінь, безкарно потужною технікою понівечили цей прекрасний куточок дикої природи, де, за підрахунками активістів громадської організації «Збережемо український степ», на кожному квадратному метрі — близько 120 видів рослин. 

Та сама біда спіткала і луки біля малих річок, струмків, боліт неподалік сіл Судівки, Шпортьків, Назаренок, Великих Солонців. Знімаючи скальп із землі, горе-орендарі вирощують на цьому місці не гречку чи просо або горох, а монокультури: кукурудзу, соняшник, сою. Таке «господарювання» через 15—20 років може призвести до небувалого зниження, а то й цілковитої втрати родючості землі. 

Чому зникає вода у колодязях

Не забуду, як у 1960-х роках масово осушували болота. Зокрема в селі Зубані біля Глобиного — великі площі лук понад річкою Хорол. Які прекрасні були угіддя, туди на полювання і риболовлю приїжджали навіть кияни. Жителі навколишніх сіл косили траву на сіно, випасали череди корів, з очерету виготовляли мати для парників і утеплення хат, займалися риболовлею. Осушили все це, збудували в Зубанях завод із виробництва кормів, засівали переорані луки кукурудзою, багаторічними травами. Спорудили шлюзи на каналі, водосховище для поливу. Та з часом виявилося, що цей проєкт здійснено поспіхом, без належного наукового обґрунтування, детального  вивчення ґрунтового покриву. З’ясувалося, що на осушених територіях великі ділянки засолених ґрунтів, а також ґрунтів чорного кольору, але не родючих. Тому тодішнє керівництво області звернулося з листом до відповідного міністерства із проханням закрити проєкт, і це було зроблено, хоч роботи в його межах вели вже у Семенівському районі. Чого досягли цим проєктом? У Зубанях зникла вода в колодязях, довелося будувати нові, канал фактично не діє, тому що Хорол — маловодна річка, територія заростає деревами і кущами.

Такі самі проєкти хотіли реалізувати й на річці Удай та на найбільшому в області Великому Болоті на річці Ворскла (біля станції Мала Перещепина). На щастя, цього не сталося. Спеціалісти ще тоді говорили, що осушення у лісостеповій зоні неприпустиме, цього не можна допускати в умовах глобальних змін клімату.

Який нині стан водних ресурсів на Полтавщині? Загальна площа  покритих водою земель становить 5,18% території області. У нас 146 річок загальною довжиною 5100 кілометрів, серед них дві великі — Дніпро і Псел, дев’ять середніх завдовжки 100—500 кілометрів, 135 малих завдовжки 100 кілометрів і менше, приблизно 1600 струмків. 69 водосховищ, понад 2600 ставків, 580 озер.

Природні ресурси підземних вод — одне з основних джерел господарсько-питного водопостачання населених пунктів області. Підземні води залягають у  кількох горизонтах, які відрізняються за запасами та хімічними показниками.

Водоносність і рівень води в річках області протягом року відчутно змінюються. Навесні внаслідок танення снігу формується 70—80% річного об’єму стоку. Наприкінці літа більшість річок міліє, а деякі пересихають. У цей час живлення їх відбувається переважно за рахунок підземних вод. Обміління спричиняє зниження рівня ґрунтових вод, а це призводить до зменшення запасів води у ставках і водоймах. Ставки масово висихають. 

За короткий час байдужістю і хижацьким ставленням до природи ми знищили річки. Через нестачу поверхневого стоку і повеней річки не очищаються, а повеней на Полтавщині не було вже близько 20 років. В області звичними стали пилові бурі й навіть смерчі, що свідчить про висихання ґрунтів та боліт. Усе це спричиняє зневоднення і пересихання річок.

Найгірша ситуація з малими річками, озерами і струмками. Адже вони мають невелику площу водозаборів, і якщо не буде опадів, то можуть сильно обміліти, а то й зовсім висохнути, що призведе до порушення балансу ґрунтових вод. А це спричинить істотне зменшення рівня води в колодязях.

Діяти треба вже сьогодні!

Про цю проблему розповів голова фермерського господарства «Ярошенко» Семенівської громади Володимир Ярошенко: «У моєму дворищі є старий колодязь. Із 1888 року він жодного разу не пересихав навіть улітку, коли спека. Я за ним постійно доглядав, чистив, і цьогоріч він уперше не дав води. На нас насувається небезпека — нестача вологи, ґрунтових вод. Якщо не схаменемося й не заліснимо, не залужимо 30% територій, то процес стане незворотним». Це було 2020 року, але відтоді нічого не змінилося.

На території Полтавщини Кременчуцьке водосховище завдовжки 165 і завширшки 36 кілометрів. За площею воно шосте, а за довжиною — третє водосховище в Європі. Найбільші його проблеми такі: абразія берегів (52 кілометри на території області) і замулення (із середньою інтенсивністю накопичення намулу сантиметр на рік), що призводить до збільшення площі мілководдя, непродуктивного випаровування води, цвітіння влітку, яке спричиняє погіршення її якості, замори риби. Внаслідок абразії берегів (їх відступ на окремих ділянках становить 3—7 метрів на рік) у середньому щорічно втрачається близько 3 гектарів земель.

У народному господарстві області в різні роки використовують 205—250 мільйонів кубічних метрів води. У структурі використання найбільша частка припадає на сільське господарство, житлово-комунальне господарство і промисловість.

Попри наявність штучних водойм, Полтавщина належить до вододефіцитних регіонів. В області понад 200 тисяч шахтних колодязів, якими користуються понад 600 тисяч людей. На жаль, у багатьох із них виявили значне перевищення вмісту нітратів.

Свого часу в області зрошували 100 тисяч гектарів сільгоспугідь. До найпотужніших зрошувальних належали Машівська і Градизька системи. Нині зрошують лише 7 тисяч гектарів. Води стає менше, вона залягає глибше і дорожча. Щоб поливати, нині треба отримати спеціальний дозвіл. 

Так далі тривати не може. Треба на рівні керівництва держави терміново вирішити такі питання: провести очищення водойм; спорудити шлюзи на річках; відновити зрошувальні системи; активніше впроваджувати краплинне зрошення; заліснити береги річок і піщані непродуктивні землі; зменшити розораність земель; вилучити із сільськогосподарського використання сильносхилові землі; провести сучасний комплекс агротехнічних, протиерозійних заходів; категорично заборонити переорювання сінокосів та пасовищ; розширити площі мінімального й нульового обробітку; створити нові і реконструювати наявні лісосмуги; провести концентрацію деградованих та малопродуктивних земель; провести детальний моніторинг земель; заборонити вирубування лісів і вивезення кругляку за кордон; поширювати ведення органічного землеробства як одного з ефективних напрямів накопичення, збереження й економного використання ґрунтової вологи.

Тільки в цьому разі Полтавщина й інші області в зоні степу і лісостепу матимуть змогу успішно займатися сільськогосподарським виробництвом і не тільки.