Через понад два десятки кілометрів від районного центру Драбів із-за лісосмуги вигулькнула Остапівка. Село невелике, загублене серед майже непроїзних місцевих доріг, сховане поміж пшеничних, кукурудзяних та соняшникових ланів на правому березі річки з дивною назвою Чумгак. Дослідники вказують на тюркське її походження, що означає струмок, вода. У народі, однак, існує легенда, згідно з якою епідемія чуми, яка швидко поширювалася в часи середньовіччя, дійшовши до місця, де річка повернула на північ, утворюючи чималий гак, зупинилася. Отож люди й назвали річку Чумгак.
Першими поселенцями на місці нинішнього села, як свідчать архівні дані, були Максим і Мусій Чернявські та Мотря Козариха. У 1716 році вони продали свої володіння за 24 рублі козакові Лубенського полку Матвієві Остапенку, який заселив та розбудував село і дав йому назву Остапівка.
Війни, революції, Голодомор та інші катаклізми зробили свою справу, залишивши серед дібров численні могили остапівчан. Час зрівняв багато з них, однак пам’ять про нелегку долю, звитяги селян на ратному полі та здобутки на хліборобській ниві залишається в поколіннях.
Буде власний біг-бен
Бригадне село Остапівка за радянської влади було, як на нинішні часи, небідним. Збирали тут непогані врожаї, розвивали тваринництво. Початкова школа, клуб, дитсадок, фельдшерсько-акушерський пункт — усе як годиться. Однак у перші роки незалежної України почався неочікуваний розвал. Село зовсім збідніло. Селян дедалі більше непокоїли безлад, безвідповідальність місцевих керівників, безробіття. Хтось виїхав, шукаючи кращої долі, хтось спробував самостійно господарювати. Зі ще недавно 270 жителів лишилося 180. Сяку-таку техніку, яка вже на ладан дихала, розтягли. Дійшло до того, що хлібну ниву нічим було ні зорати, ні зібрати врожай.
Нагодився столичний підприємець Сергій Буцько, якого із селом пов’язували давні родинні зв’язки. Він і зголосився придбати для місцевого господарства два трактори. У селян з’явилася надія. Згодом, трохи подумавши, прийняв пропозицію остапівчан і очолив місцеве сільськогосподарське товариство.
Оскільки певний досвід уже мав, уявляв, що тут доведеться тяжко працювати, аби вивести село на прийнятний рівень.
Але труднощі його не лякали. Хоч і роботи від того не меншало. Треба було майже все починати спочатку.
Спершу взялися обробляти 200 гектарів. Коли зрозуміли, що разом подужають і більше (люди засумували за роботою), взяли в оренду землю в сусідніх селах. Загалом вийшло понад 4,5 тисячі гектарів. Придбав потужну техніку. Тепер, окрім Остапівки, високі врожаї завдяки ТОВ «Продсільпром» вирощують і на полях Ковтунівки, Митлашівки, Коломиці, Кантакузівки та Свічківки. Відновили та реконструювали свиноферми. Побудували новий фельдшерсько-акушерський пункт, зерносховище на 45 тисяч тонн. Розвиваючи виробництво свинини, тут стрімко нарощують поголів’я. Нині відгодовують 12 тисяч голів свиней, а вже наступного року планують приблизно 40 тисяч. Відгодівлю організували за найсучаснішими технологіями. До речі, опалюють тваринницькі приміщення площею 18 тисяч квадратних метрів, не дорогим газом, а відходами поля, для чого встановили кілька піролізних котлів. Будують олійницю, щоб не все збіжжя продавати, а частину переробляти.
У планах, розповів Сергій Антонович, й інші переробні цехи. Роботу, до того ж із порівняно непоганими заробітками, в товаристві знайшли 87 селян. Але, бідкається директор, кадрів, особливо висококваліфікованих фахівців, бракує. Тому посилають людей на навчання і оплачують його. Щоб залучити спеціалістів, товариство будує для них два будинки з усіма надвірними спорудами.
Та й саме село за 17 років, відколи з’явився тут новий генеральний директор депутат обласної ради Сергій Буцько, значно покращало. Милують око добротні будинки з підсобними господарствами, виблискує під літнім сонцем очищена силами господарства річка. Збираються з коштами, щоб відремонтувати дорогу, яка останнім часом зарясніла вибоїнами.
Одне слово, ожило село, повеселіли люди. Вчасні й повні розрахунки товариства з орендодавцями за паї зміцнюють упевненість селян у завтрашньому дні. А в самому центрі села на високій щоглі майорить український державний прапор. Поряд з ним Сергій Буцько незабаром планує встановити великий годинник, такий собі сільський біг-бен, щоб селяни могли почуватися в руслі стрімкого часу.
Як розповіла завідувач фельдшерсько-акушерського пункту Валентина Мітла, останніми роками народжуваність в Остапівці збільшується. Тільки торік народилося п’ятеро малят. Є й поповнення цьогорічне.
Однак, зауважує керівник господарства, можна було б господарювати значно ефективніше. Банківські кредити через високу вартість залишаються для цього товариства, як і для багатьох інших, малодоступними. Державної ж дотації на розвиток виробництва, як це практикують у країнах Європи, куди остапівчани часом навідуються, тут уже й не очікують. Повернули б, кажуть, хоч би режим спеціального оподаткування, який діяв досі, щоб зменшити податковий тиск.
Так, ще далеко не всі проблеми селян розв’язано. Однак такі господарі, як Сергій Буцько, знаходять можливості оздоровлення й економіки села, і його соціальної сфери. А без цього перспективи немає.
Іван Гайдай: зосередитися на головному
Остапівка — типова глибинка, як і загалом Драбівський район. Сьогодні всі турботи й помисли районного керівництва — про вдале завершення жнивної кампанії. Тут заздалегідь потурбувалися про пальне для збиральної техніки, харчування жниварів. Як розповів голова Драбівської райдержадміністрації Іван Гайдай, у господарствах району вже завершують обмолочувати ранні зернові й зернобобові культури. Середня урожайність — понад 48 центнерів з гектара. Порадували хліборобів озима пшениця, ячмінь та горох. Окремі господарства, як СТОВ «Пальмира», ТОВ «Атлантик Фармз ІІ», ПрАТ «Безбородьківська АВКФ», наблизилися до рекордних урожаїв 60 центнерів. Зерноочисна техніка і токове господарство району організовано приймає вирощене збіжжя.
— Прогнозуємо, — сказав Іван Володимирович, — одержати з кожного гектара не менше 48 центнерів зерна, що відповідає рівню минулого, врожайного року. Валовий збір очікуємо на рівні 84 тисяч тонн.
Поряд із рослинницькою галуззю драбівці не випускають із поля зору й тваринницьку. В районі порівняно з початком року трохи збільшили поголів’я корів. Хоч працювати є над чим: молочним скотарством, за суттю, займається лише чотири господарства. За півроку на 93 голови збільшили дійне поголів’я у приватних господарствах. Зростає поголів’я й великої рогатої худоби на м’ясо.
Базове господарство з вирощування свиней — ТОВ «Прод?сільпром». Свиней відгодовують у 17 господарствах, що дає змогу одержувати непогані прибутки.
Головна проблема, зауважив Іван Гайдай, — залучення інвестицій. Цього року притік капіталу пожвавився. Сільськогосподарські підприємства вклали більш як 50 мільйонів гривень інвестицій в основний капітал, що вчетверо більше, ніж торік. На них здебільшого придбано сільськогосподарську техніку. В районі успішно діє програма підтримки розвитку обслуговуючих кооперативів, якою передбачено разом із внутрішніми й зовнішні інвестиції. Триває створення кооперативів у кролівництві, бджільництві, вівчарстві та ягідництві, наданні населенню сільськогосподарських послуг. Планують укласти вигідну для району угоду про співпрацю із представниками Китайської Народної Республіки.
Проте районне керівництво не може не турбувати ситуація з потужними виробниками, що орендують сільгоспугіддя.
— Одержуючи високі врожаї, деякі великі землекористувачі, зареєстровані не в Драбівському районі й навіть не на Черкащині, але працюють у нас, — розповів Іван Гайдай, — сплачують податки за місцем реєстрації. За нашими підрахунками, так бюджет району недоодержує щороку мільйонні суми.
Крім того, далеко не всі потужні виробники турбуються про вирішення соціальних питань на селі. Хотілося, щоб великі фірми, приміром ТОВ «Баришівська зернова компанія», «Кернел» чи «Хорс» (ці три компанії займають третину всіх сільгоспугідь на Драбівщині), брали приклад з менших виробників — таких, як «Продсільпром», і глибше вникали в соціальні проблеми людей. Зрозуміло, для них головне — наші високопродуктивні угіддя. А про соціальну сферу, мовляв, нехай дбає місцева влада. Але такий підхід для нас неприйнятний. Ситуацію потрібно змінювати, зокрема й шляхом ухвалення відповідних законодавчих актів.
Загалом, впевнений Іван Володимирович, район не гірший, а може, і кращий від інших. Як колишній кадровий військовий він звик чітко оцінювати ситуацію. А вона нині, на його переконання, цілком прогнозована й досить сприятлива. Варто лише бачити перспективу й зосередитися на головному.