Кінець робочого дня. Надворі майже темно. Поспішаю купити хліб у кіоску й швидше гайнути додому. Попереду жінка замовляє буханець. Продавчиня з віконечка мляво переводить погляд у її бік і припиняє перегукуватися з колегою, що навпроти торгує ковбасами й сирами. Хлібину подала , а та їй, відповідно, гроші. Узявши в руки зернистий буханець, жінка, вочевидь, зрозуміла, що він не першої свіжості, до того ж побачила, як його зняли з вітрини. Тому попросила іншу випічку, свіжішу, й повернула назад товар. Невдоволена продавчиня поміняла на заварний хліб. Спостерігаю за цим процесом і тупцюю на місці, бо проймає холод. Аж раптом продавчиня сердито зривається.
— Довго ще будемо роздумувати? Платіть гроші, а то я за себе не відповідаю.
— Так я ж віддала вам 20 гривень! — каже жінка.
— Коли? Рятуй, Маню, бо мене грабують. Оце наторгувала!
Зчинивши галас, продавчиня вибігла з кіоску й заволала ще голосніше, влаштувавши моноспектакль.
— Даруйте, — я щойно вам дала 20-гривневу купюру, — переконує жінка-покупець.
Проте її не хотіли чути, крики з набором брудного лексикону продовжувалися. Очевидно, такий прийом застосовувався не тільки до неї. І не вперше.
У розпачі жінка-покупець вголос розмірковувала, може піти, але ж треба заплатити за хліб, який поміняла й поклала до торбинки. А якщо заплачу, то, значить, погоджусь із тим, що гроші не давала. І тут несподівано виручив чолов’яга, який стояв поруч, але ми на нього не звертали уваги.
— Ану, віддайте здачу, — гримнув він.
На диво, продавчиня повернула решту грошей. Хоча, самі здогадайтесь, із якими побажаннями. Настрій був зіпсований не тільки у жінки. А й мені вже перехотілося купувати хліб у цьому кіоску. Головне, я також не знала, як би захищала себе в такому разі. Вже вдома, коли пригадала увесь той жах, для себе твердо вирішила — жодного продукту в цих кіосках не купувати й обходити їх десятою дорогою, аби не втрапити в подібну ситуацію.
Про цей випадок того ж вечора розповіла подрузі, а вона й не здивувалася. Кілька разів при покупці речей на ятках сама ставала жертвою ось таких недобросовісних продавчинь. Причому ті не повертали суми в 50 і навіть 100 гривень. Довести, що давала гроші в руки продавчині, просто неможливо, адже поруч не було свідків. Доводилось відходити мовчки. Та ще й облаяною.
Про інцидент біля хлібного кіоску майже місячної давності згадала днями, почувши на базарі, як жінка-покупець, передаючи продавчині гроші, уголос називала суму. Збоку це видалося смішним. Але та пояснила коротко: життя навчило.
Якби у тому випадку, даючи гроші, покупець теж озвучила суму, можливо, все було б інакше. Хоч ніхто не може передбачити поведінку продавчині й те, з якої ноги вона сьогодні встала, наскільки чесно й відповідально налаштована виконувати свої обов’язки. Адже багатьом з них бракує культури в обслуговуванні споживачів, не кажучи про добре слово, усмішку, ввічливість чи ненав’язливу пропозицію купити товар. Часто замість того, щоб запобігати конфліктним ситуаціям, вони створюють їх. А обрахувати, ошукати, безпідставно звинуватити покупців у будь-чому вже стало нормою. Очевидно, психологічний тиск з боку продавчинь і розрахований саме на таких, хто посоромиться відстоювати свої права або поспішає і не захоче зайвий раз псувати нерви.