Невеличкому селищу Недригайлів на Сумщині поталанило. Насамперед на унікальне праісторичне та природне багатство, про яке відомо не тільки у районному центрі, а й за його межами, а також на справжнє гроно земляків-ентузіастів. Хоч би де вони мешкали — на маленькій батьківщині, в обласному центрі чи столиці, інших куточках України, ніколи не забувають про рідний край. І не тільки не забувають, а й усіляко піклуються про його розвиток, добробут, прагнуть, щоб цей куточок Слобожанщини так само, як вони, любили і шанували гості — ті, хто приїжджає до родичів, знайомих, друзів, у справах тощо. І першочергова заслуга в цьому «Недригайлівських вечорниць», організованих місцевим туристичним кластером «Посулля» за активної підтримки керівництва Недригайлівської ОТГ.

Минуле таке близьке, аж видно скіфів

Цьогорічні вечорниці почалися ледь не вранці, бо зимові дні короткі. Тож організатори поставили за мету запропонувати гостям та учасникам розмаїту програму. А своєрідним заспівом стала зустріч у Недригайлівському краєзнавчому музеї, де відбулася презентація цікавої книжки на скіфську тематику «Заповіт царя Аріанта». Запитаєте: чому саме скіфську? Відповідь аргументована. Нинішні території Недригайлівського та сусіднього Роменського районів свого часу населяли саме представники цих племен, про що свідчать знайдені численні артефакти, не кажучи про мовчазні кургани та городища, розкидані в окрузі як німі свідки тих далеких часів. Уродженець села Ведмеже Роменського району Микола Гладкий упродовж кількох десятків років детально досліджує цю сторінку історії, заповнивши її унікальними відкриттями. І де, як не на малій батьківщині, майже біля підніжжя скіфського городища, презентувати видання землякам? Та ще й у краєзнавчому музеї, де директорує давній побратим з Київського університету Іван Абаровський.

За словами Івана Кириловича, для Недригайлова це справжня знахідка і туристичний діамант, адже перед потенційними туристами відкривається нова надзвичайно цікава перспектива зануритися у світ давніх поселень, відчути пульс історичного часу, навіть доторкнутися до скіфських раритетів.Крім книжок, Микола Гладкий привіз артефакти із власної колекції, серед яких два котли (не плутати із чашами), скіфсько-сарматський амулет у вигляді мініатюрного котла, скіфський бронзовий амулет-оберіг, який носили перевернутим на шнурку, пропущеному через петлю на ніжці.

Учасники презентації могли потримати ці прадавні речі в руках, що додало особливого шарму. Наприклад, скіфський бронзовий котел до реставрації важив 1,7 кілограма, хоч й тепер не вельми зменшився. Має дві ручки у вигляді фігурок оленів, згідно з даними спектрального аналізу, містить 18 хімічних елементів. Його знайшли в Олешківському районі Херсонської області, це неабияка історична цінність. Головним підсумком презентації стало спільне рішення про створення нової скіфської експозиції в Недригайлові або Ромнах, адже крім туристської зацікавленості, посульські кургани визнано одним із семи чудес Сумщини.

Під знаком курманівської калини

Ірина Панасенко тутешня, недригайлівська. Журналістка, громадська діячка, живе в обласному центрі, де очолює ГО «Недригайлівське земляцтво в Сумах». Саме Ірина за підтримки Сумської обласної організації Національної спілки письменників ініціювала створення музею літератури Сумщини в селі Курмани Недригайлівського району, де народилися відомі майстри національної літератури, знані не тільки в Україні, а й світі. Це насамперед кілька представників родини Білоусів, серед яких у першій шерензі незабутній Дмитро Григорович, лауреат Шевченківської та багатьох міжнародних премій, автор хрестоматійної збірки про рідну мову «Диво калинове». У цьогорічному квітні йому виповнилося б 100 років із дня народження.Із Білоусівського родинного кореня — поети, прозаїки, науковці Олекса, Микола, Григорій. З цього села Михайло Осадчий, чию повість «Більмо» у минулому столітті визнано світовим бестселером і перекладено багатьма мовами. А ще ж незабутні Пилип Капельгородський та Іван Чумаченко, Борис Антоненко-Давидович та Олекса Ющенко, Іван Власенко та інші письменницькі імена. Тож вирішили у приміщенні місцевої школи, до речі, густо заквітчаної калиною, влаштувати літературний музей, у якому було б зібрано не тільки місцеву письменницьку історію, а й усієї Сумщини. Уже досягнуто попередніх домовленостей з обласною та районною владою, до справи долучається керівництво НСПУ. Є підстави сподіватися, що найближчим часом на музейній мапі України з’явиться новий заклад, де найціннішим експонатом стане рідне українське Слово. Цілком імовірний додатковий музейний штрих: організатори планують створити у курманівській школі ще й музей калини, оспіваної згаданими авторами і багатьма іншими. Калина — не просто рослина, а національний духовний символ, значущий, вагомий, цінний. За свідченнями науковців, у світі до півтори сотні її видів. Однак тамтешня, курманівська, єдина у світі. Отже, музеї літератури і калини: неповторно, красиво, по-українськи. Того дня в селі побувала група шанувальників літератури, які вклонилися пам’яті письменників, узяли на згадку по маленькому калиновому грону з історичного села.

І наостанок — зустріч з мамонтом

Той, хто завітав на вечорниці, не мав жодних підстав нудьгувати. Організатори склали програму так, що кожному знайшлося заняття до вподоби. Іван Абаровський провів захопливу екскурсійну прогулянку-квест «Стежинами старого Недригайлова». Її учасники побували біля пам’ятників Тарасові Шевченку та останньому кошовому Запорозької Січі Петрові Калнишевському, відвідали церкву останнього отамана Запорозької Січі, ознайомилися з маєтками княгині Калуги і братів Русакових, завітали до «Діснейленду» — так у Недригайлові називають дитячий парк відпочинку і розваг, облаштований зусиллями місцевого підприємця Костянтина Волкова, інші цікаві місця.

Дехто з гостей хотів поїхати у село Кулішівка, де встановлено перший і один з небагатьох у світі пам’ятник мамонту. Наприкінці 1830-х років науковці виявили поблизу населеного пункту його рештки, а 1841-го вшанували пам’ятником.Доки одні вивчали мамонтіану, інші прийшли на майстер-клас до сумської шанувальниці минувшини Лідії Шеремет, яка має колекцію із більш як 200 хусток. Звісно, Лідія Григорівна не змогла представити всю кольорову колекцію, однак навчала охочих запинатися хусткою. Виявляється, це ціле мистецтво. За словами майстрині, у світі існують понад 100 способів пов’язування, і в кожному регіоні вони різні. Тож ті, хто взяв участь у майстер-класі, дізналися багато цікавого і корисного, а жінки й дівчата могли сфотографуватися в ексклюзивній хустці.Як підсумувала свято керівник кластера «Посулля» Ольга Прокопченко, цьогорічний фестиваль був не схожим на попередні, містив чимало цікавинок, які сподобалися відвідувачам. Однак, запевнила, активісти кластера мають ще чимало задумів та ідей, в основі яких переконання: навіщо їхати за кордон, якщо вдома стільки туристських принад? А насамкінець запросила всіх до місцевого ресторану «Старий млин», де страви і напої завжди відповідають запитам найвибагливіших гурманів, у тому числі туристів.