Коли економіка нестабільна, а ціни на продукти харчування й комунальні послуги зростають майже щомісяця, кожен українець працездатного віку хоче мати постійну роботу зі стабільним доходом. Та ніде правди діти, впевненість у дні прийдешньому мають далеко не всі. Будьмо відвертими, навіть фахівці з чималим досвідом середнього віку не завжди впевнені, що їхнє робоче місце збережеться не те що через 3—5 років, а й навіть завтра. Тим паче, що представники профспілок наполягають: нова редакція Кодексу законів про працю, яку можуть винести на голосування у ВР під час цієї сесії, надасть роботодавцям фактично необмежену владу над працівником: платити зарплату, яку лише вони вважають за доцільне, надавати чи ні соцпакет і навіть звільняти «через власний поганий настрій». Роботодавці ж переконані, що більшість пошукачів роботи прагнуть тільки надвисоких зарплат, але не мають навіть половини необхідних знань і навичок. Тож чи є для них можливість порозумітися?
Нещодавно Світовий банк оприлюднив дослідження-звіт «Навички для сучасної України», де, напевно, стає на бік наших роботодавців, адже стверджує, що в країні недостатньо працівників володіють уміннями, які б відповідали потребам ринку, в результаті чого компанії втрачають клієнтів, доступ до нових ринків й інноваційні можливості.
Стресостійкий командний гравець
Представник місії Світового банку в Україні економіст і спеціаліст з питань людського розвитку Абла Сафір наголосила, що Україна перебуває у режимі економічного відновлення. Але щоб підтримати економічне зростання, досягти продуктивності й конкурувати, ключовим для нас має бути надбання працівниками додаткових навичок, необхідних, щоб бути затребуваним роботодавцями й успішно працювати. А вітчизняній системі освіти й підготовки кадрів, зазначено в документі, бракує актуальності для сучасного ринку праці. Попри високий рівень грамотності й ґрунтовні базові знання більшості випускників, система, на жаль, не готує компетентних працівників.
До таких висновків фахівці СБ дійшли, проаналізувавши вимоги сучасних українських роботодавців і фірм до вакансій, інформацію про які розміщено в інтернеті, а також під час особистого спілкування з ними в чотирьох основних секторах нашої економіки.
Пані Сафір зазначила, що більшість українських працівників демонструють досить високий рівень базових когнітивних навичок: принаймні майже 100% дорослого міського населення вміє читати, писати і рахувати. Але мало хто може похвалитися самоорганізацією, стресостійкістю, вмінням розв’язувати проблеми і прагненням до самовдосконалення. Вона також зауважила: попри те, що в Україні майже 90% людей мають базову середню, а близько 50% — вищу освіту (а за світовими стандартами, це дуже високі показники), дивно, що серед них вітчизняні роботодавці не можуть знайти працівників з необхідним знаннями і кваліфікацією. Це доводить, що нашій сучасній освіті бракує якості й відповідності запитам сьогодення.
Отже, українець у середньому витрачає 5 років на навчання у виші, але випускник має лише теоретичні знання в обраній галузі (й то не завжди сучасні й повні), та не вміє або не хоче підвищувати кваліфікацію, правильно сплановувати робочий час і працювати в команді. А тому під час співбесіди роботодавець може й не побачити в ньому (навіть попри червоний диплом) саме того, кого шукає. І саме про цю проблему повідомили фахівцям СБ 4 із 10 опитаних роботодавців у провідних галузях економіки.
Фахівець зауважила, що партнерство між вітчизняними вишами й підприємствами чи фірмами — майбутніми потенційними роботодавцями явище в нас досить рідкісне (в середньому одна з п’яти опитаних фірм). А під час вибору майбутньої професії студентами бракує достовірної й надійної інформації про вітчизняний ринок праці для прийняття зваженого та правильного рішення. А чинний Кодекс законів про працю та інші законодавчі акти й інституції поки що не закладають правових основ для створення необхідної кількості якісних робочих місць.
Щоб змінити ситуацію на краще, українцям пропонують реформувати структуру управління професійною освітою, вдосконалити зміст освітніх і навчальних програм (ґрунтуючись на сучасних потребах роботодавців, для чого слід налагодити тісний діалог), покращити інформування людей про ситуацію на ринку праці, його потреби та вимоги (через фахівців Державної служби зайнятості, а також для майбутніх студентів під час вибору професії), змінити й удосконалити трудове законодавство. Усунення ж перешкод до внутрішньої міграції трудового населення (нині в Україні її рівень значно нижчий порівняно з міжнародними стандартами) може розширити можливості для працевлаштування українців.
Ставити на людину, а не на ресурси
Незадовго до оприлюднення звіту Світового банку в Києві відбувся Перший національний кар’єрний форум. Відвідали його не лише сотні пошукачів роботи з усіх регіонів, а й провідні представники у цій сфері: фахівці п’яти міністерств і відомств, на яких покладено функції розвитку людського капіталу в державі, керівники провідних бізнес-асоціацій й найбільших роботодавців України, які налагоджували діалог, ділилися досвідом, спільно шукали шляхи розв’язання проблем.
Заступник міністра молоді та спорту Олександр Ярема зазначив: нині просто середньої й навіть вищої освіти вже замало, щоб конкурувати на ринку праці. Усе змінюється так швидко, що працівник поставлений перед викликом: щодня здобувати нові знання і навички та самовдосконалюватися. Інакше не втриматися не лише на хорошій роботі з престижною зарплатою, а й, напевно, на будь-якій. А на допомогу їм державні інституції мають розробити і запропонувати досконалий і дієвий механізм, як і де це можна зробити бажано без відриву від роботи.
Навіть шкільні знання на сучасному етапі не можуть бути класичним набором стандартних правил і формул, які протягом життя ніколи не знадобляться, а за потреби їх можна швидко знайти в інтернеті. Учителі у школах та викладачі у вишах, на його переконання, повинні показати юним шляхи для саморозвитку. Маємо розбудувати спільну платформу, де буде місце для держави, представників бізнесу і громадянського суспільства. Адже без такої співпраці неможливо підготувати людину, яка буде насправді затребуваною та конкурентоспроможною на сучасному ринку праці.
А в.о. голови Державної служби зайнятості Валерій Ярошенко зазначив, що найбільші здобутки й капітали створено саме завдяки інтелектуальній власності. І представники світових брендів кажуть, що їхні здобутки базуються на більш як 70% саме на людському капіталі. А ось в Україні людський капітал поки що цінувати не навчилися. У деяких регіонах на обліку в місцевих службах зайнятості майже 70% людей, які мають вищу освіту, а часом і не одну. Це доводить, що їхні навички й компетенції не мають попиту, а професію вони обирали і здобували, мабуть, не замислюючись, чи буде вона затребуваною.
Щоб це змінити, слід дослухатися до порад міжнародних інституцій і закордонних колег, змінювати систему освіти. Усе, що молодь вивчає за партою чи в аудиторії вишу, має обов’язково пройти на практиці. Бо саме такого працівника з набором не лише теоретичних, а й практичних умінь шукає роботодавець.
У підсумку. Міжнародні партнери окреслили для українського ринку праці фактично всі потреби й виклики, які маємо нині. А вітчизняні фахівці згодні з ними і планують у найближчому майбутньому вибудувати систему освіти і підвищення кваліфікації працівників так, щоб роботодавці могли знаходити саме таких фахівців, яких потребують: обізнаних, комунікабельних, із широким спектром додаткових умінь.
СВІТОВИЙ БАНК: ВИМОГИ ДО КОМПЕТЕНТНОГО ПРАЦІВНИКА
♦поєднувати когнітивні навички, такі, як грамотність і математичні здібності, а також уміти розв’язувати проблеми, бути комунікабельним, креативно й критично мислити, вміти навчатися і правильно організовувати робочий час;
♦ мати соціально-емоційні навички, серед яких контроль, стійкість, етика, мотивація, відповідальність, творчий підхід, а також уміння й бажання працювати в команді;
♦ володіти технічними вміннями, потрібними для певного конкретного типу діяльності, а також загальними, як комп’ютерна грамотність і вміння програмувати, знати ринки і законодавство, вміти проектувати і продавати, а також бажано водити авто.
Ми в Google+