Останніми роками українцям у вічі впадає провокаційно гігантська контрастність в оплаті праці. Деякі категорії керівного складу в нашій державі, вважаю, необґрунтовано отримують заробітну платню понад 500 тисяч гривень, а то й півтора та більше мільйона. Середньому ешелонові перших керівників виплачують 100—150 тисяч гривень. Зате  більшість тих, хто працює, може заробити 5—7 тисяч, а   нижчий «стан»… мінімальну — 3723 гривні.

Люди розуміють, що державна скарбниця небагата й усім дати гідну зарплатню важко. Терплячі в цьому сенсі науковці, викладачі закладів вищої освіти, зарплату яких прирівняли до нижчого обслуговуючого персоналу державних установ.

Тим часом виникають запитання: що ті, хто отримує надвисоку платню, з нею  роблять? Звичайно, не силосують, як корм для худоби, хоч і спожити її протягом місяця, маючи державне, комунальне  чи корпоративне забезпечення, не можуть. У віт­чизняному Ощадбанку їх не відчутно.

Держава усунулася від ціноутворювальних процесів. Безконтрольність у цій сфері дає змогу одним збагачуватися, а інші натомість стають ще біднішими, що спричиняє нову хвилю незадоволення.  Скажімо, така юридична послуга, як печатка нотаріуса на документі, коштує щонайменше 500 гривень. Безплатне лікування взагалі не під силу низькооплачуваним верствам українців. Виготовлення проектної документації, реєстрація та перереєстрація автомобілів, видача номерних знаків — теж дорогі послуги. Безперечно, всі ці послуги оподатковують, вони наповнюють місцеві й державний бюджет. Але річ у тому, що в цивілізованих індустріальних державах економіка побудована на виробленні матеріальних благ і наданні послуг. Такий підхід дає змогу планомірно створювати  робочі місця, підвищувати добробут людей, облаштовувати населені пункти тощо. Частково на розв’язання цієї проблеми спрямована адміністративно-територіальна реформа.

Та наповнення бюджету за рахунок штрафів автоводіям за порушення правил дорожнього руху посилює корупційні явища. Доречно згадати, що поліція, крім штрафів, повин­на хоч періодично вести роз’яснювально-профілактичну роботу на підприємствах, в установах, організаціях,  серед населення.

Економічні джерела наповнення бюджету глибоко замулені бюрократичним багном. Придбані колись у приватну власність малі господарські формування (часто власники російські) не перепрофілювали, вони залишилися тягарем для національної та регіональної економік. За наявності науково обґрунтованих шляхів розвитку  національного господарства економікою ніхто не переймається. Поки що живемо на позики й кредити  сусідів,  ЄС і допомоги США.

Перелік руйнівних економічних чинників можна перераховувати й далі. Усі знають про це, та  ніхто нічого у цій царині не робить. Одне слово, свідомо чи несвідомо нас ведуть до посилення громадянського неспокою, а то ще й гіршого, про що всі роки марить Росія, щоб прийти до нас «миротворцем». Хто зацікавлений у безладі? П’ята колона. Явні диверсанти. І, звичайно, ті, хто створює його й почувається в ньому як риба у воді.

То хто ж може розплющити очі українцям і провести зміни у суспільстві? Гадаю, лише представники інтелігенції, науковці, нові чесні  люди, відповідальні управлінці. Та чи  зможе чесний інтелігент у нинішніх обставинах з таким недосконалим пострадянським законодавчим забезпеченням потрапити до керівних органів держави? Кожен відповість: ніколи! Якби це було можливо, то такі люди хоч у чомусь проявилися б. Що потрібно передусім і на перспективу зробити, аби запобігти суспільним потрясінням, припинити безладдя в країні?

Гадаю, насамперед слід терміново посилити  відповідальність за скоєні проти держави злочини. Змінити законодавство, щоб до керівних органів  могли пройти чесні, порядні люди-патріоти. Посилити боротьбу з корупцією, очистити управлінський апарат від нечестивих. Розробити державну ідеологію. Посилити компоненту відповідальності  за невиконання  чинного законодавства. Упровадити кодекс честі, за яким кожен, хто хоче стати учасником виборчої кампанії, брав би на себе  зобов’язання про матеріальну, моральну та духовну відповідальність перед людьми за державу.

Пухлини, що покрили державний організм, не ракові. Отже, їх можна видалити законно. Треба лише волі, бажання, чесності це зробити.

Богдан АНДРУШКІВ,
завідувач кафедри,
професор Тернопільського національного технічного університету
імені Івана Пулюя, член НСПУ
для «Урядового кур’єра»