Хоча на Полтавщині й у всій Україні є підприємства, які на тваринництві непогано заробляють, частина молоді безпідставно вважає таку роботу непривабливою й неперспективною. Молоді хлопці й дівчата, наче перелітні птахи, щороку відлітають у вирій, тобто за кордон у пошуках вищої зарплатні, а дехто і з надією залишитися там назавжди. Інколи у відвертій розмові від студентів можна почути: а навіщо вчитися, коли немає роботи, села зникають? Не важливо, де жити, у якій країні, найголовніше, щоб була робота, гідна оплата й умови життя. Прикро таке чути від дітей. На щастя, більшість наших студентів схильні після закінчення навчання працювати на селі.

Вибір завжди є

Кандидат ветеринарних наук експерт з ефективного управління тваринництвом Михайло Травецький, отримавши диплом ветеринарного лікаря, також не бачив перспектив у рідній країні. Поїхав до Великої Британії. Працював спочатку на фермі, де сам обслуговував 200 голів великої рогатої худоби, заощаджуючи господареві чималі кошти. Не дочекавшись підвищення платні, пішов на іншу ферму — вже на 700 голів.

Тривале перебування за кордоном трансформувало його світогляд. За рік він вивчив англійську мову, став занурюватися у місцеве життя, слухати новини, ходити до церкви, тренуватися у спортклубі та зрозумів, що досі його ідеали були іншими. Цінності британців — це сім’я, приватна власність, бізнес, який вони ведуть у шостому-сьомому поколінні.

Перший фермер, до якого потрапив Михайло, вирощував худобу і був власником м’ясокомбінату та молокозаводу. 2013 року він отримував молоко ґатунку екстра — про такий рівень ми тоді навіть не чули. Тому Михайло перебував біля нього і переймав досвід, який міг пізніше знадобитися. І досяг певних успіхів у ветеринарії. Незабаром до нього по консультації й допомогу зверталися усі фермери з округу.

Згодом наш земляк забрав до себе сім’ю, влаштував на роботу дружину, а доньку — до школи, придбав автомобіль. Тоді обмірковував можливість узяти кредит для ведення власного бізнесу в Україні. Натомість йому запропонували купити ферму там. На фермі на 450 голів худоби за рік побудували новий корпус і почали доїти молоко ґатунку екстра.

Проте Михайло дуже сумував за Україною. Непокоїло, що донька стала забувати рідну мову, хоч англійську вивчила за пів року. Хотілося повернутися додому й спробувати стати на ноги тут. Переконатися, що ми нічим не гірші за британців, патріотів своєї країни.

Одного разу Михайло Травецький із власником фірми, в якій працював, відпочивав після роботи в мальовничому місці. Підприємець звернув його увагу на довколишню красу: «Майку, дивись, яка зелена трава, свіже повітря, сонце, небо, дім, корови, краса!» Потім, здалося, цілком щиро вигукнув: «Я люблю тебе, Британіє! Дякую, що ти даєш мені змогу жити й розвиватись у рідній країні, ростити тут дітей!» Цей його монолог так вразив Михайла, що він знехтував пропозицію стати громадянином Великої Британії, яка надійшла, й зробив вибір на користь України.

Чому міліють молочні ріки

Після повернення на батьківщину Михайло Травецький працював заступником директора з питань тваринництва в агрофірмі на Дніпропетровщині, головним технологом з тваринництва, головним ветеринарним лікарем на сільгосппідприємстві на Чернігівщині, відповідав за цю галузь у двох великих компаніях.

Нині у нього консалтинговий бізнес та ферма на сім корів породи джерсей під Прилуками. Одна корова на його фермі щодня дає 200 гривень чистого прибутку. Михайло хоче довести, що в мікробізнесі можна мати заробітки 1500—2000 доларів щомісяця.

На власній фермі він сам займається коровами: заготовляє корми, прибирає, доїть. Тому вони дають по 15 літрів молока екстра-ґатунку, яке він у Прилуках реалізовує по 17 гривень за літр, а в Києві — вдвічі дорожче. Розповідав, що було складно налагодити збут. Тепер попит на його високоякісну продукцію переважує пропозицію — спрацювало черезтинне радіо.

Михайло Травецький вважає, що на більшості вітчизняних тваринницьких ферм немає порядку тому, що господар сам не працює на них. Він упевнений, що майбутнє українського тваринництва не за великотоварним виробництвом, а за малими сімейними фермами та їхньою кооперацією.

У селі Красляни, де працює його ферма, багато хто вже почав купувати корів, завозити з-за кордону. Фахівець допомагає у виборі, консультує, справедливо вважаючи, що кількість поголів’я корів в Україні треба наростити принаймні вдвічі. Щоб українці випивали не 180 літрів молока за рік, а хоч трішки наблизилися до європейського стандарту 400 літрів.

«Нині на полицях наших магазинів, — стверджує Михайло Травецький, — немає справжнього молока. А те, що продають бабусі у брудних пластикових пляшках, — бомба уповільненої дії. 90% корів у селах хворі на мастит, їх ніхто не лікує, а якщо лікують, то не знають таких слів, як «інгібітор» та «каренція». Однак усе молоко йде на продаж».

У більшості країн держави стимулюють розвиток тваринництва: дотують, фінансують, надають пільги, інколи просто не заважають (якщо бізнес працює прозоро). А у нас — на папері все є, читаєш, слухаєш — усе чудово, а в реаліях — живіть, як можете. Ми постійно перебуваємо на межі якихось позитивних змін, але вони не відбуваються. Ніяк не можемо вирішити питання акумуляції ПДВ на спецрахунках у казначействі з цільовим використанням для розвитку сільського господарства і зокрема тваринництва. Виплачуємо мізерні ціни виробникам м’яса і молока, а потім дивуємося: чому це в нас вирізають корів і міліють молочні ріки? Михайло Травецький дає чітку відповідь чиновникам на це запитання.

Микола ОПАРА,
канд. с.-г. наук,
професор Полтавського державного аграрного університету,
заслужений працівник сільського господарства України,
для «Урядового кур’єра»