МОКРИЙ ГРАФІК
У Сумах – критична ситуація з подачею H2О
Кілька днів тому вранці звично взявся до гоління. Намиливши одну щоку, почув, що кран починає підозріло харчати. Не встиг і оком кліпнути, як тонесенька цівка води зовсім обірвалася. Довелося витирати рушником недоголене місце і чекати, доки оживе кран. Добре, що перерва виявилася не такою вже й тривалою – встиг і доголитися, і на ділову зустріч не запізнився.
Але ж у водопровідній мережі склалася не зовсім добра «традиція» брати значно триваліші тайм-аути. Хоч останнім часом пересічні мешканці мають можливості підлаштовуватися під мокрий графік, однак проблемних питань на «Водоканалі» накопичилося занадто багато. І розрубати цей гордіїв вузол немає можливості, а постійне їх розв’язування нагадує Сізіфа з беззмінно-традиційним каменем: рух, тобто робота, начебто є, а результат увесь час віддаляється.
Критична ватерлінія глибшає
Директор комунального підприємства «Міськводоканал» Василь Гура не новачок у комунальній галузі. Коли п’ять років тому очолив цей підрозділ, боргів було – не перерахувати. І з заробітної плати, і за кредитними зобов’язаннями, і платежами з податків… Але вдалося скинути значну частину того тягаря і розпочати діяльність ледь не з чистого аркуша. От тільки він, аркуш цей, через певний час почав рясніти новими боргами, які накопичувалися з місяця в місяць. Ідеться насамперед про недобросовісних платників з населення, які вже завинили майже 11 млн грн. У свою чергу «Міськводоканал» має сплатити майже 7 млн грн підприємствам «Сумитеплоенерго», «Сумиобленерго» та «Теплосервіс». Особливо загострилися відносини з енергетиками – вони вже відключали підприємства від подачі струму і обіцяють знову вдатися до цього крайнього заходу.
Як вважає Василь Прокопович, головна проблема — у невідповідності нинішніх тарифів. Вони затверджувалися ще три роки тому. За цей час жодного разу не переглядалися, а лише двічі коригувалися – виконкомом міськради та НКРЕ. Однак коригування мало виключно косметичний характер і не вплинуло на ситуацію. В той же час тільки вартість електроенергії зросла майже втричі, а мінімальна заробітна плата підвищувалася кілька разів - їхня питома частка в закладених тарифах становить відповідно 47% і 40%. Відтак економічні ножиці не тільки не зникають, а навпаки – стають ще гострішими.
То що – запроваджувати нові тарифи, які вдарять насамперед по сумлінних платниках? Якщо сьогодні сумчани платять за кубометр води 2,51 грн, а за такий самий обсяг стоків – 2,22 грн, то за новими розцінками ці цифри становитимуть відповідно 4,01 і 3,78 грн. Тобто, понад півтораразове підвищення. Навряд чи зрадіють такій перспективі споживачі, і насамперед ті, хто регулярно платить за спожиту воду. Хоч, як переконують комунальники, такі розцінки для підприємства передбачають нульову рентабельність.
Але, за словами Василя Гури, в цьому випадку держава має взяти на себе відшкодування тарифної різниці, оскільки тривалий час Національна комісія з регулювання ринку водопостачання та водовідведення зволікає з розглядом пропозицій сумських комунальників. Звісно, подібний ціновий сценарій був би найпростішим, якби не одна обставина – розраховувати на додаткову державну підтримку можуть тільки радикальні оптимісти або ж просто романтики. Невже в сумській ситуації і справді один-єдиний вихід і місто приречене чекати на якусь міфічну підтримку?
І посуд доведеться мити за графіком... Фото Володимира ЗАЇКИ
Рятівні круги для водників
А яка роль самого міста у цій ситуації? Чи не простіше було б місцевому бюджету перебрати на себе хоча б частину фінансових клопотів і таким чином допомогти і комунальникам, і самим городянам?
Місто ніколи не залишало працівників водоканалу сам-на-сам з проблемами. Лише цього року двічі надавало фінансову допомогу на 2,3 млн грн, які використали на оплату електроенергії. Але ж ідеться про значно більші кошти. Наприклад, зараз будується напірний колектор, на який потрібно понад 15 млн грн. Чи реально розраховувати на них, якщо кожна копійка міської казни на ретельному контролі? Іншими словами, на допомогу розраховувати можна і варто, але на дозовану і в певних межах.
Та чи по-господарськи буде вкидати нові й нові кошти, якщо частина споживачів відверто ігнорує одержані платіжки і продовжує жити на халяву? Згадувані мільйонні борги припадають не більш ніж на 10% споживачів і вони всі на виду. Стає очевидним, що немає сенсу далі панькатися з тими, в кого заборгованість має «стаж» від одного до п’яти-шести років. То чому б не скористатися досвідом полтавських комунальників, які за допомогою спеціального пристрою відключають від води не весь будинок чи стояк, а окремі помешкання? Як свідчить практика, кампанії «магічно» впливають на затятих боржників і рівень оплати зростає.
Виявляється, такий примусовий «важіль» коштує до 50 тис. грн. Тільки де ж їх узяти? Запитання риторичне, бо за такою логікою місто щороку вишукуватиме кошти то на електрострум, то на тепло, то ще на щось. Тобто без кінця лататиме комунальну свитину.
Масштабний варіант пропонує міський голова Геннадій Мінаєв. На його переконання, треба шукати потужного і надійного інвестора, який би узяв в оренду цілісний майновий водоканалівський комплекс, як це було шість років тому із Сумською ТЕЦ. Тоді теж з острахом прогнозували всілякі непорозуміння, однак час підтвердив правильність рішення. Останніми роками місто стабільно забезпечене теплом, нікуди не поділася сама теплоелектростанція…
Але чи є нині інвестор, який би наважився взяти в оренду чи викупити підприємство з багатомільйонними боргами? Про прибутки не випадає не те що говорити, а навіть мріяти. Такі сміливці свого часу були, однак, на жаль, ніхто так і не ризикнув стати рятівним кругом для Сум.
То що: порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих? Виходить, що так. З єдиною різницею: тонуть у воді, а в місті вона може стати дефіцитом…