НА ЧАСІ 

Деякі нюанси в проведенні зовнішнього оцінювання знань перешкоджають реалізації одного з основних  його завдань — рівного доступу до вищої освіти 
 

 Нині в абітурієнтів спекотний час: з 15 травня й до 7 червня вони складають тести зовнішнього незалежного оцінювання. ЗНО з хімії, російської мови й географії вже позаду. Сьогодні —  другий день тестування з математики. Попереду також всесвітня історія (нововведення цього року), українська та іноземні мови. Завершують цьогорічне незалежне оцінювання два предмети —  фізика та біологія.  Для тих, хто з поважних причин не зміг взяти участь у ЗНО нині,  заплановано додаткову сесію — з 18 по 22 червня (докладніше про умови участі в ній читайте в коментарі директора Українського центру оцінювання якості Ірини Зайцевої).

Як декларували під час запровадження незалежного оцінювання 2007 року, головними його завданнями має бути рівний доступ до освіти та боротьба з корупцією. Відтоді минуло п’ять років — час, що дає підстави робити деякі висновки щодо ефективності функціонування цієї системи в українських реаліях. «УК» спробував дослідити цю проблему.

   

Нам під силу тести будь-якої складності. Фото Укрінформу

Усі рівні, та деякі — рівніші…

— На сьогодні ЗНО не забезпечує рівного доступу до освіти,  — вважає Ігор Лікарчук, директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти. — Насамперед тому, що 2010 року  рішенням керівництва Міносвіти частину абітурієнтів звільнили від проходження ЗНО. Скажімо, преференції надали випускникам шкіл попередніх років, тим, хто вже проходив зовнішнє оцінювання, та деяким іншим категоріям. У такому разі про які рівні умови йдеться?

Крім того, 2007 року, коли запроваджували ЗНО, методологічного досвіду ще бракувало, отож, скажімо, тести з математики мали однаковий рівень складності як для вступників  на механіко-математичний факультет Київського національного університеті імені Тараса Шевченка, так і на факультет, де готують інженера-сантехніка.  Хоч очевидно, що майбутній студент фізмату повинен мати завдання значно вищої складності, ніж той, для кого цей предмет є непрофільним.  

Коли я ще очолював УЦОЯО, ми запропонували  перехід до   різнорівневих тестів, що, до речі, також є запорукою рівного доступу до вищої освіти. Тоді один із високопосадовців міністерства просто в кабінеті міністра мені сказав: «Ігоре Леонідовичу, ректори ще не можуть розібратися з цими тестами! Якщо ви їм дасте ще й  дворівневі, то вони й геть заплутаються».

Відтоді, коли Ігор Лікарчук озвучив цю ініціативу, минуло два роки, проте, на жаль, віз і нині там. А між тим, доводить фахівець,  відсутність таких тестів  — це теж брак рівних умов доступу до вищої освіти. Проте запровадити різнорівневі тести в одну мить, просто ухваливши рішення, що з наступного року абітурієнти складатимуть їх, нереально: потрібна експериментальна робота, апробація, підготовка фахівців та власне тестів. 

Низка нюансів, які нівелюють принцип рівного доступу до вищої освіти, закралася й у правила прийому до вишів. Зокрема таке «ноу-хау», як надання додаткових 20 балів тим, хто навчався на відповідних  підготовчих курсах. Звичайно, не безплатних. Отже, виходить, що, по-перше, перевагу під час вступу отримують ті, хто має гроші на такі курси. А по-друге, як бути абітурієнтам, котрі може б і хотіли потрапити на курси, проте, живучи, приміром, за кілька сотень кілометрів від столиці, просто не мають можливості дістатися на них до Києва?

— Якщо майбутній студент хоче навчатися на підготовчих курсах — це його право. Проте не можна, аби результат незалежного оцінювання,  хай навіть частково, залежав від батьківського гаманця. Адже що таке 20 балів? Це 20 питань тесту, на які треба відповісти. Інша проблема — творчий іспит, який є на сьогодні абсолютно закритою процедурою. Якби умови прийому передбачали, щоб ця процедура була відкритою  — немає проблем, хай  би залишався. Але ж це не так, — констатує Ігор Лікарчук. — То про які рівні умови можемо говорити? Таких прикладів можу назвати дуже багато. Відсутність позитивних змін у  незалежному оцінюванні — велика проблема. Ось порівняння: зовнішнє оцінювання  — це як ліки. Кожен організм звикає до тих чи тих ліків і вони перестають діяти. Так само якщо не вносити зміни передусім у саму процедуру ЗНО, воно втрачає свою ефективність.

Ще одна причина, що зумовлює потребу в змінах, криється в нашій ще  совдепівській ментальності, зокрема в  умінні швидко пристосовуватися й обходити будь-які правила. Отже, якщо  процедуру ЗНО залишати незмінною, рано чи пізно буде знайдено всі її обхідні шпаринки. А вони, напевно, є, адже жодна система не буває бездоганною. Тому щороку є потреба шукати нові запобіжники, аби оцінювання лишалося якомога об’єктивнішим. За словами Ігоря Лікарчука, цього не робили ні торік, ні цього року.

На що спрямовані зміни?

Утім, деякі зміни в незалежному оцінюванні все-таки відбуваються — питання лиш у тому, на що вони спрямовані. Одне з цьогорічних нововведень — скорочення максимально можливої кількості результатів ЗНО, які можна подавати під час вступу до вишу, з 5 до 4.

— Скорочення кількості результатів, які може подати абітурієнт до приймальної комісії, встановлення в правилах прийому мінімальної кількості балів, з якими взагалі можна брати участь у конкурсі,  — абсурд. Ці питання має вирішувати університет, але вони не повинні ухвалюватися на рівні загальнодержавних правил прийому. Намагання все централізувати — суто радянський спосіб мислення. Схожа  ситуація і з максимальною кількістю результатів ЗНО. Чому не дати абітурієнтові право складати необмежену кількість тестів? Хоче вісім  — хай складає. Бракує фінансування —  можна зробити чотири  безплатних, а решту платних. У чому проблема? — дивується Ігор Леонідович.

Тож про який рівний доступ до освіти може йтися, якщо ми обмежуємо абітурієнта в кількості університетів, до яких він може подати документи? — веде далі Ігор Лікарчук. — До речі, 2008 року абітурієнт міг вступати до будь-якої кількості  університетів. І світ від цього не перевернувся. Так, приймальним комісіям було нелегко працювати, багато ректорів не змогли зорієнтуватися — але ж це їхня робота, за яку вони отримують зарплатню. Хай запроваджують інформаційні технології, працюють по-новому. До чого тут абітурієнт? Це його справа — подавати документи до 2 чи 20 вишів.  Зрештою, це гарантований Конституцією України рівний доступ до освіти.

Ще одне цьогорічне нововведення — державний контроль за ЗНО, який покладено на Державну інспекцію навчальних закладів. Та й нововведенням його назвати важко, адже, за словами Ігоря Лікарчука,  подібна спроба вже була  2009 року, проте виявилася абсолютно неефективною. Так само недоречною, впевнений він, є ідея з упровадженням відеонагляду та металошукачів.

— Зрозуміло, що сигнал із відеокамери має передаватися на якийсь монітор. Чи є штатний фахівець, який стежитиме за ним? Чи є додаткові кошти, щоб залучити цих фахівців? Немає. Крім того, враховуючи, що лише 20% пунктів ЗНО обладнані відеоспостереженням, виходить, що одні абітурієнти опиняться під камерами, інші  — ні. Щодо металошукачів, то нині є такі пристрої передачі-зчитування інформації, яких не здатен засікти жодний металодетектор. Про які рівні умови йдеться? Так само недоречно говорити про них з огляду на те, що програма ЗНО  із всесвітньої історії з’явилася лише на початку 2012 року. А всесвітня історія  — це  не 20 сторінок тексту, відповідно й готуватися до складання тесту  потрібно далеко не два-три місяці.

Тому говорити про якісь позитивні зміни у ЗНО я, на превеликий жаль, не можу. Хоч дуже хочу, оскільки є великим прихильником цієї системи й прагну,  аби вона  розвивалася.

ОФІЦІЙНО

                                   
Ірина ЗАЙЦЕВА, 
директор Українського центру 
оцінювання якості освіти:

Особливостями цьогорічного  ЗНО стало:

♦ зміщення термінів проведення етапів зовнішнього незалежного оцінювання (реєстрація, організація пробного тестування, проведення ЗНО, організація додаткової сесії тощо);

♦ запровадження тестування із всесвітньої історії;

♦ організація державного контролю за проведенням зовнішнього незалежного оцінювання;

♦ використання в пунктах тестування сертифікованих технічних засобів (засобів відеоспостереження, металодетекторів тощо).

Якщо з поважних причин абітурієнт не зміг пройти тестування в означений термін, він має право взяти участь у додатковій сесії. Перелік таких причин визначено пунктом 9.3 Порядку проведення зовнішнього незалежного оцінювання в 2012 році.

Зокрема до них належать:

♦ участь у міжнародних змаганнях, конкурсах, олімпіадах, що включені до офіційних заходів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту  або Міністерства культури;

♦ стихійне лихо, пожежа, техногенна катастрофа в день або переддень проведення тестування;

♦ смерть близьких або рідних, захворювання, які завадили взяти участь у тестуванні, або  інші виняткові обставини.

Аби взяти участь у додатковій сесії, абітурієнт має звернутися до регіонального центру оцінювання якості освіти, в якому проходив реєстрацію, із відповідною заявою (зразок заяви розміщено на сайтах регіональних центрів). До заяви потрібно долучити документи, які підтверджують існування поважної причини, що завадила абітурієнтові взяти участь у зовнішньому незалежному оцінюванні.

Щодо проблем із фінансуванням ЗНО, то на сьогодні віднайдено шляхи  його збільшення. Остаточно це питання буде вирішено до кінця травня — початку червня цього року.

МОВОЮ ЦИФР

♦ На тестування з української мови та літератури цього року зареєструвалося 324 тис. 139 осіб.

♦ Тести з історії України зголосилося складати 211 тис. 615 осіб, з математики — 203 тис. 374 осіб.

♦ На нововведений тест із всесвітньої історії зареєструвалося 10 545 осіб.

♦ Найменше охочих писати тести з німецької, французької та іспанської мов (відповідно — 3453, 11 00 та 218 абітурієнтів).