«Мамо, на день народження я хочу 3D-принтер. Надрукую безпілотник для армії. Ну і сукню тобі теж зможу!» — каже мені восьмирічний син, доки ми розв’язуємо задачу про залишки рулонів тканин, що лежать на складі. Від зустрічі цих двох, здається, непоєднуваних паралельних всесвітів голова йде обертом. Чого ми хочемо від освіти в час, коли деталі для авто друкуються на 3D-принтері? Куди ми йдемо й де хочемо опинитися?
Опиратися опору
Кілька років в Україні діє новий закон про вищу освіту, нині до другого читання готують закон про освіту. Що вони здатні змінити і як розвернути величезну й неповоротку махину освіти, що формувалася десятиліттями та існує в часто інерційному середовищі, що чинить опір до змін?
Багато років учитель розповідав дітям про те, як влаштована Галактика, чи які корисні копалини має Україна. Нині він апріорі не може конкурувати з Гуглом та Вікіпедією, натомість всі ми стоїмо перед викликами зовсім іншого формату: потребою управляти конфліктами в країні, де градус напруги не спадає вже кілька років, розвитком емпатії, вмінням ненасильницького спілкування та багато чого іншого, що має вміти вчитель і навчати цього дітей. Потрібні нові навики, про які досі ніколи не говорили.
Про це йшлося під час конференції «Трансформація освіти. На шляху до миру та соціальних змін в Україні», організованої ГО «Відкрита хата», що впроваджує унікальний проект «Соціальна інтеграція через розвиток емоційного інтелекту та набуття навичок миротворення у школах на сході України». Проект діє в межах литовської Програми розвитку співпраці та сприяння демократії за фінансової підтримки Шведського Інституту.
Під час семінарів і тренінгів учителів і дітей з конфліктних регіонів за провідними методикам навчають емоційної компетентності.
Відкритися світові
Ведучи мову про зміни, кажуть експерти, слід говорити про геть іншу систему взаємозв’язків, не ізольовану, а відкриту світові. «У ній батьки дитини, суспільство, де вона живе, клуби, до яких вона ходить. І коли ми навчимося управляти цим цілком іншим форматом, то отримаємо інші результати, — зазначає міжнародний консультант у галузі освіти й особистісного зростання, експерт з культурного інтелекту Анастасія Некрасова (Швеція).
Не зайве пам’ятати, говорячи про українську освіту в європейському контексті, що кожна мета — рухлива, але немає нічого гіршого, аніж наздоганяти. «Щойно ми націлилися на щось і намагаємося це щастя в нас впровадити, воно там уже змінюється. Тому маємо мислити навіть не характеристиками школи чи вишу, а створенням рамкових умов, котрі б стимулювали експеримент. Одна з наших проблем — перегородки, багаторічними зусиллями вибудувані між різними частинами освіти і між різними групами населення. Завдання школи — навчати не тільки дітей, а й їхніх батьків. І завдання всіх — взаємодіяти», — каже декан Київської бізнес-школи, гостьовий професор Університету Нью-Брансвік (Канада) та університету імені Януша Корчака (Варшава) Михайло Крикунов.
Водночас як знайти баланс між обмеженнями і свободою, нормами й експериментом? Відкрути гайки — і все може розсипатися, закрути — закоцюбла система взагалі припинить розвиватися. «Є інструкції, а є принципи. У Швеції закон про освіту вміщується на трьох сторінках, а сама освіта побудована на семи засадах. Перед тим існувала така ж система, але вона не орієнтувала вчителів, як саме це можна робити. Тоді виходило, що є свобода, але людям бракує власної ініціативи, щоб втілити це в життя. Сьогоднішня версія орієнтує більше», — каже Анастасія Некрасова.
Плекати агентів змін
В українських реаліях є й інший феномен. Ті, хто стежить за впровадженням закону про вищу освіту, знають: навіть свободи, котрі гарантує документ, більшість вишів не використовує, й надалі живучи за старими комфортними правилами.
За теорією спіральної динаміки, 5% агентів змін у будь-якому суспільстві достатньо для того, аби змінилося все суспільство. Як набрати ці 5% у вчительському середовищі, допомогти вчителям перевчитися? Бо ж насправді, коли тобі 45—50, сісти знову за парту — виклик не з простих.
Почасти агентів змін готують проекти на кшталт того, котрий впроваджує «Відкрита хата». З іншого боку, як у межах цілої країни впоратися із завданням перевчити 500 тисяч вчителів? Важливо, зокрема, що в новому законі про освіту йдеться про освіту для дорослих. Пізніше ця ідея, за словами міністра освіти і наука Лілії Гриневич, має викристалізуватися в окремий закон. Крім того, новий закон про освіту ставить крапку в монополії на післядипломну освіту вчителів у відповідних інститутах. Відтак вони зможуть набувати нових компетенцій там, де вважатимуть за доцільне.
«Теза про освіту для дорослих надзвичайно важлива, бо вчитель — він теж дорослий і йому теж треба вчитися. У Швеції, наприклад, є таке поняття — Вища народна школа. Вона цікава не лише тим, чого там навчають, а й тим, як саме це роблять. Вчити можна через творчість, через спілкування — так, як цього не робили в інституті, бо там навчання було теоретичним. Ця школа — не інститут підвищення кваліфікації вчителів, а щось живе, котре з цілком природних причин не вписується в межі формальної освіти», — вважає Анастасія Некрасова.
Аби наші вчителі не нагадували велосипедистів, які вчаться їздити за написаною інструкцією, здобувати нові навики можна лише через реалізацію власних ідей, кажуть експерти.
Зокрема під час проекту «Нова хата» вчителям давали завдання проводити власні воркшопи й отримувати зворотний зв’язок від учасників, каже міжнародний консультант в галузі освіти Ірена Пранскевічютє (Литва). «Це був прекрасний приклад — створювати такі проекти, аби вони не були ізольовані, а стали продуктом обміну розмови групи», — каже вона.
«Освіта та навчання — різні речі. У нас є формальна освіта без навчання і неформальне навчання без освіти», — наголошує Михайло Крикунов. Блискучий фахівець із психології навчання дорослих Девід Колб дав таке формулювання навчання: це створення знань в процесі трансформації досвіду. «Треба давати можливість вчителям вийти за межі тієї герметичної ситуації, в якій вони опинилися, треба створювати зв’язки. Це зробить з них тих, хто вчиться, а не виконує інструкцію».
«Серед ризиків те, що такі агенти змін опиняться сам на сам із системою, яка не хоче змінюватися. Якщо система не відкривається разом із ними, в неї виробляється імунітет. Саме через це є багато класних іноваційних програм, котрі не працюють», — каже Ірена Пранскевічютє.
І тому важливо, аби вчителі, які сьогодні-завтра стануть агентами змін, працювали не всупереч системі, аби їм не потрібно було пробивати лобом стіну, паралельно намагаючись навчати дітей.
ОФІЦІЙНО
«Нам потрібна школа, яка формує компетентності»
Лілія ГРИНЕВИЧ, міністр освіти і науки:
— Основне завдання освіти — не знання як такі, котрі можна почерпнути з багатьох джерел і які ростуть у геометричній прогресії. Основою стає система цінностей, система людських стосунків, уміння критично мислити. Тому для нас це насправді величезна трансформація у системі освіти. Ми маємо майже 500 тисяч учителів. Все залежить від відкритості їхнього розуму: чи вони здатні змінити свої уявлення про спосіб навчання?
Нещодавно ми презентували Концепцію нової української школи. Нам треба перейти від школи знань, яка начиняє дітей знаннями, до школи, яка формує компетентності людини ХХІ століття.
Це не тільки знання, це стійкі вміння й становлення системи цінностей. По-перше, таке потребує значно більших зусиль від учителя, який стає модератором для дитини, а не лектором, що диктує певну кількість знань. По-друге, це потребує більшої тривалості навчального часу: вчителі-практики дуже добре знають, як швидко можна прийти і видати дітям порцію інформації, аби вони її запам’ятали і потім розповіли. Зовсім іншого формату й більшого часу потребує те, що вони мають спільно дослідити якусь проблему й дійти власного висновку.
Традиційно наша система базується на інститутах післядипломної освіти вчителів, де вони раз на п’ять років зобов’язані пройти курси підвищення кваліфікації. Через те, що ці курси не мали достатньої конкуренції , не було й мотивації поліпшувати якість підвищення кваліфікації. Тому закон про освіту, який чекає на друге читання в парламенті, передбачає множинність форм вибору підвищення кваліфікації. Це революція в системі. Це одна з тих норм, заради якої нам дуже потрібен цей закон, щоб була змога вибирати, де підвищувати кваліфікацію. Звичайно, якщо інститути післядипломної освіти не почнуть працювати з новими підходами до компетентнісного навчання, вони втрачатимуть своїх слухачів. Ми цілком свідомо хочемо збільшити конкуренцію у цій сфері.