Польська Лодзь, розташована за 130 кілометрів від столиці сусідньої країни, її фактичний геометричний центр, ще якихось три десятиліття тому, образно кажучи, прокидалася і лягала спати за сигналом фабричного гудка. Суконні й текстильні фабрики, численні цегельні впродовж майже 150 років визначали профіль діяльності кількох поколінь тутешнього люду, змалечку призвичаєного до робітничих спецівок. Наприкінці буремних 1980-х сталося неймовірне: вся ця велетенська машина з її коліщатами, карданними валами, редукторами та іншим технічним начинням майже одночасно зупинилася. Тодішній економічний спад можна було порівняти хіба що з гігантським водоспадом, що неочікувано впав на місто.

Трохи історії до географії

На гербі Лодзі — старовинний човен із веслом. Імовірно, сучасників це трохи дивує, бо в цій рівнинній і нині майже безлісій частині Польщі немає повноводих великих річок, характерних для її інших регіонів. Найбільша Ясен і ще кілька зовсім малих.

Та саме тут у середньовіччя виникло поселення майже одразу міського типу, яке вже 1423-го отримало магдебурзьке право, а через чотири століття завдяки підприємливому люду набуло прискореного розвитку як промисловий центр. Цікаво, що індустріалізація прийшла сюди не із сусідніх західних держав, а зі сходу, тодішньої Російської імперії, яка із завидним апетитом зусібіч прирощувала землі слабших сусідів.

Так-от, колишні російські фабриканти Познанські стали батьками-засновниками польської фабричної індустрії в Лодзі, залишивши після себе ошатні палаци й досі міцні виробничі споруди, за що городяни увічнили їх у пам’ятниках і добрих споминах.

Період Другої Речі Посполитої, що завершився в 1939-му, для лодзинців став початком нового розквіту. Одразу по Другій світовій, яка й у нас, в Україні, і в наших сусідів залишила надто кривавий і руйнівний слід, до Лодзі на короткий час навіть перейшли столичні функції знищеної, здавалося б, дощенту Варшави. У післявоєння тут знову запрацювала текстильна промисловість, місто, яке, на щастя, уникло варварської руйнації, одягло спецівки і стало за верстати. Через кілька десятиліть воно вже було другим за кількістю населення в Польщі, а 19 років тому поступилося місцем Кракову.

Та день настав новий…

Країни — члени організації так званого Варшавського договору, які фактично 36 років поспіль (1955—1991) входили до європейського домініону колишнього Союзу, після її розвалу по-різному долали пострадянський синдром.

Лодзь, партнерами-побратимами якої в часи польського соціалізму були такі відомі промислові центри, як французький Ліон, німецький Штутгарт, український Львів, китайський Тяньцзинь, російське Іваново, важче, ніж інші, пережила болючий шок. Досить згадати, що понад 200 тисяч тутешнього населення, переважно молоді, людей працездатного віку, як свідчить статистика, через безробіття і незайнятість залишили домівки і подалися в пошуках кращих світів. Знайома ситуація для багатьох українських колишніх промислових районів, чи не так?

За прикладом казкової принцеси Лодзь ніби заснула летаргійним сном на цілих три десятиліття. Це, звичайно, жарт. Міська громада шукала і не знаходила ефективних шляхів виходу із кризи. Розпочата в той час польська територіально-адміністративна реформа не відразу дала бажані плоди. Батьки реформи навіть зізнавалися, що залишили на мапі Польщі Лодзинське воєводство передусім як історичну адмінтеродиницю, щоправда, додавши до неї чимало сусідніх земель.

Однак саме ця реформа заклала підґрунтя для відродження місцевої демократії в її європейському вимірі, прибрала з територіального управління надмірний диктат центральної влади, розбудила ініціативу городян і, ймовірно, додала громадам відомого польського гонору в хорошому розумінні.

Тож і міська влада Лодзі рішуче поклала край «старим пісням про минуле», однак не ризикнула навіть після вступу країни до ЄС вдатися до фінансових запозичень, щоб реанімувати не рентабельну нині промисловість. Натомість заручившись підтримкою європейських фондів, визначила зовсім інший напрям розвитку — туризм, дозвілля, молодіжні тусовки, зокрема і міжнародні, культуру, освіту, фестивалі — все те, що нині забезпечує зайнятістю і годує майже пів світу. Щоправда, для залучення підприємців до створення індустрії розваг і відпочинку міжнародного рівня було створено справжнісінькі тепличні умови: «Приходьте, працюйте, жодної бюрократії і перевірок».

До слова, колишні земляки лодзинців, заробивши гроші деінде, зважилися вкласти їх хай у ризиковану, однак патріотичну справу відродження своєї малої батьківщини. Ось би й нашим українцям з Парижа, Барселони, Рима чи Лондона виявити сьогодні свою любов до милої Вітчизни не лише через пісні, жалі й фури із секондхендом. Гадаємо, всі б залишилися у виграші.

Що з цього вийшло? А ви пройдіть Пьотрковською!

Найдовша в Лодзі понад чотирикілометрова вулиця чимось нагадує весняно-літній вулик: весело, гамірно і пахне солодким. Довкола сотні ресторацій, кафе та крафтових крамничок, різноманітні майданчики для спілкування, паби і клуби. Тут гостинно відчинені двері п’яти музеїв, з-поміж яких вирізняються центральний музей текстильного мистецтва в історичній будівлі Білої фабрики Людвіка Геєра та Художній, що розмістився в палаці Кароля Познанського.

На заздрість нам, українцям, передовсім киянам, які так і не спромоглися створити гідну світового імені Олександра Довженка музейну установу в приміщенні колишньої Київської кінофабрики, лодзинці увінчали своє місто як головний центр кінопродукції в Польщі чудовим музеєм кінематографії.

У торговельно-розважальному комплексі «Мануфактура» варто на власні очі побачити, як виготовляли знаменитий лодзинський текстиль. Доброї слави серед туристів набув тутешній фестиваль світла — чого варте лише фантастичне підсвічування старовинної ратуші, спорудженої у стилі класицизму ще 1827-го. Сюди щороку приїздять сотні прихильників діалогу чотирьох культур (польської, німецької, російської та єврейської), щоб навчитися мови дружби і взаємоповаги.

Багато хто здивується, дізнавшись, що в Лодзі аж 23 виші, з-поміж яких найпрестижніші — місцеві університет і політехніка. Студентство, особливо коли говорить багатьма, і не лише європейськими, мовами, додає шарму будь-якому місту. Широка палітра тут і освітніх закладів культури — державна вища школа фільму, телебачення і театру, музична академія й академія образотворчих мистецтв.

Місто привабливе для туристів у будь-яку пору року. Певна річ, тутешня влада опікується тим, щоб городяни й численні гості могли зручно і смачно поїсти, із задоволенням випити кухоль (фужер) смачного, хоч і недешевого крафтового пива (12 злотих, тобто майже 90 гривень), щоб розмістити мандрівників у готелях (від 350 злотих до 12 — в хостелах), запропонувати кожному придбати сувенір.

Уся багатогранна організаторська робота лягає на плечі мерії, яку, до речі, нині очолює мудра пані Ханна Здановська. Окремі аспекти майже не видимі гостям: вчасне прибирання, постійна охорона громадського порядку, забезпечення чіткого (як, утім, майже скрізь у Польщі) руху громадського транспорту (врахуйте, що тамтешні «зайці» змушені платити штраф, який ушестеро переважає ціну квитка), цілодобовий нагляд поліції для запобігання шахрайству та іншим злочинам тощо.

Верхівка цього управлінського айсберга — привітне місто, цікаве дозвілля, доступний сервіс, які й спонукають приїхати сюди ще раз. Та розповіли ми докладно про його історію й сьогодення не лише через пізнавальний аспект.

Приклад Лодзі, яка, як ми вже згадували, заснула у скромній кофтині та спідничці 30 років тому, а нині прокинулася у престижних джинсах «Левіс», модних кросівках, з крутим смартфоном у руках і чимдуж мчить далі, може прислужитися багатьом українським містам і регіонам. Найперше тим, чиї влада і громади на четвертому році вітчизняної децентралізації та реформи місцевого самоврядування все ще узвичаєно плачуть у жилетку за старим соціалістичним минулим. Згадаймо: двічі в одну річку не зайдеш. Ліпше дивитимемося в майбутнє — з надією!

«Урядовий кур’єр» висловлює щиру подяку представництву Польської туристичної організації в Києві
за організацію поїздки нашого кореспондента.

Оксана ГОЛОВКО,
«Урядовий кур’єр»,
Київ — Варшава — Лодзь — Київ

ПРЯМА МОВА

Томаш Коралевський,
керівник Лодзинської
туристичної організації:

— Першою ластівкою ревіталізації стала перероблена під офісний центр стара пожежна частина. Потім французька фірма на території фабричної імперії Ізраїля Познанського відкрила торговельно-розважальний центр «Мануфактура». Його відвідують 18,5 мільйона людей щороку. В інших старих фабриках стали виникати готелі. Теплову електростанцію переобладнали на центр науки й техніки з планетарієм. Але зберегли устаткування, щоб показувати виробництво електрики.

Торік Лодзь відвідало 1 млн 23 тисячі туристів, а цього року, сподіваємося, буде значно більше.

ДОВІДКА «УК»

Ревіталізація (від лат. re ... — відновлення та vita — життя, дослівно: повернення життя) — поняття, що використовують у науковій і практичній діяльності, яке характеризує процеси відновлення, оживлення, відтворення.

В урбаністиці ревіталізація — відновлення занедбаних переважно старих промислових споруд і просторів, індустріальних районів у містах, але не в плані відродження виробництва, а здебільшого шляхом їхньої реорганізації в технологічні хаби, культурні та туристські об’єкти.