До зустрічі із засновником і керівником компанії «Прайм» Дмитром Льоушкіним у мене залишалося близько двох годин. Тому вирішив трохи прогулятися вулицями Харкова, щоб краще підготуватися до інтерв’ю і зібратися з думками. До речі, місто, друге в Україні за чисельністю населення, третій індустріальний центр колишнього СРСР, сприяє, як на мене, розумовій мобілізації: на лавочках його чистих парків (прибирають тут скрізь, постійно і ретельно) приємно розмірковувати й аналізувати.

У ньому багато магазинів, кафе та закусочних (здебільшого компанії «Кулиничі»). Це наштовхнуло на думку, що Харків і Харківщина — чудове місце для відкриття власного бізнесу. Цим свого часу вміло скористалися підприємливі люди, серед яких переселенці з Донбасу, які не Путіна кликали, розмахуючи триколорами на вулицях і площах міст, містечок і сіл, аби він їх «порятував» невідомо від кого, а взяли дітей, валізи й утекли якнайдалі від сепаратистського рейваху та «братської російської допомоги», яка переросла згодом у війну, що принесла українському Донбасу кров, тисячі смертей, руїну, бідність і занепад.

Дмитро Льоушкін — один із таких розумних, патріотичних, активних та поміркованих луганчан. Він народився в місті Стаханові Луганської області, де двадцятирічним студентом організував фірму перевезень Prime Group.

Без стереотипів

— Починали з дев’яти людей і п’яти машин, — вмикаю диктофон на запис у невеличкому затишному кабінеті головного офісу компанії на вулиці Полтавський шлях, 33. Пан Дмитро впевнено й цікаво розпочав монолог про перші кроки «Прайму» в Україні. — Для цієї дев’ятки компанія стала першим місцем роботи. Працюють вони досі. Нині колектив «Прайму» налічує 483 особи, а вантажі по Україні й за кордон ми перевозимо на 64 фурах.

До 2014 року бізнес у перевізників зі Стаханова процвітав: молода команда, що поповнювалася дедалі новими працівниками, швидко реагувала на зміни на вітчизняному транспортному ринку. Цьому сприяли не засмічені радянськими стереотипами голови й бажання заробити власними руками перший капітал. Тому традиційних ще на той час автобаз, завгарів у «Праймі» не було. Компанія розвивалася динамічно, як інтернет, і наповнювалася новим змістом.

— Підбираючи кадри, ми віддавали пріоритет не дипломам, а логістично мислячим людям, — Дмитро Льоушкін робить наголос на кожному слові. — Я, до речі, на той час мав не транспортний, а диплом менеджера Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця і лише пізніше закінчив Український державний університет залізничного транспорту. Але за 15 років, які вже працюю в автомобільному бізнесі, досконало оволодів логістичними знаннями — процесами, пов’язаними з плануванням, закупівлями, транспортуванням та зберіганням сировини і товарів. Цього вимагаю і від своїх підлеглих (до речі, кожен третій працівник компанії займається саме логістикою), аби вони добре усвідомлювали, що управляючи ланцюгом поставок фахово, «Прайм» успішно координуватиме всі функції та бізнес-процеси.

Навчання давалося нелегко, бо ледь не на пальцях спочатку доводилося розраховувати витрати палива, відрядження, середню тривалість рейсів, у які на місяць-два виїжджали водії. Замовлення шукали в інтернеті, підбираючи вантажі, які міг перевозити транспорт компанії, і лише такий, який давав змогу заробити. Працювали, набивали гулі, але розумнішали, росли, нарощували автопарк, використовуючи для цього кожну зароблену копійку.

Війна перекреслила плани

І ось настав 2014 рік. На Донбасі, зокрема й у рідному «Прайму» Стаханові, з’явилися люди, які до бізнесу перевізників не мали жодного стосунку, але стали вчити і «схиляти до нового мислення». З такими важко було говорити, не кажучи вже про домовленості.

— Ми думали, — пан Дмитро стає похмурішим, очевидно, спогади не з приємних, — що це скоро минеться. Але негативне оточення росло. Та й війна наближалася до Стаханова. Коли фронт дійшов до Попасної, а це від нас приблизно 15 кілометрів, у компанії було прийнято рішення тимчасово призупинити діяльність і виїхати із сім’ями у безпечніше місце. Хто про родичів згадав, хто на море поїхав, а хто — до знайомих у Харків, Дніпро, Одесу, Рівне, Львів. Деякі наші працівники опинилися в Росії, Ізраїлі, навіть Мексиці. ЗСУ визволили на той час Слов’янськ, Краматорськ, Лисичанськ, Сєверодонецьк, тож ми думали, що через тиждень-два, максимум місяць компанія повернеться додому. Тож нічого зайвого із собою не брали. Але ні через місяць, ні через два війна не закінчилася. І з жителів Стаханова ми перетворилися на біженців.

Отак 30—35-річні працівники компанії, які покинули рідні домівки, змушені були обживатися на новому місці, знімати квартири або ж купувати недороге житло й починати бізнес фактично з нуля. Більшість «праймівців» розселилася в Харкові, але дехто залишився у Дніпрі, Одесі, Рівному, Львові. Там вони створили відділення компанії й нині працюють на її загальний успіх.

Cпочатку справа, потім гроші

Терплячість, нескореність, цілеспрямованість та наполегливість дали згодом позитивні результати. А ще є принципи, яких дотримуються в компанії й нині: «Спочатку справа, потім гроші», «Плани ніщо, планування — все», «Гарне — ворог кращого». А девіз колективу — «Все буде Прайм!» З ним компанія, складаючи цеглину до цеглини, не лише відродилася за важкі шість років війни, а й значно наростила потужності. У «Праймі» поєднали перевезення, логістику з наданням послуг на власних автозаправних станціях, чого раніше ніхто не робив.

— Використовуючи власну мережу АЗС, а це 32 автозаправні станції, з яких 25 стаціонарні, розташовані на основних автошляхах країни, ми накрили всі маршрути компанії, — веде далі Дмитро Льоушкін. — До кінця року кількість АЗС нашого бренда зросте до 41. Стежимо, щоб вантажними перевезеннями «Прайм» охопив ті населені пункти на Донбасі, які ЗСУ визволили після блокади. Запрацював Маріупольський порт — наблизилися до нього, відкривши у Бердянську АЗС.

Яку від цього отримали вигоду? Паливний бак фури вміщує 600—800 літрів пального. Тож автозаправна станція в Бердянську зробила рейс вантажівки зручнішим. Нам вдалося оптимізувати витрати: по-перше, заправляємо власні фури дешевшим власним паливом, по-друге, продаємо його дальнобійникам з інших компаній-перевізників, що ще й дає прибуток. Окрім того, «Прайм» має власну станцію технічного обслуговування, евакуатор, про що знають усі наші компаньйони.

Для контролю вантажоперевезень власного автотранспорту в компанії обладнали GPS-навігаторами всі автомобілі. Це дало змогу стежити за переміщенням фур у будь-який час доби з екрана великого монітора, розташованого в центральному офісі. На всіх АЗС «Прайму» встановлено системи відеоспостереження. Тому в режимі реального часу диспетчер бачить весь автотранспорт, задіяний у процесі вантажоперевезень. Компанія підтримує зв’язок із залученими до перевезень водіями інших підприємств у телефонному режимі, а із замовником спілкується через Skype.

— Щоб запобігти крадіжкам вантажів, ми розробили ще й власний алгоритм, — пан Дмитро ділився цікавою інформацією. — Ідея полягає в тому, що ми пропонуємо клієнтам обладнати вантажі GPS-трекерами, які закуповуємо за власні кошти. Клієнт лише зобов’язаний своєчасно їх повернути на місце завантаження товару (як варіант — Новою поштою). Це дасть змогу нашій компанії організувати цілодобовий контроль за вантажем і в разі виникнення якоїсь нештатної ситуації (відхилення від маршруту, втрата вантажу, позапланова зупинка тощо) швидко та ефективно відреагувати на неї.

Співпрацюючи з різними охоронними компаніями, «Прайм» має змогу організувати й фізичний супровід цінних вантажів: фура цигарок, наприклад, коштує 10 мільйонів гривень, горілки — мільйон гривень, горіхів — 3,4 мільйона, м’яса — 4 мільйони гривень. Харків’ян запросили навіть возити снаряди з Новобогданівки та Калинівки, а з аеропорту «Бориспіль» — секретний вантаж для однієї з атомних електростанцій.

Тож не дивно, що перевозити свої вантажі «Прайму» довіряють такі серйозні компанії: «Кернел-трейд», «Сандора», група «Метінвест», «Сініат», «АрселорМіттал», «Азот», «Епіцентр К», «Cargill Україна», «Миронівський хлібопродукт», ПГЗК, «Нібулон», PepsiCo, «Nestle Україна», «Дніпроспецсталь», «Socar Україна», «Carlsberg Україна», Novus, «Оболонь», «Нова лінія», Nemiroff, «Coca-Cola Україна», IDS Group, «Вікант», ТД «Щедро», «Геркулес», «Рудь».

Свою нішу зайняли

Звісно, на ринку перевізників існує велика конкуренція. Її у «Праймі» не бояться, бо автопарк тут один із найкращих в Україні: «мани», «мерседеси», інша техніка з лізингу. Але коли в бізнес втручаються корупціонери на рівні комерційних структур, перекуповуючи товари у замовників за хабарі, доводиться боротися.

— Кумівство, сватівство ще живучі, — підсумовує Дмитро Льоушкін. — Тому намагаємося краще інформувати про себе наших потенційних клієнтів. А ще беремо активну участь у тендерах. Прозорий ринок цей процес оздоровлення від корупції прискорить. Нині, наприклад, перевозимо багато зерна (у Полтаві маємо велику філію), товари для торговельних мереж «Ашан», «Метро», «Сільпо» (тут працює наша київська філія), сипучі вантажі. Для останніх, до речі, наймаємо транспорт у фірм, з якими укладаємо угоди. Тобто впевнено дивимося в майбутнє. Ще й будуємо паркінги для машин, — Дмитро Геннадійович закінчує планами. — Це треба робити, бо багато трапляється аварій, особливо вночі, коли у фури на узбіччі врізаються інші машини чи автобуси. Інструктуємо водіїв, щоб не їздили вночі. Для будівництва паркінгів, а їх у нас в Україні десять, беремо в оренду майданчики або купуємо землю. Там намагаємося організувати весь сервіс для водіїв: щоб вони могли помитися, поголитися, відпочити, попоїсти, для цього запрошуємо працівників домашніх кухонь. До кінця 2020 року кількість паркінгів плануємо довести до 20.

Ось таке вийшло знайомство з компанією «Прайм» та її засновником і керівником Дмитром Льоушкіним, «Людиною року» 2015 та 2016, кавалером ордена «Лицар Вітчизни» ІІІ ступеня. Саме на таких і тримається вітчизняний бізнес.