Улітку цього року президент РФ Володимир Путін затвердив оновлену стратегію національної безпеки РФ. Головними опонентами у ній визначено країни Заходу, а серед партнерів — Китай та Індію. Російська зовнішня політика визначає пріоритетним для себе розвиток відносин із країнами СНД й розглядає всі «спроби зовнішнього втручання» у їхні внутрішні справи як загрозу для нацбезпеки РФ. 

І хоч нині СНД — об’єднання досить умовне, зрозуміло, що у Кремлі під цієї абревіатурою мають на увазі країни колишнього СРСР. За вплив на шість із них, найближчих сусідок Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову та Україну — Росія бореться із Заходом. Адже ці країни ось уже 20 років поспіль об’єднані ініціативою «Східне партнерство», яка має на меті зближення з Євросоюзом. 

Якими методами Росія намагається втримати Баку, Мінськ, Єреван, Тбілісі, Кишинів і Київ? Відповідь на це запитання дали євродепутати й експерти під час слухань «Про безпеку «Східного партнерства»: вплив російської військової доктрини, позиція сил і розвитку потенціалу», які відбулися на засіданні підкомітету з питань безпеки та оборони Європарламенту.

Вплив через конфлікти

Країни «Східного партнерства» різні за рівнем євроінтеграційних амбіцій та обсягами демократичних реформ. Та всі вони мають проблеми, які так чи інакше становлять безпекові виклики для Євросоюзу: економічну вразливість і політичну нестабільність. Проте головним джерелом небезпеки залишається російська присутність у регіоні. Про це розповіла наукова співробітниця відділу досліджень міжнародної безпеки британського Королівського інституту об’єднаних служб Марина Воротнюк.

Для впливу на внутрішню політику країн «Східного партнерства» Росія застосовує невійськові інструменти: дезінформацію, кібератаки, провокації. «Коли ці інструменти вичерпуються, Росія вдається до військових засобів. Якщо поглянути на країни «Східного партнерства», то нескладно помітити: Росія скрізь лишила свій військовий слід», — зауважила експертка. 

Російська зовнішньополітична доктрина ґрунтується на ідеї розширення. Особливо Москва зацікавлена у повному контролі над Каспійським, Азовським і Чорними морями, оскільки це дає їй доступ до Середземномор’я та Близького Сходу. Щоб отримати цей доступ, російська влада створює і підтримує зони нестабільності на території країн «Східного партнерства», а потім виступає як посередник у врегулюванні нею ж спровокованих конфліктів. Це дає їй змогу для дислокації своїх військових у важливих для неї регіонах, пояснює Марина Воротнюк. 

Присутність Кремля

Після розв’язання війни із Грузією 2008 року Кремль розмістив на окупованих ним територіях Абхазії та Південної Осетії до 10 тисяч своїх військових. На території Вірменії офіційно існує російська військова база Гюмрі, де дислоковано 5 тисяч військових. Торік у листопаді під час загострення конфлікту довкола Нагірного Карабаху Росія розіграла роль посередника між Єреваном і Баку й отримала згоду розмістити вздовж лінії зіткнення двох сторін у Нагірному Карабасі до 2 тисяч своїх «миротворців» і військову техніку. 

Внаслідок Придністровського конфлікту, розпалюваного й підтримуваного Росією, на території Придністров’я, яке офіційно становить частину території Молдови, теж перебуває до 2 тисяч російських «миротворців», хоч насправді їхня реальна кількість може бути набагато більшою. На територію Білорусі російська армія зайшла цілком офіційно зі згоди Олександра Лукашенка, який незаконно називає себе тамтешнім президентом. Ображений на Захід за підтримку опозиції та маршів протесту, Лукашенко сам погодився вести спільну оборонну політику з Росією. Тому російські вояки з технікою відкрито перебувають на території Білорусі. 

Щодо України, то на території анексованого Криму нині дислоковано до 30 тисяч російських військових, півострів буквально нашпиговано зброєю та військовою технікою. Те саме відбувається й на окупованому Донбасі, де Росія озброює підтримуваних Кремлем бойовиків, які діють під керівництвом професійних російських військових. 

Вичікування зручного моменту

«З огляду на це важливо розуміти: Росія перебуває у стані мілітаристського піднесення і стає дедалі агресивнішою до країн «Східного партнерства» і до Заходу загалом», — застерігає Марина Воротнюк. На її думку, РФ готова до широкомасштабних воєнних дій, бо має для цього все необхідне. «Питання полягає в тому, чи наважиться вона на це», — каже експерт. 

За прогнозом керівника аналітичного центру New Geopolitics Research Network Михайла Самуся, Росія готує широкомасштабний наступ на півдні України, щоб перекрити Києву вихід до моря і забезпечити водопостачання окупованого нею Криму. 

«Проте вони не почнуть наступу доти, доки для цього не складуться сприятливі для них умови всередині самої України», — вважає експерт. Серед таких умов він називає політичну й економічну нестабільність. У разі наступу Росія вдасться до дуже швидкої операції, тривалість якої — кілька годин. 

«Якщо українське вище керівництво не буде готове дати оперативну відсіч, тоді Росія зафіксує ситуацію і шантажуватиме Захід і Україну, погрожуючи широкомасштабними бойовими діями», — пояснює Михайло Самусь. 

Обидва експерти підтримали ініціативу Києва, яку активно обговорюють у Брюсселі, про створення військової місії ЄС в Україні. 

«Це міг би бути істотний крок не лише у безпековому партнерстві між Україною та ЄС, а й між країнами «Східного партнерства», — переконує Михайло Самусь. І хоч місце військового гаранта безпеки в Європі належить НАТО, ЄС слід відігравати набагато помітнішу стабілізаційну роль у регіоні, щоб залишатися активним геополітичним гравцем. 

Потрібні рішучіші санкції

Те, що Росія загрожує миру в Європі, проводячи військові та гібридні операції, – очевидно, вважає латвійська євродепутатка Сандра Калнієте. Тому, на її думку, ЄС має активніше й ширше застосовувати економічні санкції проти російської влади. Вона запропонувала запросити на саміт «Східного партнерства», який має відбутися у грудні у Брюсселі, членів білоруської опозиції. Оскільки Олександр Лукашенко, який відмовився від співпраці із Заходом, «дестабілізує ЄС, доправляючи мігрантів із Близького Сходу до кордонів з Латвією, Литвою та Польщею». Він не має повноважень, щоб припинити участь Білорусі у «Східному партнерстві», бо незаконно обіймає посаду президента, переконана політик. 

Польська євродепутатка Анна Фотига наголосила, що невоєнні дії Росії теж становлять загрозу не лише для країн «Східного партнерства», а й для ЄС загалом. «Погляньте, наприклад, на енергетику, як Росія шантажує всіх нас цінами на газ», — слушно зауважила євродепутатка. 

Усі думки і пропозиції, які звучали під час слухань, буде використано для написання доповіді «Безпека у країнах «Східного партнерства» та роль спільної політики ЄС із питань безпеки та оборони», яку буде представлено під час сесії Європарламенту у грудні.