МИРНИЙ АТОМ
Кореспондент "Урядового кур'єра" побував у Державній корпорації з атомної енергії "Росатом". Ознайомившись з досвідом щодо зміцнення конкурентоздатності її продукції та зіставивши його з 15-річною історією створення в Україні вітчизняного ядерно-паливного циклу, він прийшов до висновку: нам треба добре вчитися у партнерів захищати національні інтереси
- А тепер повторюйте за мною, - сказав один із тих, хто нас супроводжував, коли ми зупинилися за декілька кроків перед дверима приміщення, в якому три години тому залишали свої речі та одягалися у відповідну спецівку, щоб відвідати ядерне виробництво.
- Перед нами, - продовжували інструктаж, - бачите, синя смуга. Знімайте бахили з лівої ноги, кидайте їх до цієї урни і ставте ногу за смугу. Так само робіть і з бахилами на правій нозі.
Ми поверталися зі святая святих підприємства - цехів N48 і N46. У них виготовляють головні складові тепловиділяючих збірок (ТВЗ) для атомних станцій: уранові таблетки для тепловиділяючих елементів (ТВЕЛів) і безпосередньо ТВЕЛи, з яких і збирають паливні касети.
.jpg)
Це унікальне підприємство атомно-промислового комплексу Росії розташоване у
підмосковному місті Електросталь і більше відоме під своєю товарною маркою -
"Елемаш".
Уже в перші місяці Великої Вітчизняної війни завод N12 (тривалий час електростальський "МСЗ" мав саме таку назву) розпочав виготовлення реактивних снарядів для прославлених "катюш" і "ванюш", а в 1945 році підприємство включають в реалізацію атомного проекту для освоєння низки ядерних технологій, пов'язаних зі створенням "Ядерного щита" СРСР. У 1946 році тут була випущена перша партія чистого закису - окису урану та 36 тонн металевого урану.
"Атомний проект-1": на кістках мільйонів
Цим підприємством і у воєнні, і в післявоєнні роки (аж до 1955-го) безпосередньо опікувалися НКВС та МВС СРСР. А в "імперію Лаврентія Павловича" входили, як відомо, десятки ГУЛАГів та "закриті, режимні міста". Все було підпорядковано одному -якомога швидшій реалізації "Атомного проекту-1" - створенню атомної бомби, ліквідації американської монополії на ядерну зброю.
Побудувавши Арзамас-16, Томськ-7, Златоуст-36 - загалом десять (!) "закритих міст" - з потужними підприємствами атомно-промислового комплексу та відповідною інфраструктурою, з населенням майже один мільйон осіб, тисячі засуджених вимушені були під дулами автоматів та кулеметів енкаведистів ще багато років споруджувати на Уралі, у Воркуті та Казахстані інші об'єкти. Бо їх було опосередковано допущено до державних таємниць. У постанові РМ СРСР 21 серпня 1947 року "Про заходи забезпечення охорони об'єкта N859 Першого Головного управління при Раді Міністрів СРСР", що поклала початок створенню "закритих міст" Радянського Союзу, в пункті 6 прямо сказано: "у місячний термін вивезти у Воркутлаг МВС СРСР і розмістити в ізольований лагпункт всіх засуджених за статтями 58-6,58-8,58-9".
Серед тих, хто споруджував "закриті, режимні міста" з підприємствами та науковими організаціями атомно-промислового комплексу, були, звичайно, і сотні тисяч українців, в'язнів різних ГУЛАГів. У кожного були своя трагічна доля, свій шлях до таборів і приниження...
Свого часу мені довелося писати про післявоєнну долю мешканців села Великі Гаї, що на околиці Тернополя, про "політичного" в'язня - касира-залізничника Онуфрія Бутковського. О 4-й годині ранку 2 березня 1950 року його сім'ю розбудять гуркотом у двері хати люди в цивільному: "Ви виселяєтесь у віддалені області Радянського Союзу. На збирання дві години". Лише згодом зачитають короткий вирок - 25 років особливих таборів. Він працював у нелюдських умовах на будівництві Джезказганського гірничо-збагачувального комбінату.
Онуфрій Васильович був одним з учасників Кенгирського повстання у казахстанському ГУЛАГу у травні 1954 року, яке описує Олександр Солженіцин у книзі "Архіпелаг ГУЛАГ". Для придушення повстанців війська НКВС кинули в бій танки. Під їх кулеметними чергами та гусеницями полягло понад тисячу знедолених, голодних "зеків". Серед них земляк Федір Семенюк зі Львова та сусіди по бараку Ашот із Степанована та Василь з Астрахані. Бутковський чудом вижив і був кинутий "на перевиховання" у шахту, бурильником. Улітку 1956-го йому, як і більшості в'язнів, оголошують вирок "Не винен. З ув'язнення звільнити зі зняттям судимості". Пізніше "бандерівцю" вручать ще одну довідку як "безпідставно репресованому".
Спадкоємці "Ядерного щита"
Після розпаду Радянського Союзу потужний атомно-промисловий комплекс, створений всіма республіками колись єдиної держави (і значною мірою мільйонами "зеків" різних національностей), стає одноосібною власністю нашого "старшого брата". У березні 1992 року атомну енергетичну галузь повністю передають з Мінатоменергопрому СРСР його правонаступнику - Міністерству Російської Федерації з атомної енергії. Сьогодні це державна корпорація з атомної енергії "Росатом".
Зупинимося дещо докладніше на історії реалізації "Атомного проекту-1", що став для СРСР колосальним інноваційним проривом ХХ століття, лише з однією метою. Висловити захоплення росіянами, спадкоємцями цих сотень підприємств, лабораторій та НДІ атомної імперії, збудованої в екстремальних, важких умовах воєнних і післявоєнних років: після розвалу Союзу влада РФ не дала розтягнути, знищити всі ці закриті "об'єкти" та "поштові скриньки". Саме вони й стали основою нинішнього потужного атомного енергопромислового комплексу Росії.
Цим золотим скарбом наш північний сусіда розпорядився по-державному, по-господарськи. Переживши з певними втратами тяжкі кризові 1990-ті роки з порожніми прилавками магазинів, неплатежами, затримками зарплати і масовими мітингами-протестами науковців-ядерників, працівників заводів та АЕС, атомна галузь Росії сьогодні впевнено відроджується, перебудувавши спадок легендарного Середмашу в сучасні, більш ефективні правові форми - акціонерні товариства. Створено потужну вертикально-інтегровану систему управління компаніями. Вся атомна промисловість (від видобування і переробки сировини до виготовлення кінцевої продукції!), вся відповідна наука, проектування і будівництво ядерних об'єктів, підготовка кадрів сконцентровані в одних руках -у ДК "Росатом". Вона напряму підпорядкована уряду країни. Все це дає право росіянам ставити перед собою досить амбітні цілі. За словами Юрія Оленіна, президента ВАТ "ТВЕЛ", що входить до "Росатому", "стратегічна мета "ТВЕЛ" - збільшення частки ядерного палива на світовому ринку до 2025 року до 25%, а також активне просування на ринку послуг збагачення урану".
"Атомний проект-2": перемогти конкурента
Ці самі цифри - як першочергові завдання "Росатому" -назвав в одному зі своїх виступів і Володимир Путін, підкресливши стратегічну важливість експорту за кордон високотехнологічної продукції, прискорення реалізації інноваційних проектів. Уже сьогодні "ТВЕЛ" постачає паливо в 14 країн світу, в тому числі на всі 15 енергоблоків українських АЕС. Нещодавно прийняту урядом РФ програму будівництва нових атомних енергоблоків (значною мірою і за кордоном) через її масштабність та важливість для країни в "Росатомі" називають "Атомний проект-2".
Для досягнення стратегічної мети - 25% світового ринку ядерного палива - "ТВЕЛ" розробив паливну касету європейського дизайну - "чотирикутник". Такі ТВЗ "працюють" на вироблення електроенергії у значній кількості реакторів атомних станцій Західної Європи, США, Азії та Близького Сходу. Саме збірки такої конструкції займають питому вагу в обсягах паливної продукції, яку випускають заводи американсько-японської компанії "Вестінгауз" та французької "Ареви". Сьогодні ці безумовні лідери на світовому ринку ядерного палива займають 25% і 30% відповідно. "ТВЕЛ" поки що - 17%.
осунути їх на ринку як потужних конкурентів, "законодавців моди", росіянам
дуже важко. Але вони цього прагнуть, і небезуспішно. Особливо у протистоянні з
американцями. Російське паливо працює вже у Швеції, Німеччині, Швейцарії,
Нідерландах. "ТВЕЛ" вніс до свого активу рішення Чехії, прийняте наприкінці
минулого року, про дострокове вивантаження ТВЗ "Westіnghouse" з російських
реакторів двох енергоблоків АЕС "Темелін". Нібито з технічних причин. Їх
замінять на російські паливні касети.
Цей факт "ТВЕЛ" активно використовує як "переконливий" аргумент у переговорах з нашими Мінпаливенерговуглепромом та НАЕК "Енергоатом" про доцільність подальшої дослідно-промислової експлуатації американського палива на Южно-Українській АЕС. Незважаючи на заяви керівництва "Енергоатому" про високі експлуатаційні якості ТВЗ-W, успішність експерименту. Він триває вже п'ятий рік. В активній зоні реактора третього блока нашої атомної станції сьогодні вже "працює" 48 американських ТВЗ.
- Базова схема контракту разом з опціями, які в ньому прописані, дають нам змогу достатньо оптимально планувати і впливати на ціноутворення, - казав журналістам торік Юрій Недашковський, президент НАЕК "Енергоатом". - Без перебільшення можна констатувати, що нами зроблено надзвичайно важливі кроки на шляху диверсифікації поставок ядерного палива для українських АЕС.
Одиницю пишемо, а три запам'ятовуємо?
У віце-президента корпорації "ТВЕЛ" Василя Константинова свої контраргументи. Він висловив їх "Урядовому кур'єру" в нашій тривалій бесіді:
- Як можна говорити про ефективність роботи українських реакторів на американському паливі, якщо активна зона третього енергоблока Южно-Української АЕС лише на чверть завантажена ТВЗ "Вестінгаузу"... Розмови про ефективність його палива не об'єктивні та не коректні. До цього часу безпечність, надійність і сумісність ТВЗ "Вестінгаузу" з російським паливом не підтверджені. У нас таких даних немає.
Відомо, до 2015 року відповідно до комерційного контракту, укладеного з Westіnghouse Electrіc Sweden AB (Швеція), свіжим американським ядерним паливом буде завантажено як мінімум три енергоблоки ЮУ АЕС. Тобто обсяги палива для українських атомних станцій від іншого постачальника (як альтернатива - цього Євросоюз вимагає від своїх країн) становитимуть 20%. Звичайно, якщо дослідно-промислова експлуатація перейде в фазу промислової - за умов отримання американцями на своє паливо ліцензії українського регулюючого органу.
Коли це відбудеться, важко сказати. Проте сьогоднішні тенденції з паливом вже не на користь єдиного (протягом 30 років!) постачальника ТВЗ на українські АЕС. До приходу американців Україна в загальних обсягах поставок російського ядерного палива на зовнішні ринки займала домінуючий сегмент - близько 60%. Але вже сьогодні цей показник впав майже до 40 відсотків. Що ніяк не вкладається в стратегічні наміри "Росатому" зайняти до 2025 року чверть світового ринку.
Саме в цих цифрах (крім політичної складової), мабуть, і слід шукати варіанти відповідей на ті численні запитання, які останнім часом виникають у зв'язку з рішенням про будівництво в Україні "заводу з фабрикації ядерного палива" та переговорами про подробиці реалізації цього проекту, котрі ще тривають. Адже в заявах і діях керівників "Росатому" та ВАТ "ТВЕЛ" щодо нього чимало суперечностей.
- Ми вважаємо, - зазначив пан Константинов, - що для України найоптимальнішим і найефективнішим способом диверсифікації є спорудження та введення в експлуатацію національного виробництва ядерного палива. Завод є для нас бізнес-проектом, а це означає необхідність його максимально ефективної роботи, яка може бути забезпечена за рахунок завантаження замовленнями. Отже, ми не бачимо місця трьом постачальникам палива на українському ринку.
Чудові, дуже правильні слова. Мало того, Василь Леонардович переконаний, що до початку виробництва палива (2015 рік) на заводі, який планується побудувати в Україні, американців уже не буде на нашому ринку. У керівника "ТВЕЛу", що опікується закордонними проектами своєї корпорації, категоричний сумнів про можливість продовження співпраці України з "Вестингаузом". Після виконання ним своїх зобов'язань за нинішнім контрактом на поставку 620 ТВЗ.
"Наївний ми народ, українці, - з болем пише в своїх "Записках українського самашедшого" Ліна Костенко. - Мріємо про свободу в умовах глобалізації... Залежні від усіх і від усього будуємо незалежну державу... Поки у нас лопотіли про виклики часу, час таки нас викликав. А ми не готові...". Зокрема і до створення у себе конкурентних, цивілізованих умов на ринку товарів і послуг в ядерній сфері - на принципах взаємозалежності та взаємопроникнення з партнерами. Тому і здаємо одну за одною позиції.
Для досягнення у найближчій перспективі своєї стратегічної мети (а росіяни про це вже говорять відкрито) -витіснити американських конкурентів з України - "Росатом" уже зробив потужні кроки. Доклав чимало зусиль, щоб бути і надалі монопольним постачальником ядерного палива на наші АЕС. Змусив НАЕК "Енергоатом" підписати, після майже дворічних важких переговорів, довготривалий контракт на постачання своїх ТВЗ до 2020 року, а практично "до днів останніх" українських атомних станцій. Сергій Кирієнко, генеральний директор корпорації "Росатом", з цього приводу прямо, без всякої дипломатії заявив: "Принципово важливо, що цей контракт уже не на 10 років, як попередній, а до кінця терміну експлуатації діючих українських енергоблоків... Це означає, що до кінця експлуатації цих блоків на них поставлятиметься російське паливо". Саме це було безкомпромісною вимогою для згоди будувати в Україні завод з фабрикації ядерного палива (обов'язково за російськими технологіями) та 3-й і 4-й енергоблоки Хмельницької АЕС. На російських реакторах, під російське паливо.
Як складеться доля будівництва заводу, покаже час. Головне, щоб не повторилася історія з російсько-казахстансько-українським СП "УкрТВЗ", створеним десять років тому. Спеціально для виробництва ядерного палива для наших АЕС.
- "ТВЕЛ" тоді гарантував нам передачу технологій, необхідного обладнання і систем, - розповідав мені свого часу "апостол української атомної енергетики" Михайло Уманець. - Більше того, "ТВЕЛ" гарантував (і це було підтверджено нотою російського уряду) стабільність цін до 2010 року на своє ядерне паливо. Але розвиток подальших подій можна характеризувати як "гру в одні ворота". Цьому сприяла й сама Україна, не зробивши за великим рахунком нічого для виконання своїх тендерних зобов'язань.
Михайло Пантелійович чудово знає цю історію, бо, крім усього іншого, був ще й першим генеральним директором згаданого спільного підприємства, яке наказало довго жити.
Важливо в сьогоднішніх переговорах "про кухню" будівництва в Україні заводу ядерного палива і щодо зобов'язань сторін у відповідному СП, що буде створено, пам'ятати не тільки про це, відстоюючи національні інтереси, а й про одкровенні мрії "Росатому", які виношувалися в його кабінетах ще чотири роки тому. Вони зафіксовані у "Протоколі про наміри", які 4 червня 2007 року Сергій Кирієнко підписав з генеральним директором "Укратомпрому" Андрієм Деркачем. Там є досить цікавий абзац. Щодо "вивчення можливості створення спільного підприємства, до компетенції якого буде віднесено видобування урану на родовищах, які розташовані на території України, а також виготовлення палива для українських АЕС на виробничих потужностях, розташованих на території Російської Федерації, у можливій кооперації з українськими підприємствами".
Чи вдасться унеможливити "гру в одні ворота"?
Сьогодні стартові можливості для будівництва в Україні заводу ядерного палива для власних АЕС значно кращі й більш прогнозовані. По-перше, воно відбуватиметься на умовах, які було викладено в пропозиціях ВАТ "ТВЕЛ" на участь у конкурсі з вибору технології і партнера для організації в Україні виробництва ядерного палива для реакторних установок типу ВВЄР-1000. Ці зобов'язання зафіксовано окремою угодою між Державним концерном "Ядерне паливо" (Україна) і російським ВАТ "ТВЕЛ". Виробничі потужності заводу складатимуться з усіх обов'язкових технологічних переділів, окрім збагачення урану та реконверсії. Ці питання у разі потреби вирішуватимуть окремо, в рамках Міжнародного центру зі збагачення урану (МЦЗУ), куди Україна нещодавно вступила. По-друге, НАЕК "Енергоатом" вже купив у "ТВЕЛ" технології з виготовлення таких досить складних і важливих комплектуючих для ТВЗ, як "головки" і "хвостовики". Їх виготовлятимуть на Южноукраїнському ремонтно-механічному заводі, що входить до складу "Атоменергомашу". Як сказав мені директор РМЗ Сергій Лунін, сьогодні тривають поставки та монтаж відповідного обладнання, триває процес всіляких узгоджень та затверджень документації, дозволів. Наприкінці цього року, за словами Сергія Миколайовича, виробничий процес розпочнеться, тож українські "головки" і "хвостовики" підуть у Росію на комплектацію паливних касет для наших АЕС.
Одне слово, в ці дні робляться перші обнадійливі кроки на шляху до створення в Україні неповного ядерно-паливного циклу для виготовлення власних ТВЗ для своїх атомних станцій.
- Ми дуже зацікавлені, щоб такий завод у вас було збудовано, і ми його збудуємо, - кілька разів повторив у нашій бесіді Василь Константинов, віце-президент ВАТ "ТВЕЛ". - За нашими кращими технологіями, щоб отримати кращий пілотний проект, який ми, можливо, тиражуватимемо в інші регіони. Але все це має, знову-таки, йти від економіки, від ефективності. Вони повинні бути прораховані, ми повинні разом знайти точки незбитковості, точки окупності.
Саме тут і заритий собака. Щоб завод вартістю кілька сотень мільйонів доларів не був збитковим, він повинен бути повністю завантажений вже у 2015 році, тобто з часу введення його в експлуатацію. А це не можливо в умовах довгострокового контракту з ВАТ "ТВЕЛ" на поставку російського палива до 2020 року, який в "Росатомі" вважають своєю великою перемогою. За розрахунками спеціалістів вітчизняного концерну "Ядерне паливо", незбиткова діяльність українського підприємства з ядерного палива можлива лише за такого сценарію: по-перше, із введенням в експлуатацію у 2015 році вітчизняного заводу ВАТ "ТВЕЛ" повністю відмовляється від власних поставок палива в Україну, всі енергоблоки її АЕС завантажуються українським паливом. І по-друге, введені в експлуатацію у 2016-2017 роках (як планується) 3-й і 4-й енергоблоки Хмельницької АЕС та три блоки Южно-Української АЕС з 2016 року (після завершення контракту з американцями) також завантажуються власним паливом. Тобто паливом спільного російсько-українського підприємства, яке нині створюють.
Чи готовий "Росатом" до такого розвитку подій, чи піде на це? Важко віриться в те, що росіяни погодяться на втрату мільярдних прибутків, які мають на поставках свого палива на українські АЕС. Більше того, в умовах, коли можливості його електростальського "Елемаша" з випуску ядерного палива через кілька років збільшаться на 30%. Без будівництва нових потужностей. За рахунок впровадження японського досвіду та реалізації на його базі галузевої програми оптимізації та концентрації виробництва, підвищення ефективності. Про цю стратегію в атомній галузі РФ, яка на контролі у вищих інстанціях, мені із захватом розповідали, підкріплюючи вже конкретними результатами, у ВАТ "Машинобудівний завод".
Тобто ми повинні тримати в голові й ці факти для роздумів, коли нас запевняють у великому бажанні мати в особі України ще одного конкурента. Не дуже акцентуючи при цьому на досить важливій для нас новині, що надійшла нещодавно з Казахстану. Наприкінці 2013 року, як повідомив Busіness Resourсe, буде запущено казахстансько-французьке СП з виробництва паливних касет для АЕС. За даними НАК "Казатомпрому", спільний з французькою корпорацією АREVA, Westіnghouse, General Electrіc проект забезпечить виробництво 1200 тонн паливних збірок. (Втричі більше, ніж це планується на нашому, якщо його побудують у визначені терміни, заводі ядерного палива). Очікується, що внаслідок такого кроку частка Казахстану на світовому ринку ядерного палива до 2030 року становитиме не менше 12%.
За які кошти будуватимемо ядерний завод?
Але це, як кажуть, високі матерії, в яких уже, мабуть, пробують розібратися стратеги з нашого паливно-енергетичного штабу. Набагато важливіше на цьому етапі, етапі створення російсько-українського СП, ліквідувати ті перепони, які штучно створені на шляху побудови власного ядерно-паливного циклу (ЯПЦ). Крім нас, ці завали ніхто не розгребе. Мова про концерн "Ядерне паливо", його реальні можливості виконати ті завдання, що на нього покладаються. Чи вдасться нам третя спроба позбавитися повної залежності від російського монополіста, якщо концерн не має для цього ні дієвих повноважень, ні відповідних важелів адміністративного та фінансового впливу для реалізації покладених на нього завдань? Задекларовані у статуті "Ядерного палива" права щодо формування та забезпечення реалізації єдиної фінансово-економічної, інвестиційної, податкової та кредитної політики не підкріплені жодними механізмами. Концерну на правовій основі не делеговані необхідні управлінські, майнові та фінансові повноваження.
- Яке ж ваше бачення виходу з цієї тупикової ситуації? - запитую Тетяну Амосову, генерального директора державного концерну "Ядерне паливо". - Може, піти, нарешті, шляхом росіян - створити вертикальноінтегровану систему управління підприємствами, які вам декларативно підпорядковані?
- Створення виробництва власного ЯПЦ на базі українських комплектуючих потребує і створення іншої структури управління ядерно-паливним циклом. Таке утворення повинне мати чітко визначену та підтриману міністерством вертикаль управління. Тобто має складатися з фінансово-економічних та безпосередньо управлінських складових і бути перетворене за рахунок об'єднання цілісних майнових комплексів підприємств-учасників в одну національну акціонерну компанію.
- А що дасть ця зміна існуючої організаційно-правової форми?
- Перетворення концерну на державну національну акціонерну (холдингову) компанію дасть змогу, - вважає Тетяна Володимирівна, - підвищити статус об'єднання, його інвестиційну привабливість, кардинально поліпшити ефективність управління підприємствами атомно-промислового комплексу. При цьому буде забезпечено незмінність форми власності об'єднання та дотримання державних інтересів.
Сьогодні статутний фонд концерну практично порожній. Фактично його наповнити, щоб мати хоч якісь реальні фінансові механізми впливу на виконання Державної цільової економічної програми "Ядерне паливо України", можна лише за рахунок передачі галузевого резерву (виробничих запасів) уранового концентрату, цирконію та гафнію.
А це вже, мабуть, зачіпає особисті й корпоративні інтереси багатьох "гравців" на ринку сировини для ядерного палива. Але якщо ми справді хочемо створити умови для "уникнення до 2020 року залежності від імпорту ядерного палива", як це записано в згаданій програмі, то повинні піти на такий кардинальний крок.
Наостанок маленька ремарка, на яку надихнули цифри і висновки, зроблені ГоловКРУ після недавнього аудиту концерну "Ядерне паливо". "Державна програма "Ядерне паливо України"... не визначила, хто конкретно виконуватиме передбачені нею заходи та з яких саме інших, небюджетних джерел надходитимуть кошти. А це 67% її загального грошового забезпечення". Сумнівним, підкреслюють фахівці ГоловКРУ, є визначений у паспорті Державної програми "Ядерне паливо України" обсяг залучення протягом 2012-2013 років 9,2 млрд грн "з інших джерел" (у тому числі кошти підприємств атомно-промислового комплексу), адже провідні підприємства цієї галузі перебувають у важкому фінансовому стані".
За які ж тоді гроші будуватимемо спільно з росіянами власний завод ядерного палива? А може, вже існує інший сценарій розвитку подій, який укотре ігноруватиме національні інтереси?
ВІД РЕДАКЦІЇ
"Урядовий кур'єр" висловлює щиру вдячність керівництву Державної корпорації з атомної енергії "Росатом" за надану можливість нашому кореспондентові ознайомитися з деяким досвідом корпорації щодо зміцнення конкурентоздатності її продукції та послуг, захисту інтересів галузі та держави.
Станіслав ПРОКОПЧУК,
"Урядовий
кур'єр",
Москва - Електросталь - Київ