Молодий садок ранньою весною сповнений енергії — вона в набухлих бруньках, готових розкритися листям, а подекуди й цвітом, у блискучих ще тонких стовбурцях кількарічних яблуньок. Та найбільше енергії й завзяття в тих, хто плекає цю красу. Світлана та Сергій Пащенки вирощують у Городищі на Черкащині сучасний сад. Два роки тому Світлана взяла участь у грантовій програмі від НВФ «Урожай» і виграла 40 тисяч гривень на садивний матеріал. Розвиваючи проект, як кажуть, з нуля, родина придбала мотоблок, бочку, систему поливу й насос.

Сад укорінився, добре розвивається. Тепер уже потрібно залучати до обслуговування насаджень сезонного працівника, бо хоч би як намагалися зекономити, самотужки такий обсяг робіт родина не осилить, переконаний Сергій, який щойно обробляв ґрунт з допомогою мотоблока, а побачивши журналістів, підійшов поспілкуватися.

Різницяв менталітеті

— На початковому етапі все роблю сам, щоб відчути й зрозуміти, як це працює. Але вже на цьому етапі варто залучати найманих працівників, механізувати процеси, — пояснює Сергій. —  Якщо прагнути розвиватися, в того, хто відповідає за садок, голова має бути зайнята організаційними клопотами. 100—200 дерев — це збитковий проект (багато витрат і мало продукції). Для власних потреб — добре, але з точки зору реалізації такий садок прибутків не даватиме, тому й плануємо його розширювати. Нині у нас 700 саджанців, а плануємо 3000 дерев. Хочемо отримати тут земельну ділянку площею 2 гектари. На одній вирощуватимемо тільки яблуні. За рахунок невеликої ширини мотоблока можемо звузити міжряддя. А в подальшому акцент плануємо зробити на грушу. А ще на горі є невелика сонячна ділянка — її засадимо черешнями. Чому саме ними? Бо вже у червні зможемо мати перші заробітки. Прибуток від яблунь і груш — жовтень-листопад.

Цікавиться родина й горіхами, хоч кажуть, що садівники по-різному ставляться до цієї культури. Загалом готові вирощувати і їх — вивчають схему висаджування, інші аспекти. Виявляється, ці дерева потребують менше затрат. Уже на третій — п’ятий рік можна одержати перший урожай. Невибагливий горіх і до поливу, лише перший рік потрібно ретельно доглядати за деревцями. Але потребує більше площі, а наявну ділянку Пащенки хочуть максимально засадити саме яблунями.

Якщо чесно працюєш, дбаєш про землю, то вона віддячить, переконані фермери. Вони горять цим проектом.

«Можливо, щось робимо й неправильно, — ділиться думками Сергій,  — але то не біда: перевіримо, відкоригуємо». Це все одно краще, ніж їхати на заробітки в Польщу. Від того заробітчанства розпадаються сім’ї, а омріяний прибуток тане в руках.

До розмови долучається молода господиня саду Світлана з напівжартом про різницю в менталітеті поляка й українця: поляк їде до Німеччини, заробляє там гроші, приїжджає додому й садить ягідник, на який приїжджають працювати українці. Вони заробляють у Польщі, приїжджають додому й будують 100 метрів дорогого кам’яного паркану.

Сад як можливість самовираження

— Чому саме сад? — запитую в Світлани.

— Це наше хобі. Бачите ближче до хати деревця? Ми висаджували по 10—15 саджанців. Робили це інтуїтивно. Пробували вирощувати різні культури — смородину, часник. Якось у місцевій газеті прочитали статтю районного керівника аграрного управління про грантову програму від АТ «Миронівський хлібопродукт». Із мрій і порад фахівців вималювався чіткий бізнес-план. Так народилася й назва майбутнього підприємства «Яблуневий цвіт». Ми одержали кошти і всерйоз почали цікавитися всіма тонкощами садівництва. Гадаю, виграний тоді грант і дав початок усім подальшим нашим зусиллям. Закупили 300 саджанців, стали поливати. Спочатку воду брали в ставку, але зрозуміли, що потрібна власна свердловина — торік облаштували і її. Окрім крапельного поливу, такому садку ще потрібна шпалера, адже деревцям необхідна підтримка — коренева система в них розміщена вище, ніж у середньорослого дерева. Сад потребує обов’язкового обробітку від хвороб та шкідників. За рік дерева прижилися. Як обіцяють спеціалісти, скуштувати перший урожай зможемо вже з третього року. Однак цвіли яблуні уже й першого року.  А нині додали ще 400 саджанців, 100 з яких — груша сортів листопадова і яблунева, бо в Україні росте попит на груші.

Сергій та Світлана постійно вчаться, удосконалюють своє вміння. Вникають у всі тонкощі садівництва. Нині розчищають ділянку для черешень. Бур’ян видаляють з допомогою мотоблока. А на вже висаджених ділянках рядочки іноді доводиться прополювати сапкою вручну.

Роботи біля саду багато. Часом утома змагає, однак думок облишити садівництво не було, а навпаки, переконалися, що потрібно розширювати сад і вдосконалювати методи його обробітку. Приємно, що місцева влада звернула на них увагу. Запропонували взяти участь у різних програмах, зокрема в державній програмі підтримки сільськогосподарських кооперативів. Частково обласний і районний бюджети підтримали фермерів у купівлі основних засобів виробництва.

— Чи підтримують вас чиновники у відведенні землі?

— Ділянка, на якій росте сад, хоч на вигляд і сільська місцевість, належить місту Городищу. Навіть коли брали участь у програмі «Село. Кроки до розвитку», доходило до непорозумінь. Пояснювала, що наша ділянка на околиці міста, але це більше на папері. Колись тут жило багато людей, було чимало дворів, із часом стало менше. Хоч останніми роками, здається, молодь потроху повертається на батьківщину.

— Чи бачили десь ідеальний сад, який би захотіли мати в себе?

— У нас буде саме такий, ідеальний, який роститимемо. Не копія, а наш, оригінальний. Сад — це можливість самовираження: створити собі місце роботи. І не просто щоб заробляти гроші, а для душі. А ще — це моє родинне гніздо, тут народився мій батько. Попередні покоління моєї родини займалися овочівництвом, тримали господарство. Тепер нічого з овочів та фруктів не купуємо — маємо власні. Наші донечки шестирічна Настя і трирічна Соломія люблять гуляти садом, допомагати нам. Уже навіть висловлюють власні ідеї. Молодша нещодавно сказала татові, що нам треба завести бджіл, бо хто ж запилюватиме квіти в садку. Насправді це теж дуже корисна й потрібна справа.

А допомога не завадить

— Де плануєте зберігати урожай?

— Спочатку планували у звичайному погребі, але зрозуміли, що на цьому не зекономиш — яблука потребують спеціального фруктосховища. А це й клімат-контроль, і правильна вентиляція і як підсумок — висока якість  продукції. Це вже не мрія, а необхідність, яку плануємо втілити. А в ідеалі — встановити на фруктосховищі сонячні батареї.

З реалізацією вирощеного, вважають молоді фермери, проблем не буде. Уже й певний досвід є — раніше реалізовували вирощену городину. Мотивація купувати фрукти саме у Пащенків вагома. Місто невелике, всього 15 тисяч населення, половина його жителів знайомі із Світланою та Сергієм, знають, де саме і в яких умовах вирощують продукцію. Відомо, наскільки люди на ринку прихильно ставляться до продукції, яку продавець виростив власноруч. Спрацьовує принцип «свій до свого по своє».

За освітою Світлана бухгалтер, хоч на перших курсах вивчала агрономію. А чоловік вирішив освоїти фах агронома: коли працюєш з рослиною і бачиш, що їй щось заважає, шукаєш необхідну інформацію, аналізуєш, допомагаєш їй й саду загалом.

Коли студент іде зворотним шляхом — спочатку вчить теорію, а вже потім переходить до практики, він, можливо, багато втрачає.

Чим же таким ентузіастам, як молоді фермери з Городища, могла б допомогти держава?

— Найперша допомога мала б бути у плані спрощення бюрократичних процедур оформлення земельних ділянок, — переконана Світлана. — Навіть у тому, щоб фахівці пропонували підходящу ділянку для того, хто зможе її якісно обробити. На практиці її доводиться шукати самотужки. Приміром, наділ, розташований поряд із садом, оформляємо вже більш як півроку. А ще для садоводів і фермерів не завадили б доступні кредити, щоб застрахувати людей від примх природи. Адже вони зазвичай вкладають в обрану справу все, що мають. Допомога від держави садівникам теж дуже ускладнена, здається, що всіх хочуть загнати в певні рамки. Щоб одержати таку допомогу, слід виконати чимало вимог — аж до параметрів опорного стовпчика саджанця. А якщо хочу на цьому зекономити і знайду дешевший, допомогу можу й не одержати.

Існують певні програми сприяння фермерам, однак хотілося б, щоб їх було більше. Варто краще доносити інформацію про них до широкого загалу — багато людей зневірилися у власних силах і не знають, що є допомога держави та різних фондів. Дехто нам не вірить, запитують: «Невже справді благодійники та держава дали вам гроші?»