Нині, коли в промислових садах формують крони фруктових дерев, саме час сказати, що впродовж останніх років Україна значно наростила виробництво яблук і стала помітним гравцем на світовому ринку цієї продукції.
Цікаво: а який ринок — вітчизняний чи зовнішній — більше позначається на розвитку цієї галузі? Обидва важливі. Так, участь на міжнародному ринку розподілу праці дає можливість залучати іноземну валюту, яка дуже потрібна як державі, так і господарствам. А забезпечення співвітчизників вітамінною продукцією належить до питань національної продовольчої безпеки.
Якщо раніше немало українських яблук відправляли до Росії, а після запровадження ембарго вони над?ходили до тамтешніх споживачів через Крим і треті країни, то тепер канал ніби закритий. І не лише для українських виробників, а й для Польщі, яка є одним із найбільших у світі експортерів яблук. Чи відкриють цю дорогу для нового врожаю, нині навряд чи хто скаже. Разом з тим, для наших садоводів із запровадженням зони вільної торгівлі перспективним, безсумнівно, є потужний ринок ЄС. Щоправда, на ньому висока конкуренція, а ще треба мати міжнародний сертифікат.
Тож економіка тих садівничих господарств, які з різних причин не готові до диверсифікації ринків збуту своєї продукції, буде зумовлена ситуацією на вітчизняному ринку. Простір тут є. Для українців яблука за ціною залишаються найдоступнішим фруктом, а на кожного жителя споживаємо їх менше від європейського показника. Утім, слід враховувати, що й на нашому ринку присутні іноземні конкуренти, які традиційно у більших чи менших обсягах (залежно від курсу гривні тощо) постачають нам свої яблука.
То чи знайдуть українські садоводи достатньо нових ніш для своєї продукції? Це важливо, адже корчують старі сади, на їхному місці або на нових площах закладають молоді, а інтенсифікація садів передбачає постійне збільшення обсягів виробництва. З цим питанням я завітав до корпорації «Вінницясадвинпром» — визнаного лідера в садівничій галузі держави. Торік її господарства виробили 130 тисяч тонн яблук.
Чому ціни кусаються
За словами генерального директора корпорації «Вінницясадвинпром» Анатолія Семенюка, насамперед ідеться про забезпечення попиту на плодово-ягідну продукцію вітчизняних споживачів. Значну частину яблук вінничани традиційно відправляли в індустріальні центри країни та в Крим. Проте останній уже не бере, а в Донецькій і Луганській областях люди тепер їх мало купують. Однак продукція є.
Торік восени господарства корпорації яблука тих сортів, на які менший попит, за вигідною ціною реалізували переробним підприємствам на джеми, повидла та соки. Частину сортових продали різним споживачам (у тому числі безпосередньо населенню під час ярмарків) і понад 60 тисяч тонн заклали на зберігання. Зараз у холодильниках їх велика кількість.
За ціною та якістю вінницькі фрукти конкурентоспроможніші, ніж польські. І люди хотіли б, щоб тепер вони коштували стільки, як минулої осені. Але ж господарства витрачають ресурси на зберігання. Холодильник місткістю одна тисяча тонн за місяць споживає електроенергії на 30—35 тисяч гривень, що позначається на собівартості продукції.
Виробники правлять таку ціну, за якої були б кошти й на розвиток. А ось частина торговельної мережі, вочевидь, не знає міри. «Ми відпускаємо магазинам яблука по 8—10 гривень за кілограм, а вони продають, як їм заманеться. Але ми бачимо, що в супермаркетах наші яблука реалізують за ціною 16—20 гривень за кілограм, тобто вдвічі накручують», — зазначив Анатолій Семенюк. Проте ціна позначається на попиті та обсягах реалізації, особливо якщо купівельна спроможність населення низька.
Взяли квиток до Лівії
Раніше з Вінниччини багато яблук відправляли до Росії, Казахстану, Білорусі. «Тепер там кордон закритий, що негативно позначилося на економіці садівничих господарств. Шукаємо нові ринки збуту продукції», — сказав заступник генерального директора з економічних питань корпорації «Вінницясадвинпром» Сергій Бойчук.
Найближчий і великий ринок в ЄС. Справді, попит в Європі мають вінницькі заморожені ягоди і кісточкові фрукти (зокрема вишня). Діє зона вільної торгівлі, потенційно можна і яблука постачати. Їхню добру якість Європа знає не лише завдяки соку з них, котрий давно у великих обсягах імпортує. Свого часу із одного з підприємств у Барському районі, де засновник австрієць, постачали до Австрії екологічно чисті яблука, а торік, як розповідають, він відправив немало свіжої чорноплідної горобини.
Вочевидь, річ не в тім, громадянином якої країни є бізнесмен, а в тім, що тривалий час вітчизняні садоводи орієнтувалися на споживчий ринок тих країн, де не вимагали міжнародний сертифікат GLOBAL G.A.P. А тепер, коли ситуація змінилася, доводиться робити все й відразу, що складно. «Треба узгодити наші підприємства зі стандартами ЄС, а це високі вимоги, до яких ми ще не готові. Запровадження стандартів GLOBAL G.A.P. обійдеться господарству в 60—80 тисяч євро, що для невеликих фермерів неабияка сума. Крім того, процедура оформлення триває майже 2 роки», — зауважив С. Бойчук.
Кілька господарств корпорації вже мають такий сертифікат, а деякі працюють над його оформленням. Зрозуміло, про масовість поки що не йдеться, але орієнтир руху чітко визначено і спеціалісти корпорації роз’яснюють господарствам нові вимоги.
Разом з тим, вінничани стукають у різні двері. Так, нещодавно одне господарство відправило першу партію яблук до Лівії. Щоб правильно оформити документи з відвантаження, йому довелося скористатися послугами брокера, юристів. Це додаткові витрати, але треба налагоджувати зв’язки. Тому не сидять склавши руки: багато керівників вінницьких садівничих підприємств на початку цього місяця взяли участь у міжнародній садівничій виставці в Берліні.
Наше яблуко якісне
Зайшовши в молодий вінницький сад, а таких уже більшість в області, відразу й не скажеш, в якій країні перебуваєш. Європейське все — схема посадки, помологічні сорти: група джонаголд, група голден-делішес. «В Європі великий попит має яблуко грені сміт (зелене, як наше симиренка), і в наших садах воно є. Прекрасний сорт фуджі, який знає весь світ, ми теж його вирощуємо, а також глостер, гала, айдаред, чемпіон. Звісно, з’являються нові сорти, але рік-два, і вони вже у нас. Багато саджанців ми закуповуємо за кордоном», — розповідає Анатолій Семенюк.
З його слів, технологія догляду така сама, як в Європі. Різниця в тому, що там клімат вологіший, тож, наприклад, у Польщі змушені майже втричі більше обприскувати дерева пестицидами, у тому числі проти грибкових захворювань, ніж на Поділлі. До речі, українські садоводи використовують імпортні отрутохімікати. Вітчизняна промисловість може похвалитися мало чим, хіба що препаратом «30», якіснішим і дешевшим від імпортних аналогів. А якби був широкий їхній спектр, то гроші залишалися б у своїй державі. Лише вінницькі садоводи за сезон використовують фунгіцидів та інсектицидів на десятки мільйонів гривень.
«В українських яблуках показники поживних речовин у 2—3 рази більші, ніж в інших. Такого унікального клімату і землі для вирощування яблук, як в Україні, особливо у Вінницькій, Хмельницькій і Чернівецькій областях, в Європі майже ніде немає», — сказав Сергій Бойчук і зауважив, що зросло податкове навантаження на сільськогосподарських товаровиробників, окрім того, виникають проблеми там, де їх не мало б бути. «Ринок електроенергії монополізований, складний і корумпований. Для виробників електрика щокварталу дорожчає. А щоб власним коштом збудувати трансформаторну підстанцію, лінію електропередач і підключити нові потужності, зокрема холодильник для зберігання фруктів, треба сім кругів пекла пройти», — запевнив він.
Упродовж багатьох років Вінниччина лідирує в нашій державі за обсягами виробництва плодово-ягідної продукції, врожайністю та площею молодих садів. Зі слів пана Семенюка, швидше знайдуть нові ринки збуту ті області, де садівничі господарства тримаються купи і зберегли об’єднавчу структуру, як, наприклад, у Вінниці, Чернівцях, Миколаєві.
Від редакції. Ця стаття третя в циклі матеріалів про нові орієнтири українського експорту.
Ми в Google+