Тривав повітряний бій. У небі було тісно — воно палало вогнем і, мов гігантська м’ясорубка, перемелювало людей і машини. Охоплені полум’ям німецькі й радянські літаки падали на землю. Аж ось кулеметна черга ворожого «фокке-вульфа» прошила фюзеляж радянського Іл-2. «Дотягти б до своїх», — подумав командир. «Товаришу лейтенанте, взуття горить, тліє ранець парашута», — прокричав ззаду стрілець-радист. «Стрибаємо».
Народився… в землянці
У роки Другої світової війни Георгія Берегового збивали тричі. Але він щоразу повертався у стрій. Друзі жартували: «То талан». Але він знав: його рятувало вміння подолати страх і паніку та готовність битися до останнього набою.
Георгій Береговий народився 15 квітня 1921 року в селі Федорівка Карлівського району на Полтавщині. Сусіди розповіли, що Берегові жили у старенькій хаті на станції «Орчик». Глава родини Тимофій працював залізничником. Але під час визвольних змагань 1917—1922 років денікінці вигнали його разом з дружиною Марією та синами Віктором і Михайлом на вулицю. Безхатченки викопали у лісі землянку.
«Невдовзі у ній народився Георгій. Моїй бабусі було одинадцять років. Із старшими Береговими тутешні діти вже давно товаришували. Гуляли на луках, їли шовковицю, вишні, сливи, — розповідає вчителька Федорівської загальноосвітньої школи Наталя Юхновська. — Життя родини було нелегким. Тітка Марія, пригадувала бабуся, частенько просила її, щоб догледіла найменшого, доки вона поралася по господарству. Чоловіка Тимофія Миколайовича часто не було вдома. Майже весь час у роз’їздах».
1932 року, рятуючи родину від голоду, Тимофій Береговий вивіз її на Донбас. У всесоюзній «кочегарці» розгорталася індустріалізація. Закінчивши єнакіївську восьмирічку, Георгій влаштувався працювати на місцевий металургійний комбінат. У вільний час опановував планеризм, читав про вітчизняних конструкторів. Надзвичайно вразила хлопця історія порятунку із льодового полону пароплава «Челюскін». Невдовзі почув нову сенсацію: здійснено безпосадковий переліт Москва — Північний полюс — Америка.
Авіатори встановлювали рекорд за рекордом. Натхнений героїзмом льотчиків, Георгій вирішив і собі завоювати небо. В аероклубі вперше сів за штурвал навчально-тренувального По-2. А за кілька місяців був курсантом школи воєнних льотчиків імені Пролетаріату Донбасу.
«Віктор Береговий першим з родини піднявся в небо, закінчивши Полтавську авіаційну школу. Михайло — теж льотчик. Приклад старших братів став вирішальним, і Георгій теж вирішив присвятити себе служінню небу», — розказувала колишній директор Карлівського історико-краєзнавчого музею Тетяна Голуб.
На фронтах Другої світової
Два роки тривала війна, а Георгій був далеко від лінії фронту. Його і товаришів командування тримало у резерві. Та з червня 1942-го лейтенант Береговий у складі Калінінського, Воронезького, Степного, першого та другого Українських фронтів воював на літаках Іл-2. «Чорна смерть» — так прозвали їх гітлерівці. Почерк Берегового на місцях боїв був незмінним: багато понівеченої ворожої техніки. Так було під Ржевом і Києвом, біля Дніпра і Львова, після визволення Волині, Польщі, Румунії, Угорщини. Він і сам втратив підбитими три машини, але залишився живий. А у жовтні 1944 року гвардії капітану Георгієві Береговому присвоїли звання Героя Радянського Союзу.
Останні бойові вильоти він здійснив після 9 травня 1945 року. У Чехословаччині знищував вояків фельдмаршала Шернера, які разом з командувачем не визнали капітуляції.
Починалося мирне життя. Георгій вирішив присвятити себе авіації. Закінчив вищу офіцерську школу і протягом 16 років служив льотчиком-випробувачем у науково-дослідному інституті військово-повітряних сил імені Чкалова.
«Це професія, без перебільшення, героїчна. Адже, щоб машину зробити повітряним бійцем, поставити на крило, її тестують льотчики-випробувачі. Досконало вивчають літаки, їх конструкцію, озброєння, ймовірні ризики, небезпеки. Отже, готові до будь-яких позаштатних ситуацій», — розповів генерал-майор заступник головнокомандувача ВПС України (1997—2000) Геннадій Котляр.
Бувало, машини показували норов. Але приручені, підкорялися волі і досвіду. Загалом за кар’єру льотчика-випробувача Береговий поставив на крило більш як 50 нових машин, випробував перші перевантажувальні костюми та захисні скафандри для льотчиків. 14 квітня 1961 року йому присвоїли звання заслуженого льотчика-випробувача СРСР.
У жовтні 1957-го на орбіту було виведено перший штучний супутник Землі. Почалась ера освоєння космосу. У колах льотчиків з’явилися чутки про набір у загін космонавтів. Рапорт із проханням зарахувати до першої космічної групи написав і наш земляк. Але Береговому відмовили. Йому було 40. Керівники програми підбирали фізично міцних льотчиків, яким не було 30. А колишній штурмовик сподівався й вірив.
Перший політ у космос
Минули роки. На орбіті побували вже п’ятеро космонавтів. У випробувальний центр надійшов секретний наказ: «Береговому лягати у шпиталь на обстеження №1». У загін космонавтів Георгія зарахували 1963 року полковником, за плечима якого понад 20 років льотної практики. Та серед космонавтів почувався новобранцем, ніби повернувся у курсантську юність. Найважче було перебудувати організм для наднормових фізичних навантажень, але він витримав цей іспит.
Успішно пройшов і так звані проби на виживання. До приходу в загін не вмів плавати. Але навчився і пірнати, і стрибати з вишки. Новобранці до автоматизму опрацьовували техніку дій у разі приводнення. Адже від того, чи втримаються космонавти на водній поверхні, як упораються із хвилями, залежатиме їхнє життя. Спробував Береговий себе і в ролі Робінзона. Кілька днів після навчального приземлення в тайзі боровся за життя, маючи лише сірники, ніж, бортпайок і сигнальні ракети. Медична комісія визнала його абсолютно здоровим.
Підготовка до космічного польоту тривала майже пів року. Він досконало опанував системи кораблів «Восток» та «Восход», технологію відеозйомки портативною камерою. Одним з перших вивчив нову орбітальну станцію «Союз».
Політ «Союзу-1» закінчився трагедією. 24 квітня 1967 року під час повернення на Землю через відмову парашутної системи загинув космонавт Володимир Комаров. «Ось який він, мирний космос. Отже, знову в бій. Ми навчимо «Союзи» літати», — казав собі Георгій Береговий і переконував науковців, щоб залучали до розробок космічної техніки досвідчених льотчиків.
«Була тенденція, що космонавти літали пасивними пасажирами. Кораблем керували з Центру управління польотами. Прораховували балістику, траєкторію. Береговий наполягав, що саме майбутні космонавти мають брати участь у створенні та випробуванні техніки», — розказував директор Полтавського музею авіації і космонавтики Андрій Пушкарьов.
Почесний громадянин семи міст
Він часто розмірковував про своє місце в житті. У спогадах писав: «Я жив на максимальних обертах, критичних режимах. Інакше не вмів. Та й не прагнув».
Із 26 по 30 жовтня 1968 року тривав політ корабля «Союз-3». Командир — 47-річний полковник Береговий. Місія була унікальною, адже в ручному режимі він маневрував кораблем і мав зістикуватися з автоматичною станцією «Союз-2». На жаль, технічно важка операція була невдалою. Проте космонавт №12 успішно приземлився. Дізнавшись про це з повідомлень ТАРС, його односельці були в захваті.
Наталя Юхновська: «Я тоді навчалась у першому класі. Ніколи не забуду, як, дізнавшись про подвиг Берегового, раділи мої однокласники, батьки, вчителі. Для всіх нас це була сенсація. Чекаючи його приїзду, ми причепурили село, посадили парк імені Берегового».
Пройшовши війну, фронтовик-космонавт двічі Герой Радянського Союзу ледь не загинув у мирний час. 22 січня 1969 року Москва зустрічала екіпажі одразу двох кораблів: «Союз-4» та «Союз-5». Цією нагодою, аби вбити генерального секретаря комуністичної партії СРСР Леоніда Брежнєва, вирішив скористатися молодший лейтенант Віктор Ільїн. Та замість машини генсека офіцер розстріляв «Чайку», в якій їхали космонавти Олексій Леонов, Андріян Ніколаєв, Валентина Терешкова і Георгій Береговий. Кулі продірявили автомобіль. Береговому уламками скла легко поранило обличчя.
Із 1972-го по 1987-й генерал-лейтенант авіації Береговий очолював Центр підготовки космонавтів імені Юрія Гагаріна. Колеги виокремлювали його розсудливість і об’єктивність. Він був небалакучим, але мав почуття гумору. Автор праць з космонавтики та інженерної психології, лауреат Державної премії СРСР. Почесний громадянин семи міст, жодного разу не приїхав на малу батьківщину. Хоч місцеві розповідали, мовляв, у 1980-х бачили, як одного дня центром села промчали дві «Волги» і в одній із них начебто був Береговий.
Георгій Береговий помер під час операції на серці 30 червня 1995 року.
Володимир ДРЯПАК,
краєзнавець,
для «Урядового кур’єра»