Цього разу «черговим» прямої телефонної лінії Кабінету Міністрів був керівник Міністерства культури і туризму Михайло Кулиняк. Здавалось, головними дозвонювачами мали бути працівники галузі, люди, яких цікавлять проблеми культури і яким є  що запропонувати для її піднесення. Але перше ж звернення порушило, здавалось, логічне передбачення.

— Турбує вас колишній шахтар і син вдови інваліда-фронтовика з Красного Луча Луганської області Ігор Книшов, — звучав на всю кімнату підсилений технікою голос. — Якщо не допоможете отримати належне нам вугілля — не перезимуємо. Рішення суду ще 2006 року про задоволення наших вимог не виконується.

Відчай згорьованої людини, яка звернулась не за адресою, можна зрозуміти: хапається за будь-яку соломинку надії. Але що може відповісти по суті про вугілля для опалення оселі міністр культури? Порадив (до речі, ввічливо і доброзичливо) звернутись до керівника Міненерговугілля. Більше того, пообіцяв на засіданні уряду особисто розповісти колезі про біду колишнього шахтаря.

Наступне повідомлення не менш  тривожне: у Жмеринці Вінницької області при працевлаштуванні керівник організації змусив жінку заплатити йому 200 американських доларів. Згодом став вимагати ще. Жінка звернулась до правоохоронних органів. Його затримали.

— Але, — повідомляла з сльозами в голосі, — хапуга, схоже, обійдеться  легким переляком — у начальства рука руку миє…

Нарешті згадали й про культуру.

Як прожити на 0,25 ставки бібліотекарю? — запитували з Лозової Харківської області. — Зверніть увагу на людей, бо скоро нікому буде працювати.

А в нас, — повідомляли з іншого міста — репертуар і виконання творів в одному з театрів таке, що люди не витримують і втрачають свідомість. Приїздіть, подивіться…

Ці та інші сигнали, здебільшого, засвідчували недоробки місцевої влади.  Приміром, у Херсоні, на даху однієї з багатоповерхівок виросли такі дерева, що корінням проникли в квартири, руйнуючи помешкання. Це ж скільки років вони піднімались! Значить, весь час ЖЕК не оглядав і не ремонтував покрівлю. А тепер його керівництво відповідає, що то не їхня справа. Чия ж?

На жаль, позиція «я не я і хата не моя» стала в наш час захисною для багатьох посадовців. За недоробки і упущення вони не відповідають.  Якщо ж влада байдужа до порушень законів і прав громадян, то цим активно користуються ті, кому вона дозволяє ігнорувати і закони, і норми моралі. Яскравий приклад цього — ситуація, що склалась у Макарівському районі Київської області, про яку ми писали 29 квітня ц. р. у матеріалі «На поводу у перевізника». Там райдержадміністрація дозволила не перевозити пасажирів пільгових категорій, які не прописані в районі. Цим самим збурила суспільне невдоволення, провокуючи громадян скаржитись у вищі інстанції. На публікацію газети ні районна, ні обласна адміністрація не відреагували. Зате перевізник сприйняв це як схвалення порушення загальнодержавного законодавства. Коли інваліди «афганці» і «чорнобильці» на нього посилаються, у відповідь чують: «У нас немає держави»…