Усім відомий віршик пролетарського поета у наші дні звучить мало не саркастично. Щодня спостерігаю на подвір'ї нашого багатоквартирного будинку групку двадцятирічних молодиків, які зранку до ночі (а часто й уночі) п'ють пиво. Знаю, що дехто з них навіть спеціальні навчальні заклади позакінчував, але вже котрий рік просто байдикує.
- Нема роботи, - відмахуються вони.
Чи й справді - нема? За словами директора Черкаського обласного центру зайнятості Володимира Вовченка, зараз можна легко влаштуватися на гарну роботу з пристойною зарплатою. На Черкащині спостерігається стійка тенденція до зростання попиту на фахівців інженерних (пов'язаних із роботою з металом, із будівництвом), медичних спеціальностей, кваліфікованих робітників масових робітничих професій (слюсарів-ремонтників, електрогазозварників, електромонтерів, водіїв, столярів, токарів, трактористів). Значна частина від заявлених торік на ринку праці області вакансій - фахівці робітничих професій. А хто має вищу кваліфікацію - також може знайти роботу, яка б задовольнила запити молодого спеціаліста.
- Чому ж тоді в наших містах багато безробітних, зокрема молодих? Виходить, річ не в нестачі вакансій?
- Пропозицій на ринку праці сьогодні достатньо, - пояснив Володимир Петрович, - інша справа, що роботодавців не завжди влаштовує кваліфікація працівників. Швидше знаходять роботу спеціалісти з грунтовними знаннями і навичками. Йдеться про кваліфікацію, якість роботи, здатність адаптуватися в нових умовах та вміння працювати на результат компанії чи фірми.
Сьогодні ринок робочої сили демонструє більший попит не лише на нові професії та спеціальності, а й на робітників та фахівців широкого профілю, здатних працювати на різних робочих місцях і в різних галузях. Торік до обласного центру зайнятості звернулося 1166 випускників вишів. Це ті молоді люди, які отримали професію, але виявилися непотрібними ринку праці. Це, по суті, даремно витрачені кошти держави та батьків. Дитина обрала не ту спеціальність - і не знайшла себе на ринку праці. Хоч служба зайнятості й намагається давати молоді профорієнтаційну інформацію, однак її зовсім недостатньо.
Ким ти хочеш бути? На це сакраментальне запитання діти вже не відповідають: космонавтом, льотчиком, навіть футболістом. Швидше почуєш: директором банку, бізнесменом, депутатом.
А недавно почув відповідь шестирічного хлоп'яти, яка мене просто вразила: "Хочу бути кілером". І він достеменно знає, чим займається така людина. З цим треба щось робити, адже очевидно: поки в суспільстві не пануватиме культ робітничої професії, не буде поваги до найвищого звання - робітник, вулицями наших міст і сіл так і ходитимуть нічні примари з пляшками в руках. А підприємства волатимуть: потрібні робітники.