Кожен день наближає нас до Євро-2012. З нетерпінням очікуємо на цю подію. Неабиякий інтерес до нас як приймаючої країни виявляють іноземці, які заздалегідь вирушають у мандри, аби краще дізнатися про культуру, традиції, побут українців. Організованим туристам, звісно, набагато легше. Представники фірми і зустрінуть, і все покажуть. А ось тим, хто приїжджає самостійно, буває непереливки. У цьому пересвідчилася нещодавно.

Після робочого дня чекаю автобус і водночас спостерігаю за трьома іноземцями, які вийшли з Маріїнського парку й голосно розмовляють поміж собою. Прислухаюсь до мови. Здається, іспанська. Справді, не помилилася, почувши знайомі слова, адже двічі була в цій країні. Невдовзі під’їхав автобус. Пасажири, у тому числі й молодики, хутко зайшли всередину. Увесь цей час по черзі вони схвильовано щось казали водієві, заглядаючи у кабіну через скло, та він ніяк не реагував — таки за кермом. Проте кондуктор їх швидко відправила на сидіння, аби не заважали. Тим часом ми вже наближалися до метро «Поштова площа». Мабуть через те, що там виходило багато людей, троє туристів теж пішли за натовпом. Ступивши кілька кроків, хлопці у розпачі зупиняли перехожих, щось емоційно пояснюючи іспанською.

Було ясно, вони заблукали. І тут з усіх боків у хід пішла англійська мова на рівні шкільної програми. Туристів зрозуміла молода українка й підказала, як потрапити на головну вулицю столиці — Хрещатик. Полегшено зітхнули всі, хто намагався допомогти іспанцям. Подумки поспівчувала їм. З незнанням мови перебувати в чужій країні ой як складно. Пригадався подібний випадок. Ми заблукали в Німеччині у Баден-Бадені. Серед групи знайшлася туристка, яка ще в школі вивчала німецьку. Напружуючи пам’ять, вона сформулювала запитання молодій німкені так: «Чи говорите ви німецькою»? Та, звичайно, тактовно усміхнулася, але її відповідь ми не «розшифрували». Довелося шукати серед німкень «англійку», яка все пояснила доступно.

Інциденту з іспанцями також могло б не бути, і не проїхали б вони зайві дві зупинки, якби водій зрозумів, про що запитують туристи, і підказав, де вийти. Водночас можна виправдати і водія — хіба може він знати кілька мов? Хоча в столиці, приміром, водіїв, медиків, представників правоохоронних органів, обслуговуючий персонал планують навчити іноземним мовам. Та недипломованому працівникові не просто вивчити європейськими мовами бодай елементарні речі — як кудись пройти чи проїхати. Відомі й нарікання водіїв на те, що доплачувати за додаткове навчання їм не будуть, тобто заохочень — жодних. Проте, погодьтеся, стимули таки є. Знаючи іноземну, ми отримуємо найприємніше — спілкування, можливість презентувати свою країну, рідне місто, сім’ю.

У вигідному становищі, як на мене, перебувають київські волонтери. Недарма стати ними на початок серпня виявили бажання до 7 тисяч осіб. Понад 600 з них уже пройшли тестування і кілька десятків груп стали до навчання. 75% від загальної кількості кандидатів — представниці прекрасної половини людства. Серед зареєстрованих понад сотня — жінки й чоловіки, яким за 60 років. Щоправда, анкети переважно заповнила молодь віком від 18 років до 25-ти. Найбільшим бонусом для цих добровольців є потужна мовна практика. А з нею язик не тільки до Києва доведе, а й у Європу виведе.