Старший науковий співробітник
Інституту держави і права ім. В. М. Корецького
НАН України кандидат юридичних наук
Микола СІРИЙ
— Введення в дію нового Кримінального процесуального кодексу привнесло істотні зміни в роботу вітчизняної системи кримінальної юстиції. Їхній багатоплановий характер вимагає особливої уваги суспільства і фахового середовища до реалізації положень цього законодавчого акта.
Основне завдання кримінального судочинства — швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення упродовж розумного строку за справедливою і відкритою процедурою правильного застосування закону з тим, аби кожен, хто скоїв злочин, поніс справедливе покарання, і, навпаки, жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності. В основі цього комплексного завдання два компоненти: захист суспільства та особи від проявів злочинності й захист особи, яка потрапляє у сферу кримінального переслідування. Перше покладається на плечі держави, її правоохоронних органів, а друге — обов’язок насамперед адвокатури.
То чи набула правоохоронна система за новим КПК більшої ефективності у боротьбі зі злочинами? У кінцевому вимірі відповідь на це запитання згодом дасть суспільство, але вже сьогодні можливо дещо оцінити. Так, новий порядок характерний тим, що відповідальність за розслідування злочинів здебільшого покладено на слідчого міліції, якого одночасно позбавили низки гарантій професійної незалежності та самостійності, повністю підпорядкували начальникові слідчого підрозділу та прокуророві. Залежно від регіону слідчий одночасно веде до 300 і більше проваджень, перебуваючи під загрозою кримінальної відповідальності за невиконання вказівок прокурора. Якщо до цього додати дисбаланси в оперативно-розшуковій діяльності, то проблема ефективності постає доволі гостро.
А який вигляд має нова процедура з точки зору захисту? Складається враження, що в останні місяці в адвокатському середовищі зростає число скептиків щодо загальної оцінки дієвості нового КПК. Для функції захисту надзвичайно важливими є можливості ефективного припинення явно незаконного кримінального переслідування саме на досудових стадіях. На жаль, таких інструментів захист не отримав. Можливості оскаржити на цих стадіях незаконні дії слідчого та прокурора також доволі обмежені. Зокрема якщо Конституція у прямий спосіб зазначає, що кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання (ч. 5 ст. 29), то в кодексі чіткої процедури судової перевірки законності затримання не передбачено. Можливості оскарження дій слідчого та прокурора також ускладнені «розмитістю» суб’єкта відповідальності за якісне та законне здійснення кримінального переслідування. За новим КПК така відповідальність доволі нечітко розподілена між уповноваженою службовою особою, слідчим, керівником слідчого підрозділу, слідчим суддею та прокурором.
Істотною недоречністю слід назвати те, що під час запровадження нового КПК не було скасовано чинності
старого. Одночасне функціонування двох процесуальних порядків у сфері кримінальної юстиції не прикрашає національної правової системи. Досить проблематичними залишаються процедури перегляду судових рішень. Брак належної касації ускладнює процес формування стабільної судової практики та забезпечення однакового застосування кримінального та процесуального закону. На рівні апеляції скасовується і так невеликий відсоток виправдувальних вироків. Тисячі ув’язнених залишаються позбавленими можливості захистити та відновити свої права і свободи.
Відповідно до вимог нового КПК, який ввів активні механізми застосування застави та пов’язав тримання під вартою насамперед з фактом скоєння тяжкого насильницького злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п’ять років, останнім часом зі слідчих ізоляторів було звільнено понад 10 тисяч осіб, яких там утримували до вироку суду. Загалом це добре, бо й справді взяття під варту на досудових стадіях має розглядатись як виключний захід і суд не повинен застосовувати його необ∂рунтовано широко. Аби гуманізувати та лібералізувати цю сферу, вітчизняна юридична система активно працювала всі останні 10 років (після «малої» судової реформи), крок за кроком змінюючи як законодавство, так і слідчо-судову практику. Але і в цій справі важливо зберігати належний як національний, так і міжнародний баланс. Так, запровадження надмірно ліберального режиму може спровокувати необ∂рунтовані перекоси. Зокрема, згідно з КПК Німеччини, взяття під варту можливе в разі, якщо покарання за злочин допускає позбавлення волі на строк понад один рік, а КПК Росії допускає застосування такого запобіжного заходу, якщо особі загрожує покарання понад два роки позбавлення волі.
Безперечно, кроком вперед є постановка на досудових стадіях під судовий контроль поряд з приватною сферою також сфери економічної, ділової та громадської активності. Саме слідчий суддя став відтепер повноважним суб’єктом щодо надання дозволів на обшук, виїмку, доступ до речей і документів у приміщенні юридичної особи. Принципово новими для вітчизняного кримінального процесу стали процедурні форми укладання угод між обвинуваченим та прокурором про визнання вини, а також між обвинуваченим і потерпілим про примирення. Нині таких угод укладається близько 2000 на місяць, але згодом ця кількість буде стрімко зростати, і необхідно не допустити перекосів у формуванні цієї практики.
Важливо розуміти, що добрі новації можуть і будуть застосовуватись на користь суспільства і особи, якщо суд буде незалежним, правоохоронна система деполітизована і децентралізована, судова експертиза дистанційована від виконавчої влади, а адвокатура — справді вільна, з чим нині в Україні серйозні проблеми. Шляхом цільових державно-управлінських установок в умовах надмірної концентрації влади можна деякий час спрямовувати та утримувати позитивну слідчо-судову статистику і щодо звільнення слідчих ізоляторів, і щодо зменшення кількості обшуків та прослуховувань, і в інших позиціях. Але система, зорієнтована на обвинувальний ухил, завжди швидко адаптується до нових процедур і відновлює домінування вузьковідомчих інтересів над інтересам суспільства. У цьому плані викликають занепокоєння проблеми навколо функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань, тенденції зростання кількості звернень до суду щодо взяття під варту, втручання у приватну сферу, проведення обшуків, прослуховувань тощо. У найближчий перспективі цілком можна очікувати появу зловживань під час негласних обстежень житлових приміщень, негласних отримань зразків для порівняльного дослідження, під час фіксації інших оперативно-розшукових негласних заходів. Серйозним негативним симптомом також є відсутність вільного відкритого обговорення проблем реалізації положень нового КПК в системі судів та правоохоронних органів. Брак гласності в цьому аспекті також сприяє відновленню дієвості обвинувального ухилу.
На жаль, як свідчать соціологічні дослідження, з набранням чинності нового КПК довіра суспільства до судової та правоохоронної системи не зросла. Також немає переконливих свідчень і того, що в новий формат кримінальної юстиції повірив потенційний національний та іноземний інвестор. Для повноцінного переходу до якісно нової моделі кримінальної процедури, як і раніше, потрібні надзвичайні зусилля і правничої громади, і держави та всього суспільства.