За даними ВООЗ, індикатори впливу стану довкілля на здоров’я, розроблені цією організацією, свідчать про надзвичайно низьку екологічну якість життя в Україні. Її населення має високі втрати працездатності з причин, пов’язаних зі станом довкілля, що негативно впливає на людський капітал та економічний розвиток. Загрозлива ситуація спостерігається з рівнем смертності, спричиненої факторами, пов’язаними з навколишнім середовищем. Тут показники удвічі вищі за середні в Євросоюзі. Найбільша смертність — від хвороб системи кровообігу та ракових. Лише в січні 2020-го, за даними МОЗ України, від хвороб серця померло понад 36 тисяч українців, а від раку — понад 7 тисяч.
Серед головних винуватців такої страшної статистики, вважають фахівці, — металургійна, хімічна, паливно-енергетична, нафтогазовидобувна промисловість. А позаяк кілька десятків власників цих небезпечних підприємств в Україні давно і надійно поєднали потужний бізнес із політикою, маючи «своїх людей» у кабінетах, де приймають потрібні рішення, екологічні питання не серед головних. Ні в парламенті, ні у програмах наших телеканалів.
Та законодавчі заходи останніх років, які у стадії обговорення та розроблення в Європейському Союзі, куди Україна вже експортує майже 40% промислової продукції, скоро змусять усіх гравців світової торгівлі з більшою повагою ставитися до зеленої енергетичної стратегії ЄС.
Хочеш конкурувати — займись екологічними технологіями
Великий бізнес Китаю та Росії, які тримають першість з обсягу вуглецевовмісного експорту у країни ЄС, вже активно обговорює і підраховує варіанти втрат від можливого введення в Європі 2021—2022 років нового податку на викиди вуглекислого газу. У напрузі невизначеності й провідні компанії США, Індії, Великої Британії, країн ОПЕК, Далекого Сходу, які від такого збору недоотримають значну частину прибутку на товари і продукцію, які постачають у Європу. За даними Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР), найбільше може постраждати економіка РФ, яка істотно залежить від поставок в ЄС. 42% усього експорту цієї країни за кордон припадає на Європу. А якщо врахувати, що російський вуглецевовмісний експорт до ЄС становить 150—200 мільйонів тонн щорічно всіх товарів і послуг, то втрати російських експортерів насамперед нафтогазової промисловості, металургійних та гірничодобувних компаній можуть становити загалом 3—4,8 мільярда доларів.
Ці цифри наведено в дослідженні «Як прикордонний вуглецевий збір ЄС може вплинути на світову торгівлю» групи відомих компаній Boston Consulting Group (BCG). Про ці дослідження з посиланням на Die Presse і сам аналіз пише Lenta.ru у двох великих матеріалах «России предрекли самые большие потери из-за нового налога в Европе» (08.07.2020) та «Подсчитаны многомиллиардные потери России от нового европейского налога» (28.07.2020). Видання акцентує на передісторії передбаченого введення цього податку.
«Ідея вуглецевого збору популярна серед європейських властей і місцевого бізнесу. Багато тамтешніх виробників із 2005 року змушені купувати квоти на викиди парникових газів і конкурувати з іноземними виробниками, в яких нема таких обов’язків. Влада ЄС очікує, що введення збору сприятиме виконанню ЄС цілей Європейського зеленого курсу — ініціативи, покликаної на 50% скоротити викиди парникових газів у регіоні впродовж наступних 10 років і перетворити Європу на перший у світі вуглецево нейтральний континент».
Щодо прогнозів BCG, то вони роблять дуже важливий висновок і для українських олігархів-монополістів. «Продавці дешевої сталі з Росії, як і китайські імпортери, можуть втратити свої переваги, якщо вуглецевий податок буде внесено у собівартість продукції. Це пов’язано з тим, що виробництво в цих країнах більше шкодить стану довкілля, ніж, наприклад, у державах ЄС чи Туреччині. У підсумку від введення податку у виграші будуть європейські виробники, які виготовляють метал більш екологічним способом».
Коли акумулювання електроенергії стане пріоритетним?
Введення вуглецевого податку, яке рано чи пізно відбудеться в країнах ЄС, прямо або опосередковано вплине не лише на собівартість продукції вітчизняних експортерів, а й призведе до зростання цін на їхні вироби, без яких не обходиться фактично жодна галузь економіки країни. У будівництві, машинобудуванні, на підприємствах ВПК тощо. Тобто питання модернізації та реконструкції об’єктів паливно-енергетичного комплексу, металургійних комбінатів задля зменшення вуглецевих та інших шкідливих для довкілля і людей викидів стосується не лише власників цих кліматично недружніх галузей. Це державне питання, тісно пов’язане із проблемами охорони здоров’я мільйонів, конкурентоспроможністю продукції українських експортерів, від якої напряму залежить наповненість держбюджету, зменшення його дефіциту.
Хотів написати фразу «може, й українському парламенту треба ввести через рік-два вуглецевий податок?», але згадав недавню лобістьку поправку про зелену металургію, яку внесли депутати, розглядаючи закон про зелений тариф на електроенергію із ВДЕ. Згадав і про долю законопроєкту №2582 від 12.12.2019 щодо необхідності термінового створення законодавчої бази для акумулювання та балансування електроенергії від сонячних та вітряних електростанцій. Його донедавна ще розглядали в комітетах, тривали консультації, погодження. Про деякі нюанси цих дискусій «УК» писав у номері від 31 липня цього року.
А тим часом загроза переведення в резерв ще як мінімум одного енергоблока на АЕС НАЕК «Енергоатом» може найближчим часом стати реальністю. Відповідно частка атомної генерації в загальному балансі ОЕС ще зменшиться, а доля екологічно недружньої генерації теплових електростанцій як головних регулюючих потужностей зросте.
Ось переконливі факти, які не виключають такого сценарію. За даними Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України, у березні — червні 2020 року близько 1500 домогосподарств встановили домашні сонячні електростанції.
«Використовуючи енергію сонця, сім’ї самостійно забезпечують свої енергетичні потреби й економлять на комунальних послугах, — наводить слова в.о. голови Держенергоефективності Костянтина Гури пресслужба відомства. — Якщо встановити акумуляторне обладнання, то можна стати фактично автономними і енергонезалежними».
Зазначено, що на 1 липня цього року в Україні вже понад 25 600 домогосподарств змонтували власні СЕС. Їхня сумарна потужність досягла 658 МВт.
Запроваджує пілотні проєкти з будівництва СЕС і національна акціонерна компанія «Нафтогаз». Місяць тому вона ввела в експлуатацію сонячну електростанцію «Андріївка» потужністю мільярд МВт у Балаклійському районі Харківської області. А вже у вересні, йдеться у пресрелізі, НАК передбачає завершити будівництво ще одного об’єкта із ВДЕ — «значно потужнішої сонячної електростанції на Житомирщині».
Продовжують свій непоганий бізнес на ВДЕ в Україні й іноземні інвестори. За інформацією пресслужби Запорізької ОДА, восени в області на території Якимівської та Кирилівської територіальних громад розпочнеться будівництво вітрової електростанції «Зофія» загальною потужністю 792,5 МВт. Інвестор — норвезька компанія NBT. Вона планує реалізувати цей масштабний проєкт до кінця 2022 року.
Зрозуміло, що зі збільшенням потужностей ВДЕ зростає і потреба у відповідних заходах для диспетчеризації об’єднаної енергетичної системи (ОЕС) країни. Насамперед, як вважають експерти та юристи KPMG Law Ukraine, створення умов для збалансування попиту і пропозиції на ринку електроенергії та її стабільної роботи. «Розв’язання цієї проблеми можливе шляхом забезпечення ОЕС достатніми резервними, маневровими потужностями та системами акумулювання енергії».
Резервні потужності для генерації електроенергії значно більші, ніж Україна потребує, наші атомні станції мають. І можуть навіть експортувати чималі обсяги. А ось найголовнішими на сьогодні справами — маневровими потужностями та системами акумулювання енергії — ні керівництво нинішнього галузевого міністерства (як і попереднього), ні ВР пріоритетно ще не зайнялися. Актуальнішим для них останнім часом знову стало питання імпорту електроенергії з Росії і Білорусі.
Нонсенс? Так.
Пуск БелАЕС відкладено. Чого чекати Україні?
Питання вкрай загрозливого для вітчизняних атомних станцій поновлення імпорту електроенергії з цих країн виплило на поверхню два тижні тому у зв’язку з дуже потрібним законопроєктом, який розробило Міненерго, — про заборону такого імпорту до кінця 2021 року. Але навіть цей компромісний документ викликав негативну реакцію Андрія Геруса, голови профільного комітету парламенту.
Як повідомляє Інтерфакс-Україна, 27 липня, коментуючи на пресконференції ініціативу Міністерства енергетики, він заявив про недоцільність забороняти такий імпорт на законодавчому рівні. «Не треба створювати проблеми на рівному місці».
Хоч вердикт, бути чи не бути забороні такого імпорту, стає цими днями питанням енергетичної безпеки країни, долі наших атомних станцій. І пов’язано воно, як наша газета вже писала, з пуском Білоруської АЕС. Його планували на 2019-й, але перенесли на липень цього року. Місяць тому офіційний Мінськ повідомив про перенесення терміну введення першого блока станції тепер уже на 2021 рік.
Що стало причиною такого чергового відкладення пуску АЕС біля міста Островець Гродненської області, не повідомляють. Але на одну з головних причин ще два місяці тому вказав президент країни Олександр Лукашенко. Відповідаючи на запитання про строки пуску станції, він сказав, що це відбудеться «протягом кількох днів». А щодо зауважень про занадто велику потужність АЕС для власних білоруських потреб, «бацька» зазначив: «І не треба страждати, що електроенергію нікуди буде дівати. Народу віддамо! Будуть млинці пекти на електроплиті, будуть на автомобілях електричних їздити».
Основним постачальником енергоресурсів для білоруської економіки традиційно була і залишається Росія. Мінськ у повній залежності від Кремля і в ситуації з БелАЕС. Її будує за російський кредит у 10 мільярдів доларів компанія Росатому «Атомбудекспорт». Паливо теж російське. Його вже завезли на станцію.
Спочатку РФ планувала побудувати Балтійську АЕС у Калінінградській області з основною метою експорту електроенергії у країни Балтії та Польщу. Але коли стало зрозуміло, що Євросоюз не купуватиме її, росіяни нав’язали білорусам спорудження такої атомної станції за 50 км від Вільнюса.
20 грудня 2008 року державна комісія винесла неочікуваний для всіх вердикт, зокрема й для лосося в річці Вілія: БелАЕС будуватимемо на Островецькому майданчику. Це територія національного парку, курортна зона з десятками первозданних озер. «Ми тепер стаємо заручниками цього проєкту», — казав ще два роки тому «Телескопу» («Новини Білорусі») громадський активіст Микола Уласевич.
Для України нині в цій ситуації важливіше інше: коли робили проєкт будівництва БелАЕС, передбачали, що до 2020 року рівень споживання електроенергії в Республіці Білорусь сягне 47 мільярдів кВт/год. Але він недавно ще ледь наблизився до показника 39,9 мільярда кВт/год. І росіяни, і білоруси, передбачуючи ці ризики, переконували себе, що їм вдасться продавати надлишки електроенергії у Східну Європу, можливо, Балтію. Та не сталося, як гадалося.
Чи не тому пан Герус так категорично відреагував на ініціативу Міненерго заборонити до 2021 року імпорт електроенергії з РФ і Білорусі? Чітку державницьку позицію з цього приводу висловив на «Свободі слова» Савіка Шустера (за інформацією «Сегодня») Олексій Кучеренко, заступник голови Комітету ВРУ з питань енергетики та ЖКГ: «Пан Герус пропонує нам концепцію енергетичної безпеки: бути завжди готовими купувати електроенергію або в Росії, або у Білорусі. І він не каже про ціну, яку диктуватимуть нам. Тобто це замість того, щоб фінансувати власні шахти, генеруючи потужності, щоб вони завжди були готові виробляти електроенергію».
Повернемося до початку матеріалу, де йшлося про наміри ЄС ввести вкрай необхідний вуглецевий податок. Дуже важливо нагадати читачеві недавній прогноз Білла Гейтса, засновника корпорації Microsoft, про головну загрозу для людства, яка уп’ятеро смертоносніша за коронавірус. Це колосальні викиди, зміна клімату, різке потепління.
«Глобальне потепління завдасть і економічних збитків. За 10—20 років ці збитки будуть порівнянні з тим, який би завдали пандемії нинішнього рівня, якби вони траплялися раз на десятиліття. До кінця цього століття шкода світовій економіці буде набагато серйознішою, якщо у світі збережуться нинішні тенденції, що стосуються викидів», — переконаний Гейтс.