Про ветеранів війни нині згадують досить часто. Добре, що приводи трапляються — то День Перемоги, то 70-річчя початку війни… Як зауважила якось при зустрічі одна з черкаських ветеранів — Лідія Андріївна Даниленко, добре було б, аби про таких, як вона, не просто іноді згадували, а створювали їм умови для нормального життя, включаючи й пенсійні виплати, можливості для лікування й спілкування між собою та представниками місцевої влади. Останнє не менш, а, може, й більш важливе, ніж усе інше. 

На Черкащині, приміром, зустрічі з цими заслуженими людьми стають традиційними. Мені особисто доводилося бути на багатьох зібраннях, коли представники місцевої влади уважно вислуховують людей з орденськими планками, занотовують їхні пропозиції, зауваження і обіцяють вжити заходів.

І якщо брати загалом, то картина складається нібито  благополучна. Як інформували ветеранів на останньому засіданні «круглого столу» начальники галузевих управлінь облдержадміністрації Василь Лелека та Володимир Брожик, з часу попередньої зустрічі, яка відбулася в березні нинішнього року, сталося чимало позитивних змін. Приміром, ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань виплачено 18 млн грн разової допомоги. Соціальним обслуговуванням охоплено 54 тисячі одиноких ветеранів, що на 10 тис. більше, ніж у 2010 році. За рахунок коштів благодійного фонду «За майбутнє Черкащини» придбано і вручено вісім  автомобілів та дві квартири.

Для покращення медичного обслуговування  ветеранів на квітневій сесії обласної ради виділено додаткові кошти на зубопротезування, придбання слухових апаратів і кардіостимуляторів. Створена мережа спеціалізованих ліжок у кількості 716 одиниць, для ветеранів у кожному міському та районному лікувальному закладі облаштовано палати поліпшеної комфортності. Вирішено питання щодо запровадження автобусних маршрутів до низки  приміських населених пунктів Черкаського району.

Перелік добрих справ можна було б продовжити. Проте за частоколом справних цифр, як водиться, часто ховаються бур’яни байдужості й навіть бездушності. Як зауважують голова обласної організації ветеранів Володимир Веретільник та керівники окремих районних організацій, не скрізь виділяється достатньо коштів на медикаментозне забезпечення лікування ветеранів — різниця у районах коливається від 6 до 40 грн. Приміром, в обласному центрі на ліжкомісце для ветерана виділено на день лише 6 гривень, у Чигиринському районі — 5, 25 гривні, у Христинівському — 6,7. Чи можна прохарчуватися й полікуватися літній людині з «букетом» проблем на таку суму? Зволікається створення у лікарнях так званих «медичних кошиків» для соціально незахищених категорій, здешевлення послуг на діагностування, запровадження вітамінізованого дієтичного харчування тощо.

Крім цього, як наголосив Володимир Веретільник, є багато сигналів, що в палатах для ветеранів лікуються інші люди. Це вже, як мовиться, ні в які ворота… А голова Корсунь-Шевченківської районної ради ветеранів Семен Побірченко бідкався (до речі, такі скарги доводиться чути далеко не вперше) про те, що в лікарнях та інших установах до ветеранів ставляться без належної поваги, стареньким доводиться вистоювати в чергах, а потім ще й у прийомі можуть відмовити.

Ось така ситуація. За буденними справами, за безліччю клопотів нерідко забуваємо конкретних людей з їхніми потребами — соціальними, культурними, духовними, про яких забувати просто не можна. Хоч і прагнемо «охопити», показати привабливу картину. А забувати не можна. І не тільки тому, що ветеранів, які в смертельному полум’ї війни відстоювали сьогоднішній мирний день, стає все менше. А й тому, що втрачаючи їх, ми втрачаємо й себе, свою самоповагу, якщо хочете — й оте оспіване чуття єдиної української родини, в якій споконвіків шанували матерів, батьків, дідів, берегли та примножували їхні здобутки. Тож шануймося!