Щодня, ідучи на роботу, наштовхуюся на величезні літери, написані білою фарбою на тротуарі: «Іришо, я тебе кохаю!» Здається, треба б тільки порадуватися за кохання молодих людей. Однак далі кидаються в очі з парканів, зі стін будинків, під’їздів, ліфтів написи зовсім не такого безтурботного характеру. Складається враження, що наше суспільство заклопотане чимось дуже небезпечним і страшним. Адже якщо якісь слова чи малюнки виплескуються назовні, в цьому випадку — на паркани і стіни, це, як вважають психологи, вже симптом. А може, й діагноз.
Цілком усвідомлюю, що пишуть на стінах зовсім не поважні дідусі чи бабусі (хоч і таке трапляється), а молоді люди, школярі, в яких свої проблеми. У багатьох із них, можливо, найголовніша та, що «Вася — лох». Але якщо шкільне подвір’я, усі його приміщення обписані фарбою, яка не змивається, та ще й словами, далекими від нормативної лексики, якщо ці слова щодня бачать педагоги і ніяк на них не реагують — значить, із нашою мораллю щось не так. Як тут не згадати великого пролетарського поета Маяковського, який пропонував таких писак посилати на Ай-Петрі, аби скипидаром почистити вершину від непристойних написів! Одначе рецепт Володимира Володимировича чомусь не сприйняли. Навпаки — в незалежній Україні графоманська вседозволеність, у тому числі й на вуличних спорудах, стовпах, зупинках, процвітає.
У Черкасах вона в деяких мікрорайонах набула особливо небезпечних масштабів. Батьки міста про це знають і навіть стурбовані такою ситуацією. Адже чиновникам нерідко доводиться відповідати й на такі запитання жителів міста: «Що казати моєму синові (внукові), коли він питає про значення написаного на паркані нецензурного слова?». Міська влада навіть установила чималі штрафи за такі правопорушення. Вони сягають від 340 до 1360 грн. Більше того, як повідомили в муніципальній інспекції міськвиконкому, з початку нинішнього року за порушення правил благоустрою адміністративна комісія розглянула вже більш як 40 протоколів. Однак це зовсім нічого не змінює.
За словами керуючого справами міськвиконкому Миколи Кудрявцева, в кожної земельної ділянки, кожного скверу має бути власник. Тим часом на сьогодні навіть не проведено інвентаризації усіх об’єктів. Що вже казати про роботу з власниками!
Не менше за нецензурні жителям міста дошкуляють й передвиборні агітаційні написи і малюнки. Їх умудряються чіпляти в таких місцях, що дістати потім дуже важко. А про «гріхи» окремих кандидатів ще довго після завершення кампанії нагадують обірвані листівки.
Свій метод боротьби з усім цим брудом якось запропонували юні черкаські художники. На Хрещатику, де стояв довгобуд, вони заповнили огорожу своїми досить змістовними малюнками. Нині почин підхопили інші майстри пензля. Недавно вони облагородили бетонну огорожу на Замковому узвозі. Яскравими фарбами юні ентузіасти з вигадкою замалювали всі непристойності, надали куточку естетичного вигляду.
— Набридло вже дивитися на ці обписані лайливими словами вулиці, — обурюється мама чотирьох дітей Валентина Яременко. — Треба з цим щось робити. Можливо, мобілізувати на боротьбу за чистоту та пристойний вигляд вулиць самих школярів та студентів, посилити роз’яснювальну роботу в навчальних закладах. Це, зрештою, показник нашої загальної культури…
Багато черкасців поділяє цю думку: готові самі, власними руками очищати місто від бруду нецензурщини. Непокоїть, однак, те, що вона, ніби всюдисуща радіація, нині просочується не тільки на вулиці, а й у публічні виступи на телебаченні, зокрема й народних обранців — людей, які повинні були б нести в маси високу культуру.