Ще кілька днів тому ці хлопці (я б навіть сказала, хлопчики, бо для такої страшної речі, як війна, вони, як на мене, аж занадто молоді) воювали із загарбниками на сході країни, а нині лежать у хірургічному відділенні військово-медичного клінічного центру Головного військово-медичного госпіталю, що в столиці. Окремі з них уже нині звикають до думки, що подальше їхнє життя пов’язане з особливими потребами. Вісім чоловіків у цьому відділенні наразі перебувають у стабільно тяжкому стані. Через отримані вогнепальні та мінно-вибухові травми лікування затягнеться. Двоє втратили ліві нижні кінцівки. Вони входять до 20 відсотків тяжкопоранених під час бойових дій.
Допомого пораненим
За словами заступника начальника клініки ушкоджень Головного військово-медичного госпіталю підполковника медичної служби Костянтина Пендраковського, фахівці установи в змозі надати необхідну допомогу, а також вжити усіх заходів з реабілітації постраждалих, для цього є військово-медичний персонал, ліки і засоби. Мінно-вибухові травми мають особливості, зокрема часто виникають гнійні ускладнення, психологічний стан хворого після такого поранення є складним. Оскільки такі хворі потребують спеціалізованої допомоги, їх доправляють до Головного військово-медичного госпіталю. У найважчому стані нині військовий з опіками тіла. Йому провели пластику, закрили ушкоджені ділянки тіла.
Директор військово-медичного департаменту Міністерства оборони полковник медичної служби Віталій Андронатій повідомив, що за останній тиждень активної стадії АТО кількість поранених збільшилася. Були проблеми з евакуацією майже півсотні поранених із району Луганського аеродрому. Увесь цей час поряд із ними перебували кваліфіковані військові лікарі, які надавали етапну допомогу.
— Минулого понеділка українські військові створили коридор, і лише завдяки силовому методу тяжкопоранених вдалося вивезти, — сказав військовий медик. — До цього залучали кілька гуманітарних місій, зокрема Червоний Хрест, місцеві органи влади, місцеву медицину катастроф і навіть духовенство. Однак ці варіанти не спрацювали.
Влада, військові та громадські активісти доклали значних зусиль, щоб визволити 18 наших поранених військовослужбовців, які під час запеклих боїв із терористами змушені були відійти на територію уже недружньої нам країни. В цьому випадку домовленість між Україною і Росією спрацювала, і всі вони уже сьогодні перебувають в повній безпеці на Батьківщині. Їм надається необхідна кваліфікована медична та психологічна допомога у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону.
Зараз поранених приймають Київський, Одеський, Дніпропетровський, Львівський та Харківський госпіталі — залежно від патологій. Приміром, проблемами офтальмології займаються в Одеському госпіталі, нейрохірургічні патології лікують у Києві та Львові.
Без підтримки морального духу ніяк
— В умовах проведення бойових дій без психологічної підтримки не обійтися, — зауважує Віталій Андронатій. — Найкращий психолог — це лікар, дуже допомагають волонтери. Безпосередньо в зоні проведення бойових дій психологічну допомогу надають офіцери з виховної роботи. З цією ж метою направлено велику групу капеланів.
Військові лікарі одними з перших відреагували на військові дії. Завдяки їхньому досвіду й готовності працювати в таких умовах з поля бою до лікарень перевезли усіх поранених. На думку полковника медичної служби, єдина система, яка була готова до війни, — військова служба. У зоні бойових дій нині несуть службу 350 медиків. За його словами, вітчизняні військові лікарі мають усе необхідне для того, щоб оперувати, лікувати, а потім проводити курс реабілітації для тих пацієнтів, кому це необхідно.
Військовий посадовець також запевнив, що немає жодних заборон щодо вибору військовими місця лікування — вдома чи за кордоном. Щоправда, зауважив, що однієї поїздки за кордон, скажімо, на протезування недостатньо. Ця процедура складається з кількох етапів, кожен з яких вимагає реабілітаційного періоду, і щоразу потрібно буде летіти саме до тієї країни, яка цей процес розпочала. Якщо це зручно для пацієнта і тих осіб, що його супроводжують, то жодних перепон немає. Він також повідомив, що нині, зважаючи на потреби, відновлювальні центри працюють в Ірпені, Пущі-Водиці, Одесі, Вінниці, Хмільнику, Трускавці.
Лікувальний заклад і країну обирає постраждалий
— Про ситуацію в зоні бойових дій знаю з перших вуст, — розповів полковник медичної служби. — У Зеленопіллі служить мій син, командир медичної роти. Він мені доповідає про обстановку, забезпечення медикаментами та продовольством, поповнення тих запасів, які доставляють літаками Повітряних сил чи військовими конвоями.
На думку Віталія Андронатія, поранені не потребують лікування в інших країнах. Вітчизняна медицина, вважає він, може самостійно й безкоштовно впоратися з будь-якою патологією. Це стосується і протезування, в якому ближчим часом матимуть потребу постраждалі в зоні бойових дій. Львівське і київське протезні підприємства підтвердили свою готовність надати такі послуги. Так, є кілька пацієнтів, які готуються до виїзду на лікування за кордон. Але не через те, що в Україні їм не можна допомогти, а лише тому, що є багато заявок від іноземних медичних закладів, зокрема Чехії та Франції, що бажають допомогти нашим пораненим. Рішення приймають поранені та їхні родичі.
— Ми запросили іноземців, аби вони на місці подивилися на поранених, оцінили їхній стан і наші можливості, а потім зробили висновок, чи доцільно поранених вивозити з країни, — сказав військовий посадовець.
До слова, як працівник газети, я хочу вибачитися за професійну некоректність нашого брата журналіста перед пацієнтами та їхніми родичами і медперсоналом хірургічного відділення госпіталю. Звісно, недобре ходити натовпом там, де вкрай необхідні тиша і стерильність, де хтось приходить до тями після наркозу, а на когось у цю мить ще світять операційні лампи. Проте звідки б ми і наші читачі, слухачі та глядачі дізналися про настрої і потреби самих поранених? Окрім численного медперсоналу закладу, біля палат чергують родичі важко поранених учасників бойових дій. Тут лише ті, хто зміг залишити домівку, господарство, роботу і приїхав морально, а подекуди і фізично підтримати рідну людину. Бо, зрозуміло, жоден казенний персонал не замінить близької душі. Це від них журналісти дізналися, що не все насправді так, як ідеться у статистичних звітах та загальних фразах. У кожному конкретному випадку своя історія. Тому, приміром, не чекаючи на державну підтримку у протезуванні, волонтери розпочали збір коштів для Ільницького Сергія Олександровича, 1995 року народження, 79-та Миколаївська аеромобільна бригада (к/рахунок у «Приватбанку» у гривні №5168757255792063) та Федоріна Романа Анатолійовича, 1993 року народження, 55-та бригада зв’язку (банк «Фінанси та кредит», к/рахунок у гривні №3402212734 та у євро №3402212734), щоб якомога швидше поставити їх на ноги.