«Мій край клекоче у пожарі… Чи ж можу буть байдужим я?!»
Рядки з вірша Володимира Сосюри, створеного під час лихоліття Другої світової війни, поза сумнівом, залишаються дуже своєчасними й нині. І були такими і вчора, й позавчора, й загалом уже майже вісім років. Знову актуальні й інші поезії, які написав класик української літератури в роки війни. Серед таких «Потворам тьми», особливо з огляду на вже відомі недавні антиукраїнські дії та рішення геополітичних проявів Кремля. Доречні й вірші «Слава» чи «Де вся земля, неначе рана…» І особливо «Лист до земляків», у якому поет не шкодує емоцій:
Бийте ворога скрізь,
хай в крові своїй чорній потоне
Змій-нападник під гул,
під розгойданий гул батарей!
Вживаючи словосполучення
«мій край», Володимир Сосюра, безперечно, насамперед мав на увазі всю Україну, за любов до якої йому свого часу неабияк дісталося. А ще душа нестерпно боліла за найрідніший край — його малу батьківщину Донбас. Зокрема Дебальцеве, де народився, Донецьк, де жив певний час, Горлівку, Бахмут, Слов’янськ чи Краматорськ, де неодноразово бував. І цими днями поет і його творчість знову завітали на Донеччину: тут відбувся щорічний відкритий конкурс-фестиваль пам’яті Володимира Сосюри «Любіть Україну!»
«Де вся земля, неначе рана»
Цього суботнього дня теперішній адміністративний центр Донецької області жив звичним для нинішніх днів тривожним очікуванням. Непевність, неспокій і відчуття небезпеки ходили пішки, висіли над головою чорними хмарами, які раз по раз затуляли майже весняне сонце, виразно мовчали потворними шрамами на стінах будинків — слідами від куль чи осколків, що прилетіли сюди разом із «рускім міром», а ще відверто нахвалялися голосами деяких містян, які шипіли навіть не вужами, а отруйними зміями: «нашшшшшшшши прідут!»
Та поряд з оживанням антиукраїнського гадюччя, яке переповзло сюди з депресивної і вже мало придатної для нормального життя окупованої території Донбасу та зачаїлося до чергової «рускай вєсни», відчувався й інший Краматорськ. Тривав запис місцевого люду до підрозділів територіальної оборони, куди увійшли насамперед учасники АТО/ООС, чимало добровольців не приховували намірів у разі необхідності створювати партизанку, просвітяни та патріоти не припиняли відповідної роботи, розвінчуючи всюдисущі токсичні російські фейки. А в центральній бібліотеці міста відбувся щорічний творчий фестиваль-конкурс пам’яті Володимира Сосюри «Любіть Україну!»
Традиційний творчий захід, організатор якого — Донецький обласний навчально-методичний центр культури управління культури Донецької облдержадміністрації, має дуже багаті історію та традиції. А тому навіть з огляду на тривожну ситуацію нікому з організаторів та учасників не спало на думку зібрати тривожну валізу і перечекати. Навпаки, конкурсанти та члени журі з’їхалися сюди не тільки з усіх куточків Донеччини, а й з інших областей України. Отож фестиваль, ушанувавши пам’ять Володимира Сосюри, традиційно неабияк посприяв творчому розвитку земляків та гостей з інших областей. Було створено чудові можливості, щоб конкурсанти змогли виявити свої здібності: крім уже звичних номінацій «Поети», «Читці», «Художники» та «Фотохудожники», відтепер додалися ще дві підномінації «Літературно-музична композиція» та «Декоративно-ужиткове мистецтво».
Свого часу творче дійство відбувалося в самому Дебальцевому, де народився один з найніжніших ліриків ХХ століття. Після початку гібридної війни та загарбання російськими «іхтамнєт» (точніше, нині їх там аж кишить) конкурс, як і його організатори, отримав статус вимушеного переселенця: спільними зусиллями його вдалося відродити 2016-го і проводити у Слов’янську. А цього року творче дійство вперше відбулось у Краматорську. І переїзд до цього міста вкотре виконав ще й просвітницьку місію заходу: ще докладніше вивчати поетичну та прозову спадщину славного земляка і відкривати нові сторінки його творчості.
Місцевий краєзнавець і письменник Олег Максименко недавно провів історичну розвідку й не тільки знайшов в архівах підтвердження перебування у Краматорську Володимира Сосюри, а й натрапив на вірш, написаний у самому місті.
У травні 1933 року група письменників, серед яких був і Сосюра, приїхала для участі в конференції робкорів, побувала на Краматорському машинобудівному заводі та інших підприємствах, провела зустрічі з місцевими жителями. І саме на одній з них поет прочитав вірш «Привіт Краммашбуд», який встиг написати. Твір присвячено потужному промисловому розвитку заводу, міста й України, проте в ньому читаємо рядки, писані немов не 90 років тому, а вчора чи сьогодні:
Ногою той на горло ката стане,
Кого вперед ведуть любов і гнів.
«Фест дав дуже потужний творчий імпульс»
Безпечно, позитивним моментом цьогорічного дійства стало те, що попри певні карантинні антиковідні обмеження, нагнітання тривоги і паніки російською пропагандою і різке загострення ситуація на лінії зіткнення, цікавість до нашого спільного дітища не зникла.
«Усього цього року понад 500 учасників конкурсу. Як і торік, коли їх було 350, заявки вже другий рік поспіль надійшли не тільки з Донеччини, а ще з восьми областей України. Розвиваючись, ми цьогоріч завчасно подбали про тематичну музичну програму: запросили юних виконавців із Бахмутського коледжу мистецтв, які виконали пісні на вірші Володимира Сосюри. Запропонували учасникам конкурсу нові номінації, тобто наполегливо втілюємо в життя свої наміри змінити статус і масштаби фестивалю з регіонального на загальноукраїнський», — розповідає директор Донецького обласного навчально-методичного центру культури Наталія Армяновська.
Конкурс з урахуванням пересторог щодо пандемії коронавірусної хвороби та геополітичної чуми ХХІ століття вже вдруге відбувався у змішаному форматі. У бібліотеці працювали тільки представники журі всіх номінацій та частина учасників у номінації «Читці». Серед переможців Максим Філіпов — студент одного з вишів Маріуполя, який читав зі сцени для вимогливого журі, на чолі якого заслужена артистка України Людмила Колосович, уривок з поеми Володимира Сосюри «Мазепа».
«Уперше взяв участь у конкурсі «Любіть Україну!» і нітрохи не шкодую, що довелося подолати довгу й важку дорогу із протилежного, південного кінця нашої області. Найдужче мені запам’ятається, мабуть, не так перемога, як творча атмосфера дійства та вимогливість і принциповість журі. У мене є знайомі, які пишуть вірші, і я обов’язково їм пораджу наступного року взяти участь у цьому конкурсу. Фестиваль дав мені настільки потужний творчий імпульс, що й сам спробую сили в поезії», — ділиться враженнями уродженець одного з малих сіл Волноваського району Донеччини.
А доки Максим планує зробити перші спроби віршування, учасники номінації «Поети» у двох вікових категорія давно мережать папір поетичними рядками. Нас, представників журі від Національної спілки письменників України, насамперед тішать зусилля юних авторів, які долучаються до творчості. Декого з них, хто має очевидні літературні здібності, тримаємо на олівці, всіляко підтримуємо і намагаємося допомогти розвивати поетичний хист. Серед таких 16-річна Ганна Рищенко, яка стала володаркою гран-прі у цій номінації конкурсу.
Вогонь палає і назовні рветься,
Великий світ на місці
не стоїть.
Співає рідна мова в моїм серці,
Багаттям волі у душі горить.
Юна авторка знає ціну своїм рядкам. І не тільки тому, що вона нині вимушена переселенка з окупованого Донецька, де за українську мову можна поплатитися життям. Адже за право говорити рідною мовою, за Донбас та всю Україну в АТО загинув її батько.
Лауреатами конкурсу стали 13-річна Марія Бухтіярова з Харківщини, 15-річна Анастасія Бущан та 13-річна Ганна Буличова — обидві з Донеччини.
«Наш фестиваль — спільне творче свято, на яке щороку чекаємо з нетерпінням. Так само ставляться до нього й учасники, адже багатьом з них він дав поштовх до подальшого творчого розвитку. І сам конкурс розвивається: я, наприклад, вже виношую намір запропонувати ще одну номінацію — «Композитори». Так, на вірші Володимира Сосюри вже створено чимало пісень, однак на цій ниві музикантам ще є над чим працювати. Тому нехай творчість нашого славного земляка зазвучить по-новому, у новому форматі, з новим поколінням», — ділиться планами Наталія Волошко, яка свого часу жила в Дебальцевому, там була організатором найпершого фестивалю пам’яті Володимира Сосюри, але потім змушена була виїхати до Харкова, де тепер реалізовує цікаві музичні проєкти для дітей і підлітків.
Тобто конкурс «Любіть Україну!», змінивши кілька локацій для проведення через війну, зумів зберегти традиції, незмінно підтверджує солідний рівень і постійне бажання розвиватися навіть у прифронтових умовах.
«До справи, до рішучих дій!»
Поза сумнівом, творчий захід пам’яті Володимира Сосюри став одним зі світлих моментів проміж тривожних реалій Донеччини і дав чітку відповідь на поширене серед збентеженого тамтешнього люду запитання: «Що робити?» Окрім того, дорогою ложкою до обіду стали й наступні творчі проєкти, учасником яких довелося бути авторові цих рядків. На Донеччину привіз і через місцевих волонтерів передав для бійців на лінії зіткнення перший випуск бойового листка «Сміхпайок», вихід у світ якого ініціювало творче об’єднання сатириків і гумористів Київської організації Національної спілки письменників України. Сатиричне слово, як відомо, в інформаційній війні — великокаліберна зброя. А набоями для спецвипуску стали сатиричні твори майстрів цього жанру, серед яких Павло Глазовий, Євген Дудар, Гриць Гайовий, Валентин Шульга, Петро Сиволап та інші колеги.
А ще письменники Донеччини провели у Краматорську презентацію книжки поезії та прози із промовистою назвою «Біля лінії зіткнення».
А через тин за нами
стежить,
І з того тішиться безмежно,
Колишній «брат», тепер —
сусід,
Що стибрить навіть
взимку сніг
Й чекає, наче на пожежу,
Щоб на чужій біді як слід
(Звичайно ж, першому успіть!)
Погріти загребущі руки.
Ці поетичні рядки Юрія Доценка могли б стати своєрідним епіграфом до цієї книжки віршів, оповідань та уривків з повістей авторів з Донецької обласної організації Національної спілки письменників України. Тих, які живуть і працюють на території Донеччини, підконтрольній українському уряду, й тих, які на довгі роки стали вимушеними переселенцями і залишили свої домівки на окупованій території. Тобто збірник презентує творчість письменників з Маріуполя, Слов’янська, Краматорська, Бахмута, Добропільського та Лиманського районів.
Дуже доречна в теперішній ситуації книжка «Біля лінії зіткнення» вийшла за сприяння Донецької обласної державної адміністрації, а весь її наклад вирішено передати до місцевих бібліотек, шкіл та вишів. І знайомлячись із творами письменників-земляків, юні жителі прифронтового краю, є сподівання, сприйматимуть як дороговказ такі рядки одного з авторів:
Суворий невблаганний час
У спину підганяє нас,
В ім’я Вкраїни і Всевишнього,
До справи, до рішучих дій!
Ми в Google+