У нічну пору, коли чимало багатоповерхівок уже погасили вогні, теплим світлом горить кілька вікон у черкаській школі №4. За ними — люди, які не знають спочинку навіть у пізній час, адже дбають про бійців на передовій. Вони плетуть маскувальні сітки для армійців. Виготовили їх уже сотні. Із самого початку війни ці люди, попри власні проблеми, виконують дуже важливу й потрібну місію — забезпечують тил нашим воїнам, турбуючись і про теплий одяг, і про необхідну техніку, й про смачну їжу, і про ліки, зігрівають наших захисників теплим словом і вірою в перемогу над ворогом. Це справді всенародний рух, який свідчить про високу свідомість нашого народу, його велику волю в боротьбі за свободу і незалежність.
Ось список, розміщений на одному з волонтерських сайтів у соцмережах влітку 2014-го: «Бронежилети, каски кевларові, розвантажувальні жилети, камуфляж, білизна, медикаменти, вітаміни, біноклі, тепловізори, берці, кросівки, футболки, шкарпетки». І все це придбавали, а потім везли на лінію фронту добровільні помічники армії. Пам’ятаєте популярний анекдот того часу: «Якщо українцям сказати, що для перемоги необхідна ядерна боєголовка, то її через дві години не тільки зберуть, а й привезуть волонтери. Із чаєм на додачу».
Таку активність можна спостерігати повсюди: у містах і найвіддаленіших селах. Люди самовіддано працюють на перемогу. Недавно п’ятьох волонтерів з Черкащини нагородили відзнаками Президента України «За гуманітарну участь в АТО». Їх варто назвати поіменно: це волонтери благодійного фонду «Час Надії» Геннадій Олефір, Світлана Обманюк, Сергій Крикун, Лариса Григорович та Тетяна Волочай. Як зазначила керівниця фонду Лариса Когут, тих, хто достойний нагород, в області надзвичайно багато. І хоч вони далеко не всі публічні, їхня робота — значний внесок у спільну перемогу.
— Ці люди унікальні, — наголосила вона. — Волонтери — це криголами 2014 року. Ми спочатку не знали достеменно, як і що робити, чим допомагати, але робили, і це було правильно. Тепер кажуть, що наступ ворога було зупинено великою мірою завдяки волонтерам і добровольцям. Так і є. Важливо, щоб ні самі волонтери, ні суспільство ніколи не применшували тієї роботи і того внеску, який зробили і роблять.
Цієї весни минула п’ята річниця з початку бойових дій на сході України. Волонтери й добровольці були тими, хто першим активізувався й став боронити незалежність держави на передовій зі зброєю в руках і в тилу. Черкащина — одна з перших у цій роботі.
— Підтримувати хлопців із тилу — така сама робота, як і стояти на передовій зі зброєю в руках, — зауважив керівник обласного центру допомоги учасникам АТО Євген Одновол. — Це важливий внесок у нашу спільну перемогу. Минає чергова річниця з дня початку АТО. І приємно, що наші волонтери не втрачають запалу й докладають усіх зусиль, щоб наша країна перемогла в цій війні.
Одним із найбільш значущих результатів Революції гідності стало виникнення волонтерського руху. Про нього із захопленням говорять у багатьох країнах, називаючи це явище унікальним. У надзвичайно складний період саме цей рух об’єднав суспільство, створив дієву структуру громадських організацій, груп людей, готових узяти на себе розв’язання найнагальніших і найболючіших проблем держави. Нинішньому волонтерському руху в Україні мало аналогів не тільки у країнах колишнього СРСР, а й на Заході, звідки й прийшов термін «волонтерство».
Цього року людство відзначатиме 160-річчя виникнення волонтерського руху. Захисник донецького аеропорту розповів журналістам одного з українських видань: «Наша група трималася в аеропорту на самих волонтерах. В аеропорт вони не могли прорватися, але привозили допомогу на український блокпост у Піски. Вони везли їжу, предмети гігієни, одяг і взуття, тепловізори, приціли й інше спорядження. Усе це нам передавали від простих українців. Ми знали, що про нас пам’ятають, відчували підтримку народу».
Як важливо, аби про тебе пам’ятали. Щоб на тебе чекали!
Однак у роботі волонтерів нині чимало проблем, які неодмінно слід розв’язувати з допомогою влади на місцях. Ідеться про недостатню координацію дій цих громадських формувань і слабкий контроль за подальшою долею майна, яке передали волонтери. І про безпеку тих, хто самостійно доставляє допомогу в підрозділи, які перебувають на лінії зіткнення. Та й чинна нормативно-правова база, наголошують активісти, багато в чому не враховує реалій і час від часу перешкоджає волонтерам розв’язувати наболілі проблеми.