ЕКСКЛЮЗИВ
Начальник Генерального штабу ЗСУ генерал-полковник Володимир Замана розповів «Урядовому кур’єру» про реформування Української армії
Володимир ЗАМАНА: «Армія вийде з облоги давніх проблем»
У червні нинішнього року Указом Президента була введена в дію нова редакція воєнної доктрини України. Аналітики відразу зазначили, що документ принципово відрізняється від попереднього. І насамперед тим, що нова доктрина оперує не загальним поняттям «військова безпека», як раніше, а більш конкретним «військовий конфлікт», що дає змогу повніше визначити всі складові політики держави у цій сфері. Вона різнобічна і до певної міри амбітна, оскільки у своїй основі передбачає обов’язкове створення в Україні нової армії європейського типу.
Саме питання трансформації, а точніше — докорінного реформування українського війська і стало темою нашої розмови з начальником Генерального штабу ЗСУ — Головнокомандувачем Збройних сил України генерал-полковником Володимиром ЗАМАНОЮ.
Фото з сайту Міністерства оборони України
— Володимире Михайловичу, останніми роками стільки говорили про реформування Збройних сил, що у певної частини суспільства набилася оскома щодо цих питань. Мовляв, усе обмежується лише деклараціями…
— А все через те, що говорили справді багато, а робили мало. Проблеми накопичувалися роками і призвели до того, що сьогодні основу бойового складу ЗСУ становлять військові частини, укомплектовані лише на 15–50% від штатів воєнного часу, які не готові до ефективних дій у сучасних умовах. Утримання такого війська призвело до перекосу в пропорції між старшими і молодшими офіцерами, а низький мотиваційний ресурс — до падіння престижу військової служби та некомплекту первинних офіцерських посад, що виключає проведення повноцінної бойової підготовки.
Боєздатність Збройних сил знижується також унаслідок незадовільного стану озброєння та військової техніки, значна частина яких потребують модернізації чи оновлення. Неналежне матеріально-технічне забезпечення насущних потреб армії в попередні роки призвело до скорочення переважно бойових частин та накопичення надлишкового людського ресурсу в структурах забезпечення. Тож сьогодні ми намагаємося утримувати фактично «паперові» Збройні сили — за чисельністю одні з найбільших у Європі, а за всіма іншими параметрами (соціальними стандартами військової служби, рівнем підготовки та технічної готовності озброєння) значно слабші від армій сусідніх європейських країн.
Найбільше турбує невідповідність Збройних сил вимогам, продиктованим характером сучасних збройних конфліктів, яким притаманні швидкоплинність, застосування високоточної зброї і високомобільних підрозділів. З огляду на це і триватиме подальша трансформація вітчизняного війська у нову армію європейського типу.
У затвердженій Президентом воєнній доктрині наголошується на позаблоковому статусі України. Аналізуючи сучасні збройні конфлікти в різних частинах світу, ми дійшли висновку, що в найближчій перспективі треба відмовитися від кількісно великих Збройних сил мобілізаційного типу, які держава утримувати не може. Це не якесь наше ноу-хау — таким шляхом йдуть всі цивілізовані країни. До речі, в Росії розпочали ці реформи значно раніше і вже мають певні результати.
За всіма прогнозами якась відверта агресія в найближчій перспективі Україні не загрожує. Отже, маємо 5–6 років, аби перетворити ЗСУ в компактну, технологічно сучасну і професійну армію, здатну попередити в разі чого будь-яку агресію проти нашої держави чи зазіхання на її територіальну цілісність.
— Якою в такому разі має стати структура і чисельність ЗСУ в найближчій, а потім і у віддаленій перспективі?
— Так уже склалося, що проголошувана останніми роками оптимізація (читай — скорочення) зачепила в основному бойові частини. Зате заклади й установи, образно кажучи, не бойового призначення, залишалися. Іншими словами, система управління колись 500-тисячним військом практично не змінилася й дотепер. Водночас масштабні навчання, що проходили в минулому і позаминулому роках, виявили серйозні проблеми у взаємодії між видами Збройних сил.
На вимогу Верховного головнокомандувача нині переглядаємо управлінські структури ЗСУ. Зійшлися на тому, що потрібно у п’ять разів зменшити кількість і в три-чотири рази чисельність особового складу органів управління. Це той напрямок, де можливо зменшити багатоступеневі управлінські процедури і, що не менш важливо, істотно зекономити державні кошти при загальному підвищенні ефективності управління військами. В основу перспективної системи управління буде покладено міжвидовий принцип керівництва угрупуваннями військ. Залишиться Генеральний штаб, до якого будуть структурно включені штаби видів Збройних сил з певними завданнями і функціями, два оперативні командування і командування військово-морськими силами в Криму. Всі вони займатимуться спільною підготовкою сухопутних, військово-повітряних та військово-морських сил.
Основу нової армії складуть військові частини Сил постійної готовності (до 65% бойового складу), призначені для попередження чи швидкої ліквідації збройного конфлікту, охорони повітряного і підводного простору, прикриття важливих державних об’єктів. Сили резерву, призначені для нарощування сил постійної готовності, розгортання частин територіальної оборони в разі загрози масштабної агресії, складатимуть до 5% бойового складу. Такі зміни дадуть змогу більш ефективно і комплексно використовувати бойову спроможність армії, а разом із суттєвими реформами у сфері забезпечення життєдіяльності військ (у тому числі й за рахунок упровадження сучасних економічних форм) дадуть змогу зменшити загальну чисельність Збройних сил приблизно до 100 тисяч осіб.
— Один із проголошених пріоритетів військової реформи — відмова від призову і перехід на службу за контрактом. Тема, що називається, «з бородою», її давно використовують і, мабуть, ще будуть використовувати політики-популісти. В одному вони праві: професійна армія коштує дорого. Наскільки реальний такий метод формування війська на найближчу перспективу?
— Як відомо, основу сучасних ЗСУ складають частини, що комплектуються військовослужбовцями строкової служби. На їх підготовку щороку витрачаються чималі кошти. Приміром, аби навчити командира танка чи БМП, протягом 4–5 місяців тратимо майже 20 тис. гривень, після чого він служить ще 5–6 місяців і звільняється в запас. Коефіцієнт корисної дії, самі розумієте який: практичного результату майже не отримуємо, а з новим призовом усе починаємо спочатку. І так із року в рік.
Треба розуміти, що коли термін строкової служби складав два роки, це питання не стояло. Була якась віддача, спадкоємність у передачі солдатського досвіду. А тепер? Найдосвідченіший доступний для новобранця військовий нині — командир взводу. Але й він кожні півроку знову і знову займається переважно одиночною підготовкою на рівні відділення, максимум взводу, а тому не бачить результату. Мова про підготовку на рівні роти, батальйону або вище взагалі не йде. Висновок очевидний: треба переходити на контрактну систему комплектування, коли молоді люди добровільно йдуть на службу у ЗСУ.
Проектом Концепції реформування і розвитку Збройних сил до 2017 року, переданим на затвердження главі держави, передбачається вже в 2014 році призупинити призов на строкову військову службу і перейти на комплектування виключно військовослужбовцями за контрактом. Маємо надію, що Президент найближчим часом її підпише і тоді восени 2014-го зі служби має звільнитися останній строковик.
Тепер про кошти, яких справді не вистачає. От ми й говоримо, що їх потрібно акумулювати, позбавити ЗСУ зайвих чи неефективних витрат. Скажімо, обов’язковою умовою переходу армії на контракт є впровадження аутсорсингу в питаннях обслуговування та охорони низки військових об’єктів, включаючи виші і навчальні центри. Щороку на всі ці речі витрачають великі кошти, які могли б піти на розвиток бази озброєння, розв’язання соціальних проблем тощо. Якщо, приміром, з отих 110 тис. не бойового складу залишити максимум 30 тис., це відразу дасть економію приблизно п’яти мільярдів на рік.
Або візьмемо таку прозаїчну річ, як військові оркестри. Ніхто не рахує, що кожного року вони обходяться відомству у 120 млн гривень. І це при тому, що минулого року на підготовку Сухопутних сил було виділено… 36 млн. Парадокс? Ще й який, і таких прикладів безліч. Військовий інститут при Національному університеті ім. Тараса Шевченка, де готують перекладачів та інших спеціалістів гуманітарного профілю, коштує Збройним силам 55–60 млн грн на рік. П’ять років курсанти тут навчаються, носять військову форму, мешкають у гуртожитку, харчуються — і все за рахунок армії. Зауважте, це не командири бойових взводів, яких справді треба готувати… Тому ми говоримо: підіймімо сьогодні соціальний статус військовослужбовців, і до нас залюбки підуть випускники цивільних вузів. Звичайно, багатьом такі підходи не сподобаються, але іншого виходу немає, якщо хочемо мати сучасні Збройні сили.
— Легко сказати: підняти соціальний статус, та за цим криється безліч складних питань…
— Проте виконаймо прості підрахунки. Донині на харчування військовослужбовця строкової служби витрачали 40–42 грн на добу. Множимо на 30 днів — приблизно 1200 грн. Плюс щомісячні солдатські 250 грн, банно-пральне обслуговування, проживання у казармі… В місяць набігає до 2000 грн. Водночас такі самі кошти, навіть менші — 1600 грн — ми платимо контрактнику і хочемо, щоб він служив! Витрати, як бачимо, однакові, але віддача неспівмірна — один служить, власне, півроку, інший, щонайменше, п’ять.
Розрахунки показують, що при переході на комплектування виключно військовослужбовцями за контрактом при оптимізації Збройних сил витрати фонду грошового забезпечення порівняно з існуючим станом суттєво не зростуть. Окрім того, за контрактної служби відпаде необхідність у первинній щорічній підготовці сержантського і рядового складу, зменшиться навантаження на бюджет і від скорочення витрат на харчування. А взагалі, якщо говорити про фінансову доцільність, то тут головний кінцевий результат: краще мати дорожчу в утриманні боєздатну професійну армію, ніж менш затратну, але небоєздатну.
Тому в Концепції і зазначено, що з 1 січня 2014 року грошове забезпечення у Збройних силах зросте в три рази. Мінімальне утримання військовослужбовця за контрактом складе суму, еквівалентну 750–800$ в місяць. Командир взводу — мінімум 1150–1200$. При цьому грошове утримання буде прив’язане до мінімальних зарплат.
Наведу ще одне порівняння: наші і російські моряки в Севастополі. Якщо росіянин-контрактник отримує 1100$, наш — 1800 гривень. Тому за розпорядженням Президента ми, не чекаючи початку наступного року, вже збільшили грошове утримання моряків у два рази. З 1 жовтня також у два рази зросте зарплата військовослужбовців високомобільних десантних військ та інженерно-технічного складу Повітряних сил. Таким чином прагнемо хоча б частково розв’язати кадрові проблеми, де вони найскладніші, аби не допустити відтоку кадрів і дочекатися початку 2014-го. Наступного року плануємо підняти грошове забезпечення і в Сухопутних військах.
Загалом передбачено поступове підвищення грошового утримання військових у три рази, порівняно з нинішнім. У 2017 році рядовий першого року служби буде отримувати до 5,8 тис. грн, командир взводу — 8,4 тис., командир роти — 10,9 тис., батальйону — 12,1 тис., а командир бригади — 14,2 тис. гривень.
— Звичайно, гідна зарплата значить дуже багато. Але не все. Якими ще мотиваційними чинниками можна підняти престиж військової служби?
— Нині опрацьовуємо запровадження системи стимулювання військової майстерності через введення в практику як матеріальних, так і моральних форм заохочення за досягнення в службі, високі показники в індивідуальній підготовці чи в підготовці військових підрозділів. Серед нових елементів нематеріальної мотивації — участь у навчальних програмах за кордоном, курсах лідерства, іноземних мов, навчання у вищих навчальних закладах держави під час проходження військової служби на пільгових умовах, пільгове санаторно-курортне лікування тощо.
Важливим мотиваційним чинником є забезпечення військовиків і членів їхніх сімей житлом — як службовим, так і постійним — після певної вислуги років. Зокрема, хочемо взяти участь у проекті іпотечного кредитування з тим, аби військовослужбовець з початку служби почав накопичувати кошти. Як правило, перший контракт ми підписуємо з неодруженими, які будуть належним чином розквартировані. Другий зазвичай підписують уже сімейні, тому їх треба забезпечити гуртожитком покращеного типу. А вже на 15-й рік перебування в лавах Збройних сил контрактник має стовідсотково отримати повноцінне житло.
До речі, про житлову чергу — на сьогодні маємо приблизно 40 тис. безквартирних військовиків. Щоправда, абсолютна більшість із них має де жити, але оскільки держава зобов’язана надати їм житло, вони й декларують себе як безквартирні. Переважно всі вони сьогодні готові отримати $30 тис. і покинути чергу. Ця обставина значною мірою знімає проблему, тим паче, в основному — це військовослужбовці-пенсіонери.
— Який узагалі фінансовий ресурс потрібен для успішного здійснення військової реформи? Чи є впевненість, що кошти на це знайдуться в потрібних обсягах, адже саме через недостатнє фінансування зазнали краху всі попередні спроби реформувати армію?
— Питання вкрай актуальне. Якщо говорити про потребу у фінансах, то з урахуванням досвіду суміжних з нами країн, співвідношень території, чисельності населення та його щільності, довжини кордонів тощо Україна повинна витрачати на потреби Збройних сил не менше 1,57% ВВП, а це приблизно 30 млрд грн у рік. З іншого боку, після збалансування наших військових амбіцій з реальними можливостями держави необхідний для успішного здійснення військової реформи та досягнення оптимального рівня боєздатності мінімальний ресурс на 2013–2017 роки має становити майже 156,9 млрд грн. У середньому це 22–23 млрд грн на рік.
Проголошений принцип позаблоковості змушує нас розраховувати тільки на власні сили: сподіватися на сторонню допомогу в захисті суверенітету і територіальної цілісності держави не гоже. Тому ми й просимо на найближчі роки збільшити видатки бюджету до 1,32–1,35% ВВП. Лише на два роки! Після цього, починаючи з 2015-го, ми готові будемо повернутися до нинішніх 1,1% ВВП і більше не піднімати цього питання. Ми повинні завершити реформу, а не зупинятися на півшляху.
За таких умов не пізніше 2017-го, навіть у 2016 році, прийдемо до того, що 55–60% бюджету Міноборони становитимуть видатки на утримання, 10–15% — на підготовку військ і до 30% — на розвиток озброєння та військової техніки. Якщо цього досягнемо (а ми мусимо це зробити), зможемо крокувати в ногу з часом. Упевненості додає підтримка Президента України та його вимоги кардинально змінити підходи до бюджетної політики у сфері національної безпеки і оборони. За такої підтримки сподіваємося уникнути помилок попередніх років, коли єдиною підставою для обрахунків бюджету ЗСУ була лише штатна чисельність.
— Питання з питань — технічне переозброєння Збройних сил. Які пріоритети визначені в цьому аспекті з урахуванням завдань армії на перспективу? Наскільки здатен «підставити плече» вітчизняний ВПК?
— Ви маєте рацію, проблему оснащення армії переоцінити дуже важко. На жаль, відразу задовольнити потреби ЗСУ в повному обсязі держава ще не може, тому все робиться поступово. Оскільки техніка, що є в нас на озброєнні, переважно ще не вичерпала свого ресурсу, значну її частину вирішено модернізувати, так само, як і більшість засобів ураження. Звичайно, не забуваючи про закупівлю чи виробництво нових сучасних видів, але це на перспективу, хоч і не дуже віддалену. Тим паче, що ми вже маємо найсучасніші зразки систем розвідки, зв’язку та управління, такі як станція радіотехнічної розвідки «Кольчуга», 3-координатна радіолокаційна станція «Пелікан», і їх кількість у військах зростатиме. Планами реформування передбачено створення Єдиної автоматизованої системи управління Збройними силами та розвиток її складової — системи автоматизованого управління авіацією та ППО «Ореанда — ПС».
Щодо ВПК, то з приходом нового міністра оборони, який свого часу очолював Укроборонпром і знає його, так би мовити, зсередини, в нинішньому році ми, можна сказати, переломили ситуацію з відновленням бойової техніки. Скажімо, нині можете запитати у військових льотчиків, що вони мали і що отримали зараз.
На сьогодні відремонтовано 35 літальних апаратів, які вже експлуатують. До кінця року заплановано відновити справність ще 60–70 одиниць літальної техніки, тому наші авіаційні бригади скоро отримають повністю справні ескадрильї. Злагоджена робота керівництва держави і оборонного відомства позначається і в іншому: якщо в минулі роки середній наліт на одного льотчика становив максимум 15 годин, за 8 місяців цього року він становить 35 годин. До кінця року цей показник плануємо довести до 40–45 годин. Такого ще не було ніколи.
Продовжуючи тему, зазначу, що паралельно з відновленням справності триває і модернізація техніки та обладнання. Цю процедуру вже пройшли вертоліт Мі-24, літаки Су-25, МіГ-29, інші види літальних апаратів. Те саме можна сказати про бойові комплекси протиповітряної оборони: цього року завершуємо ремонт чотирьох С-300 та одного БУК-1, і наступного року ця робота продовжиться. Справжній ремонтний бум триває і у Військово-морських силах — зараз у доках перебувають одночасно 16 кораблів, які з перших днів наступного року почнуть виконувати свої завдання скрізь, де це буде потрібно. Відновлення справності техніки триває і в Сухопутних військах. До речі, в наступному році ми закуповуємо і ставимо на озброєння десять надсучасних танків «Оплот».
— Володимире Михайловичу, кажуть, що всяка реформа благо, поки вона не стосується конкретних людей… З огляду на все, без скорочення офіцерського складу не обійтися?
— Як я вже говорив, на певному етапі оптимізації Збройних сил частину особового складу буде скорочено. На сьогодні маємо 35 тис. офіцерів, з яких у перспективі плануємо залишити 25–26 тис. Кілька тисяч людей потраплять під звільнення у зв’язку з виходом на пенсію, всі інші будуть перерозподілені на інші посади за їхнім бажанням. Військовослужбовців бойових частин Військово-морських сил, авіації, механізованих танкових бригад, протиповітряної оборони скорочення не торкнеться: навіть більше, офіцерський склад буде перерозподілений на вакантні посади, які є в цих підрозділах, у тому числі й з навчальних закладів, військкоматів тощо.
Все залежатиме від бажання офіцера — жодної посадової особи, яка захоче служити на якомусь новому місці, скорочено не буде. Запевняю вас, усі кадрові питання вирішуватимуть абсолютно нормально з максимальним урахуванням інтересів людей і потреб армії.
Олександр БІТТНЕР,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК».
Володимир Замана. Народився в 1959 році на Чернігівщині. Після закінчення Харківського гвардійського вищого танкового командного училища в 1982 р. служив у Групі радянських військ у НДР, потім у Туркестанському військовому окрузі. В 1993 р. закінчив Військову академію бронетанкових військ ім. Малиновського, повернувся в Україну, служив заступником командира, командиром танкового полку, бригади, очолював навчальний центр в Одеському військовому окрузі. У 2004 р. закінчив Національну академію оборони України, був заступником командира армійського корпусу, командиром корпусу, начальником Територіального управління Західного оперативного командування Сухопутних військ, заступником командувача Сухопутних військ з бойової підготовки, начальником штабу — першим заступником командувача Сухопутних військ. З серпня 2011 р. — перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ. В лютому ц. р. Указом Президента України призначений на посаду начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних сил України. Генерал-полковник. Одружений, має сина і двох доньок.