Режисер-мультиплікатор
Володимир ТАРАСОВ:
Ця людина схожа на велику дитину. Можливо, його безпосередність і відкритість — наслідок особливого способу життя, де головне місце посідають мультфільми. Вигадуючи сюжети для дитячого кіно, він на годину і сам стає юним глядачем. Тому дитяча аудиторія з легкістю приймає його за свого, він розмовляє з ними зрозумілою їм мовою, тримається на рівних. Розмова про мультики і не тільки відбулася в день приїзду Володимира Тарасова до Миколаєва.
Талант творити мультфільми
— Ви працювали на знаменитій студії «Союзмультфільм». Чим запам’яталася ця робота?
— Я з дитинства потроху малював. Тож одразу після закінчення школи 16-річним хлопчаком потрапив на «Союзмультфільм». У мультиплікації багато професій — від точильника олівців до художника-постановника. Я почав з азів. Працював художником-фазовщиком, робив невеликі малюночки між основними малюнками, які виконує більш кваліфікований майстер. Наступний етап — художник-промальовник. Тут треба малюнок обвести чіткою лінією. Освоював професію поступово, «step by step». Саме такий шлях — від малого до більшого — дуже плідний і замінює будь-які вищі навчальні заклади.
— Сьогодні мальовану мультиплікацію практично повністю витіснила комп’ютерна. Застосовують нові техніки і технології. Простіше стало працювати?
— Малювання мультфільмів — досить складний, тривалий і копіткий процес. Уявіть, щоб зображення на екрані тривало лише одну секунду, через проекційний апарат має пройти 24 малюнки. А для 10-хвилинного фільму треба намалювати 40 тис. малюнків. Робота над одним мультфільмом займає дев’ять місяців. Це як народження нової людини. Для творення комп’ютерних фільмів таких зусиль не потрібно. Все простіше. І, до речі, набагато дешевше. Щодо якості нинішніх мультиків, вона, поза сумнівом, висока. Але в них не вистачає найголовнішої складової, без якої дитяче кіно немислиме, — доброти. Я категорично не показую своїй семирічній доньці всю ту «лабуду», яка приходить до нас на екрани з Заходу. Донька дивиться виключно радянську мультиплікацію. Упевнений, що мультфільми — дуже важлива складова у вихованні дітей.
— Які найяскравіші враження у вас від роботи в «Союзмультфільмі»?
— Коли я тільки прийшов на кіностудію, мене вразила величезна кількість дзеркал у зріст людини. Я спостерігав досить дивну картину. Перед дзеркалами дорослі люди кривлялись, ставали на коліна, стрибали, ставали у неймовірні пози. Виявилося, це художники-мультиплікатори. Для того, щоб намалювати, наприклад, рух ведмедя, художник сам на годину перевтілюється у ведмедя, а потім фіксує побачені в дзеркалі пози на папері. Тоді на кіностудії працювали не лише найкращі художники, а й найкращі композитори, актори, режисери. Мені пощастило спілкуватися з нашим чудовим актором Ростиславом Яновичем Пляттом. Він якось сказав, що з усіх своїх звань найбільше пишається одним — найкращий вовк «Союзмультфільму» «допапановського» періоду. «Союзмультфільм» був кінофабрикою, на якій створювали справжні шедеври світового кіно. І це не перебільшення. На престижному форумі кінознавців у Японії кращим анімаційним фільмом XX століття був визнаний наш «Їжачок у тумані».
— «Союзмультфільм» торік відзначив 75-річний ювілей. Чи залишився він тією студією, на фільмах якої виховані покоління тоді ще радянських людей?
— На превеликий жаль, зруйнувалася система. Я маю на увазі велику кіностудію, де були зосереджені найкваліфікованіші кадри. На жаль, те саме відбувається в Україні і в інших країнах пострадянського простору. Ми були студією, яка не тільки робила фільми, а й навчала молоді кадри, в нас були курси, ми виїжджали в республіки. Нині все розпалося. Можливо, це перехідний період. І рано чи пізно все відновиться. Хочеться вірити.
— Що вас пов’язує з Україною?
— Звичайно, спільне минуле. У тому числі загальна історія мультиплікації. За часів Союзу «Київнаукфільм» був потужною студією з висококласними фахівцями, які робили чудові мультфільми. Там працювали мої друзі великі режисери — Давид Черкаський, Саша Татарський. Знаю, що правонаступник «Київнаукфільму» — студія анімаційних фільмів — на межі банкрутства. Це ще раз доводить мої слова про загальну тенденцію в сучасній мультиплікації. На створення мультфільмів потрібні гроші, державна підтримка. Інакше діти, виховані на зарубіжних фільмах, стануть просто втраченим для своєї країни поколінням. А з Україною в мене й особисті зв’язки. Моя дружина — українка, теща живе в Києві. Я дуже люблю вашу країну.
Є контакт
— Ваша візитівка — мультфільм «Контакт», знайомий, напевно, кожному. Фільм про зустріч митця з інопланетянином. Фантастика залишається вашим улюбленим напрямом у творчості?
— Справді, фантастика — моє кредо. Я вважаю, що фантастичні фільми розбурхують уяву, змушують людину задуматися про щось не зовсім звичайне. А за радянської влади у фантастиці допускалося те, що в інших жанрах, скажімо, офіційно не віталося. Можна було реалізувати цікаві ідеї. Тому і з’явилися мої фільми «Дзеркало часу», «Контакт», «Контракт», «Перевал» та інші. До речі, не хочу здатися нескромним, але на фестивалі «Роскон-2011» мені вручили приз «Великий Роскон» за внесок у розвиток російської фантастики.
— Здавалося б, фантастика сьогодні — тема модна і затребувана. Але хороших мультиплікаційних фільмів більше не стає. В чому причина?
— На виробництво саме фантастичних мультфільмів, хоч як це дивно, вплинув розвиток комп’ютерної анімації. Нині робити фантастику у великому кіно, виявляється, простіше і дешевше, ніж у рукотворному. Раніше існувала така думка: мистецтво мультиплікації саме по собі настільки фантастичне, що знімати його засобами фантастики — це вже занадто. До того ж, заняття фантастичною анімацією вимагає певної схильності душі. Я знаю багатьох чудових мультиплікаторів нашої студії, які просто органічно не сприймали фантастику і не любили її. Хоча мені такого не зрозуміти.
— Десь із півроку тому в ЗМІ з’явилася сенсаційна новина: ФБР розсекретило і оприлюднило на своєму сайті інформацію про факт аварії НЛО. На місці катастрофи нібито знайдені тіла з людськими обрисами. А ви вірите в НЛО і прибульців?
— Як ви вже зрозуміли, я великий поціновувач фантастики. Дуже прихильний до ідей такого роду. Про документи, що опубліковані на сайті ФБР, звичайно, чув і вважаю ці події дуже ймовірними. Тим же, хто справді цікавиться такими речами, можу порекомендувати почитати матеріали Джозефа Скіппера, відомого американського дослідника всього аномального. А загалом вірю, що ми не самі у Всесвіті.
Обов’язкова програма
— Ви багато подорожуєте. Зустрічаєтеся з молоддю, викладаєте в університеті культури і мистецтв. Як реагують нинішні молоді люди на радянські мультфільми?
— Чудово реагують. І тоді, й нині діти із задоволенням дивляться добрі старі фільми. Адже вони несуть тепло, щирість стосунків, добро, любов до природи і оточення. Не пам’ятаю точно, хто, але свого часу один з римських пап видав спеціальний вердикт, за яким в усіх католицьких школах по всьому світу пропонувалося показувати наші радянські мультфільми. Їх включали в обов’язкову навчальну програму. Саме тому, що вони несуть у собі особливий заряд душевності. Напевно, і нашим властям слід замислитися над тим, які фільми дивиться нинішня дітвора.
— Торік в Україні проходив традиційний Міжнародний фестиваль анімаційних фільмів «КРОК». Ви були серед гостей фестивалю. Які він залишив у вас враження?
— Для мене «КРОК» — це, перш за все, зустрічі з колегами, розмови, спілкування. Раптом подумалося: не приведи Господи, щоб із цим розкішним теплоходом «Принцеса Дніпра», на якому ми всі перебували, що-небудь трапилося. Відразу ми втратили б величезний пласт культури. Тому що там зібралися найкращі. Шалено був радий бачити чудового українського режисера, якого дуже люблю, президента фестивалю Давида Яновича Черкаського. Абсолютно геніальний художник, геніальний режисер. Фестиваль престижний і авторитетний. Хотілося б, щоб він існував довго. А що стосується відкриттів або потрясінь, розповім невелику історію. Знаменитий Волт Дісней був нагороджений свого часу вищою нагородою Америки для цивільних осіб — медаллю Свободи. За що? За створення американського фольклору. Так ось, серед фестивальних фільмів я не побачив жодного, гідного стати національним фольклором тієї чи тієї країни.
— Чому так відбувається? Перевелися таланти?
— Коли існував такий конгломерат, як «Союзмультфільм», фільми будь-якого режисера обов’язково «розбирали». Вказували на цікаві моменти, звертали увагу на недоліки. Нині, на жаль, молодий художник працює для себе. Йому цікаво зробити фільм, він сам себе в цьому невеликому кіно висловлює і його зазвичай дуже мало цікавить, як реагуватимуть глядачі. Кілька знавців, які бувають на фестивалях, оцінюють пошуки художників. Але не треба забувати, що художник, перш за все, працює для глядача, а не для себе. Тут великі проблеми сучасних молодих людей. Це загальна тенденція.
— Вам довелося працювати з класиком вітчизняної мультиплікації, автором легендарного «Ну, постривай!» В’ячеславом Котьоночкіним. Що вас пов’язувало?
— В’ячеслав Михайлович був чудовий майстер, великий режисер, мій друг. Якраз він міг би бути удостоєним нагороди за створення радянського фольклору, серіалу всіх часів «Ну, постривай!». Він придумав цей фільм і зняв 16 його серій. Останні дві серії за його життя, 17 і 18-ту, я допомагав йому робити. Він мене запросив, оскільки вже не дуже добре почувався. Це чудове кіно. До речі, скажу вам по секрету, є ідея зняти продовження пригод Вовка і Зайця. Тільки в новому серіалі головними героями стануть сини старих знайомих — боязке вовченя-«ботанік» і нахабне зайченя-качок.
— Сподіваюся, у вас вийде. Що побажаєте читачам нашої газети?
— Знаєте, колись В’ячеслав Котьоночкін був нагороджений польським Орденом усмішки. Людині дають випити склянку лимонного соку, при цьому вона повинна не кривитися, а усміхатися. Потім її б’ють трояндою по плечу. Вона знову має зберегти усмішку. А потім нагороджений вимовляє клятву: «Всупереч усім вітрам і ураганам зобов’язуюсь завжди викликати у людей усмішку». Я бажаю вашим читачам завжди всміхатися, і нехай світ навколо стане добрішим.
Олена ІВАШКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Володимир ТАРАСОВ. Народився в 1939 році в Москві. Навчався в Московському поліграфічному інституті. Працював режисером на кіностудії «Союзмультфільм». Організатор і засновник кіношколи-кіноінституту в Індії та Ірані. Заслужений діяч мистецтв РРФСР, режисер вищої категорії, член Міжнародної асоціації анімаційного кіно, професор кафедри кіномистецтва Московського державного університету культури і мистецтв. Нині працює на студії «Крістмас філмз».