Торік одному з найбільших бюджетоутворюючих підприємств України — ПАТ «КВБЗ» виповнилося 150 років. І майже третину цього періоду ним керували нинішній голова наглядової ради підприємства Володимир Приходько і його батько Іван Приходько. Під керівництвом цих мудрих, із державницьким мисленням професіоналів завод у скрутні для економіки роки навіть відчутно зміцнив свої лідерські позиції на ринку транспортного машинобудування. Нині це потужне підприємство, без перебільшення, знають і йому довіряють на всіх континентах.

Про пройдений шлях і плани на нинішній рік «Урядовому кур’єру» розповідає голова наглядової ради ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» Володимир ПРИХОДЬКО.

«Підвищуємо зарплати й створюємо конкурентоспроможну техніку»

— Володимире Івановичу, що ви назвали б головним досягненням 2019 року?

— Торік у новорічному інтерв’ю я говорив, що 2019-й має стати роком збереження і примноження колективу. Сьогодні можна впевнено сказати, що цей прогноз справдився. Не сам по собі, звичайно, а завдяки чималим зусиллям наглядової ради, менеджменту підприємства, робітників і спеціалістів на їхніх місцях.

Завод працював увесь рік з повним завантаженням, двічі ми підвищували заробітну плату, у вересні виплачено винагороду за підсумками роботи за вісім місяців. Середня заробітна плата сягнула 16,5 тисячі грн. Не всім промисловим підприємствам Кременчука вдалося утриматися на такому рівні.

За оперативними даними, ми виготовили товарної продукції на суму понад 8 мільярдів гривень. Темпи зростання до відповідного періоду 2018-го — 143,7%, а темпи обсягів реалізації — понад 157%. Складено 5280 вантажних вагонів.

Сплачено 715,7 мільйона гривень податків до бюджету та фондів, зокрема 162,4 мільйона — до місцевого бюджету. Ми змогли виконати план технічного переозброєння, створювали техніку.

Новий дизель-поїзд ДПКр-3 успішно пройшов випробування, міжвідомча комісія рекомендувала його до експлуатації.

Продовжуємо й благодійні справи для ветеранів підприємства, надаємо кошти на соціальні програми.

— Але ж були й труднощі, чи не так?

— Ми зустрічали 2019 рік з контрактом з Укрзалізницею на постачання 54 пасажирських вагонів і шести дизель-поїздів на загальну суму понад два з половиною мільярди гривень. Більше того, наприкінці 2018-го вже розпочали постачати вагони — передали замовникові 11 штук. Далі події розвивалися непередбачувано.

У березні Укрзалізниця затвердила фінплан, у якому значилося лише 10 вагонів та один дизель-поїзд. Такого ще не було в історії нашого підприємства, щоб замовник — державний монополіст не забирав замовлену і виготовлену продукцію, не платив тривалий час за поставлену. Це призвело до того, що ми вивели з обігу понад 1,3 мільярда обігових коштів, які були заморожені в комплектуючих та незавершеному виробництві, що вкрай ускладнило нашу економічну діяльність у 2019 році.

ПАТ «КВБЗ» надіслало понад два десятки звернень до керівництва Укрзалізниці, Офісу Президента, Верховної Ради і окремих народних депутатів, Кабінету Міністрів, Міністерства інфраструктури, Полтавської облдержадміністрації, Кременчуцької міськради, постачальників комплектації, профспілок, профільних об’єднань та асоціацій. Ми змушені були звернутися до суду.

І виграли справу. УЗ розрахувалася за 11 вагонів 3 грудня — через 11 місяців після постачання продукції. Таке затягування змусило нас коригувати всі плани, але ми виконали зобов’язання перед колективом, нашими партнерами.

Працюємо далі, щоб добитися від Укрзалізниці хоч би часткового виконання у 2019 році контрактів на постачання решти продукції — 43 вагонів і шести дизель-поїздів. Правда на нашому боці, а на кону — доля трудового колективу. Ми не можемо відступати.

«Вірю в майбутнє транспортного машинобудування!»

— Розкажіть, будь ласка, про плани і прогнози на 2020 рік.

— Наше завдання на 2020-й — зберегти позиції 2019 року і збільшити частку експорту. Адже попит на ринку СНД знижуватиметься. Для нас має стати головним не те, скільки вантажних вагонів ми складемо, а який обсяг продукції виготовимо загалом і які прибутки при цьому одержуватимемо.

Маємо намір зберегти передові позиції в оплаті праці серед машинобудівних підприємств України. Ми нині серед лідерів і конкуруємо з металургами, де праця важча і шкідлива. У 2020 році й надалі підвищуватимемо оплату праці, але для цього нам всім треба добряче потрудитися.

Ми поставили перед собою амбітні завдання: подвоїти кількість розробок у царині нової техніки. Нині створюємо три одиниці на рік, плануємо — до шести. Для цього вдосконалюємо структуру конструкторського та технологічного підрозділів, плануємо створити незалежний випробувальний центр на базі того, що існує на КВБЗ. Він теж працюватиме на прискорення створення нової техніки й не тільки в галузі вагонобудування.

Наступного року плануємо удвічі збільшити інвестиції в розвиток підприємства, хоч і цього року сума чимала. Адже маємо залишатися лідерами у створенні рухомого складу з підвищеним навантаженням на вісь, для високих швидкостей руху, приміського сполучення, з конкурентоспроможною собівартістю.

Покладаю чималі надії на молодих керівників, які увійшли до правління ПАТ «КВБЗ», департаменту корпоративного управління, інженерних та виробничих служб, IT-галузі. Ми започаткували нову хвилю комп’ютеризації, тож 2020-й стане ще й роком переходу на систему управління ERP КВБЗ останнього покоління. А в 2021-му плануємо закінчити цю роботу.

2020-й має дати відчутні результати, щоб у 2021-й увійти з новими знаннями, вмінням, баченням і новими ринками.

— 2019 рік був особливим — ювілейним для колективу загалом і для кожного з його працівників окремо. Чим стало 150-річчя КВБЗ для вас?

— Насамперед приводом для роздумів, оцінки зробленого. Мій батько працював директором цього заводу 14 років (а потім ще 16 — директором Кременчуцького автомобільного). Якщо додати його стаж на КВБЗ і мій 31 рік директорства тут, то виходить, що 45 років ми з батьком керуємо Крюківським вагонобудівним заводом. Як бачите, завод успішно працює навіть у наш непростий час.

Колектив Крюківського вагонобудівного унікальний людьми, традиціями, величезними дивовижними столітніми династіями — по 150—200 і більше років. Тобто діди, прадіди, батьки, сини, дружини — усі тут. Чимало жителів Кременчука, Крюкова та передмістя працювали і працюють на КВБЗ.

Розуміння відповідальності перед колективом — батькове, моє — не залишає вибору з точки зору життєвої позиції. Я ніколи не міг уявити, що можу спричинитися до розвалу цього унікального підприємства з його технологіями, колективом, потенційними можливостями.

Ми пройшли шлях від вантажного вагонобудування до потужної переправно-десантної інженерної техніки, яку випускали з 1951-го по 1991 рік. Були законодавцями у країні в цій галузі. Згодом вибір було зроблено зовсім в іншому напрямі — транспорт соціального призначення: пасажирські вагони, швидкісні електропоїзди, дизель-поїзди, поїзди метро, локомотиви, ескалатори. Усе, що бігає по рейках, ми освоїли за останні 20—30 років. Це стало можливим завдяки людям, які працювали і працюють на вагонобудівному.

Звичайно, вірю в майбутнє заводу і не сумніваюся, що воно буде успішним і щасливим. Нині ПАТ «КВБЗ» стало частиною міжнародної системи виробництва транспортного машинобудування. Нас знають у більшості компаній Європи та Америки, у країнах Сходу (маю на увазі Японію, Китай). Ми з усіма ними співпрацюємо.

І всі проблеми, які маємо в Україні, все одно здолаємо незалежно від того, підтримуватимуть нас в Україні чи перешкоджатимуть нам. Ми з цим колективом подолаємо все. Переконаний, що річ навіть не в тій ситуації, яку проживаємо в Україні постійно. КВБЗ — це маховик, який зупинити навіть штучно неможливо.

Вірю у світле майбутнє транспортного машинобудування. Нині за нього відповідаю і вважаю, що цю відповідальність виправдаю.

Ганна КУДІЯРОВА
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Володимир ПРИХОДЬКО.  Народився у 1942 році в м. Омськ (РФ). Закінчив Московське вище технічне училище ім. Баумана. Працював головним інженером, генеральним директором КВБЗ, очолював Всесоюзний науково-дослідний, проєктно-технологічний інститут вагонобудування.

Нині голова наглядової ради — президент ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», академік підйомно-транспортної і транспортної академій наук України, кандидат технічних наук, професор. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.