Голова Державної служби з питань
інвалідів та ветеранів України
Володимир МАСЛАКОВ

Cвого часу талановитий незрячий поет Едуард Асадов писав про радянське студентство як про унікальну, особливу «націю». Молоді люди, яким він присвячував свої рядки, вже давно дідусі і бабусі або просто — ветерани. Хоч і для них поетичне визначення «особливий народ» залишається цілком доречним і актуальним. Голова Державної служби з питань інвалідів та ветеранів Володимир Маслаков в інтерв’ю «Урядовому кур’єру» напередодні Дня ветерана і II Всеукраїнського форуму ветеранів зауважив, що члени ветеранських громадських організацій — найактивніша частина громадян України.

Ветерани тримаються разом

—  Володимире Олексійовичу, як ви оцінюєте нинішню громадську активність ветеранських організацій?

— Найбільше приваблює й викликає повагу те, що ветерани щиро турбуються один про одного, допомагають один одному. А з іншого боку, попри те, що багатьом з них вже за 70—80, та струна, яка була налагоджена протягом тривалого життя, не фальшивить і сьогодні. Ця «струна» завжди — у мажорній тональності.

Насамперед хочу сказати про діяльність Громадської ради при Державній службі з питань інвалідів та ветеранів. Вона утворена з двох, так би мовити, рівнозначних крил: громадських організацій інвалідів та громадських організацій ветеранів. Так от, ветеранське крило успішно очолює співголова Громадської ради Віктор Палій. Це особлива людина, генерал-полковник, справжній генератор ідей. На будь-яке найскладніше запитання у нього є чітка, і дуже кваліфікована відповідь. Тож наша Громадська рада існує як цілком самодостатня структурована одиниця.

—  Які питання доводиться вирішувати?

— Це безліч важливих справ щодо соціального захисту інвалідів і ветеранів. Зокрема для надання їм матеріальної допомоги у вирішенні побутових питань (найчастіше — проблем зі здоров’ям) з ініціативи громадських організацій ветеранів був створений благодійний фонд. Він діє вже два роки. Кожна його копійка — під контролем Громадської ради. Нині вже використано майже 800 тис. грн. Залишок — понад 1,5 млн. Хоча не таємниця, що нагальні потреби ветеранів та інвалідів, якими опікується служба, сягають десятків мільйонів. Тому подаючи приклад благодійності, якось напередодні чергової річниці визволення України від фашистських загарбників працівники служби вийшли з ініціативою та перерахували свій денний заробіток на рахунок благодійного фонду. Також через ЗМІ звернулися до всіх громадян із закликом зробити посильний матеріальний внесок у цю благородну справу.

Добре, коли юність і досвід йдуть поряд. Фото Володимира ЗАЇКИ

Сивочолі та не байдужі

—  А які громадські організації ветеранів найактивніші?

— Важко виділити якусь одну. Хоч можна відзначити діяльність всеукраїнських організацій «афганців» і «чорнобильців», очолюваних відповідно Героєм України Сергієм Червонопиським та Юрієм Андреєвим. Можна назвати й кілька інших. Зусиллями служби і громадських організацій проведено сотні змістовних заходів, десятки поїздок місцями бойової та партизанської слави.

—  Наші ветерани долучаються і до міжнародної діяльності…

— Так. У травні минулого року проведено ХХІІ засідання Постійної комісії з європейських справ Всесвітньої федерації ветеранів, в якій взяв участь 81 делегат від ветеранських організацій із 26 країн світу. Представники України — голови громадських організацій ветеранів Володимир Воронцов та Сергій Червонописький — уперше були обрані до керівних органів цієї авторитетної міжнародної організації.

Завдяки ініціативі й наполегливості ветеранських організацій були організовані міжнародні морські походи та автопробіги, створені аматорські документальні стрічки, видана мемуарна та методична література.

Є така всеукраїнська громадська організація «Закінчимо війну», де головує Юрій Зубко. Її діяльність спрямована на повернення імен безіменним солдатам Великої Вітчизняної. Так само, як і зусилля Товариства українських офіцерів на чолі з Олександром Стеценком. Їхній документальний відеофільм «Поле забутих героїв», може, й небездоганний з погляду високої кінематографії, але — як щиро і по-людськи! Або взяти діяльність громадської організації «Українська спілка в’язнів жертв нацизму», очолюваної Маркіяном Демидовим. Ця ветеранська спільнота колишніх малолітніх в’язнів виконує дуже важливу місію.

Людина поважного віку — звучить краще

—  Володимире Олексійовичу, в останні роки Президент України Віктор Янукович і уряд роблять чимало, щоб покращити умови життя ветеранів. Та проблеми є, і вони не так швидко вирішуються, як того хотілося б...

— Ставлюсь до цього з розумінням. Зауважу, що фактично лише нині за багато років існування незалежної України так серйозно і системно почали підходити до вирішення соціальних питань. І насамперед до надання реальної допомоги літнім громадянам.

З прадавніх часів, у будь-якій важливій справі обов’язково спочатку радилися з представниками старшого покоління. В давнину дідусі-хлібороби, перш ніж благословити посівну, виходили в поле і сідали на межу. Якщо не відчували дискомфорту, то давали «добро» на обробіток землі. Державні справи — не виняток. Звісно, не завжди така житейська наука сприймається легко, але вона конче потрібна і вельми корисна. Можуть бути і не зовсім приємні поради, але раціональне зерно в них є завжди. Тому не випадково в багатьох країнах на державному рівні залишається інститут ради старійшин.

—  А в Україні?

— У нас теж. Дуже важливо, що і Президент, і члени уряду це правильно розуміють. Уже ввійшло в практику їхньої роботи радитися з ветеранами, дізнаватися їхню думку з тих чи тих важливих питань. Не випадково вже підтримана пропозиція, щоб двічі на рік Прем’єр-міністр і члени уряду зустрічалися з головами громадських рад при центральних органах виконавчої влади.

—  І насамкінець. Що б ви побажали ветеранам — цим поважним громадянам нашої країни?

— Насамперед хочу наголосити на визначенні «поважні», бо ветерани його справді заслуговують. Тож є пропозиція від членів Громадської ради при Службі, щоб у назві «Міжнародний день людей похилого віку» слова «похилого віку» замінити на «поважного віку». Це було б дуже правильно.

А щодо побажань, то, по-перше, бажаю ветеранам оптимізму. По-друге, щоб вони були потрібними своїм дітям, онукам і правнукам. Відомо, що літні люди зазвичай помирають не від хвороб, а від самотності. Тож бережімо наших ветеранів!

Михайло КАМІНСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Володимир МАСЛАКОВ. Народився 1952 року в с. Битош Дятьківського району Брянської обл. У 1976 році закінчив Київське вище військово-морське політичне училище за спеціальністю «Військово-політична штурманська ВМФ»; присвоєно кваліфікацію офіцера-політпрацівника з вищою освітою. У 1990 році із золотою медаллю закінчив Військово-політичну академію імені В. І. Леніна за спеціальністю «Військово-політична»; присвоєно кваліфікацію офіцера з вищою військовою освітою, викладача історії і суспільствознавства.

Заслужений працівник сфери послуг України. Капітан 1 рангу запасу. Державний службовець 2 рангу.

28 грудня 2010 року Указом Президента України призначений головою Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України.