Володар Всесвітнього
фольклорного «Оскара-2012»
Зенон Колобич

Торік 1 грудня у п’ятитисячній залі португальського міста Гімарайнш (яке ЮНЕСКО визначило культурною столицею Європи-2012) прозвучало гучне «Ukraine!» У кінці червоної доріжки з’явився народний артист України, перший від нашої держави член Міжнародної асоціації фольклору IGF Зенон Колобич. На сцені йому вручили високу нагороду. Прозвучав гімн України, уривки біографії номінанта і відеорозповідь про його колектив і країну. Відтоді Україна входить у десятку країн, які вміють і мають що покласти в культурну скарбницю світу.

2009 року Зенон Колобич став одним із 33 членів ради Міжнародної асоціації фольклору IGF, визнаних у своїх країнах і світі авторитетними у сфері фольклорного танцю. За 38 років творчої діяльності Зенон Колобич як художній керівник і головний балетмейстер народного ансамблю танцю «Горицвіт» Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького виховав майже 5 тисяч танцівників, які знаються на традиціях українського фольклорного танцю.

— Зеноне Федоровичу, як потрапили у клуб медінституту?

— Тодішній директор клубу медінституту Маркіян Нижник шукав креативних людей, які могли б організувати для студентів творчі колективи, щоб ті мали змогу різнобічно реалізовувати свої здібності. Так у 1975-му й народився «Горицвіт», який через кілька років отримав звання народного.

— Звідки черпаєте таланти для свого колективу, який теж має високі вітчизняні й міжнародні нагороди? Чи практикуєте особливий добір танцюристів?

— Критерій добору один: бажання танцювати. Учасників запрошую як із першого курсу університету, так і всіх охочих. Майже щороку основний склад ансамблю, а це 80 артистів-аматорів — студенти-медики, лаборанти, лікарі та молодь, що навчається у школах, ліцеях, училищах і коледжах Львова, оновлюється на 50%. Важливий резерв — студентська підготовча група ансамблю і дитяча студія, яка налічує 150 учасників.

Нема людини, яку не можна було б навчити танцювати і яка була б абсолютно позбавлена ритмічного слуху. Є ще критерій душевності. Сам танцювальний рух нічого не означає, якщо в ньому нема душі та особистої історії. Завжди пам’ятаю власну. Мій вчитель Герой України, художній керівник Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені П. Вірського Мирослав Вантух родом з галицького села. Він рано осиротів, його виховувала сестра. Зберіг щирість до людей,  до праці, вмів сам і навчає інших вкладати у кожен танцювальний рух історію життя, пропускаючи танець крізь душу і серце.

— Чи легко вам керувати таким великим колективом?

— Нелегко. Кожна людина — особистість зі своїм світоглядом, характером. Мені доводиться об’єднати їх в єдине ціле, що і називається ансамблем.

Репетируємо щодня. Основний склад займається три рази на тиждень по чотири години, в неділю репетиція триває п’ять годин. «Горицвіт» — це не тільки велика школа танцю, а й гідна школа життя, яка дисциплінує, організовує і збагачує неабияким досвідом.

— Чи правда, що коли партнери підходять один одному в танці, це певним чином гарантує гармонію в подружньому житті?

— У нас 20% танцювальних пар стають подружжям. Помічено: якщо у танці пара гармоніює, це 50% гарантії гармонії в подружньому житті. Недарма часто буває так: окремо — хороші танцюристи, а в парі не визначать, хто веде.

У репертуарі «Горицвіту» — великі хореографічні композиції. Фото з сайту coolpics.com

— В особистому житті вам поталанило, як і в творчому?

— Із часом. Одружувався тричі, поки не знайшов ту, яка мириться з моїм непростим творчим  характером. Марія допомагає і розуміє мене в роботі цілковито. Вона стала партнером і опорою в моєму житті. Виховуємо двох синів 13 та 5 років, які також танцюють в ансамблі.

— За всіх часів і влад вас підтримували, відзначали, нагороджували...

— Так, маємо навіть одну з найпрестижніших премій Радянського Союзу — імені Ленінського комсомолу, що принесла нам неабияку славу. Цю історію я не дозволив, хоч і рекомендували, викреслити із творчих стендів музею народного ансамблю  танцю «Горицвіт».

Я людина далека від політики, все заробив власною працею. Величезну моральну і базову підтримку колектив отримує від ректора Львівського національного медичного університету академіка Бориса Зіменковського, який допомагає, пропагує, розвиває, спонукає до високого мистецтва майбутнє покоління української інтелігенції.

— В Інтернеті прочитала, що «Горицвіт» перекреслив навіть досі незворушні правила міжнародного фестивалю-конкурсу у Франції, де не можна було нікому виступати повторно, на біс, та публіка вперто не відпускала українців зі сцени.

— Так, найбільшу радість, задоволення і гордість ми отримали у французькому місті Діжон у 1991 році в перші дні становлення незалежної Української держави, отримавши головний приз — «Золоте кольє» серед 44 країн на міжнародному фестивалі-конкурсі. Глядачі аплодували стоячи впродовж 15 хвилин без упину. За умовами конкурсу викликати на біс було категорично заборонено, але глядачі нас не відпускали, і журі  все-таки дозволило виконати запальний гопак знову. Це було вперше в історії фестивалю. Та не востаннє. Колектив  повторив свій фурор і в 1996 році, здобувши приз глядацьких симпатій «Срібну чашу» у Діжоні. 

Дехто у час поспішив засудити «шароварщину», та шаровари і гопак стали візитівкою нашої країни у світі. Інша річ, що недостатньо одягти вишиванку і шаровари, не маючи  творчого рівня, виступати на сцені, керуючись не мистецькими критеріями, а чимось іншим, що не дружить із пекельною працею.

— У репертуарі ансамблю «Горицвіт» 25 народних танців різних регіонів України. Гопак який регіон представляє? 

— Центральну Україну. Основне місце в нашому репертуарі мають цілі хореографічні композиції: «Український вітальний», «Козацькі ігри», «Ніч на Івана Купала», «Гуцульське весілля», «Відлуння Карпат», жартівливі — волинська полька «Муха» та «Кумоньки» і багато інших.

— Наскільки мені відомо, після вручення вам фольклорного  «Оскара» вас запросили на зустріч із заступником голови Львівської облдержадміністрації Олегом Рудницьким, який запропонував вам провести міжнародний фольклорний фестиваль у Львові цього року. Чи членство в раді Міжнародної асоціації фольклору дає вам на це певні преференції й можливості?

— Організаційно — так. А фінансові витрати завжди бере на себе держава, де відбувається фестиваль. Щороку асоціація проводить у світі багато фольклорних фестивалів під егідою IGF, які пожвавлюють культурне і туристичне життя регіону. Це для України дешевше, але не менш престижно, ніж проведення Євро-2012. На ньому, до речі, ми теж виступали з концертною програмою. Тож є сподівання, що наша держава знайде фінансові можливості для такого свята душі, для культури і приваблення туристів.

— Як вашому колективу в цей складний час вдалося заявити про себе світові?

— Сталося так, що президент Міжнародної асоціації фольклору IGF Дорел Косма, коли ми брали участь у міжнародному фестивалі у Греції 2009 року, зустрівся зі мною й учасниками ансамблю. Сказав, що протягом багатьох років наглядова рада асоціації IGF спостерігає за нашими творчими здобутками, оскільки ми є дипломантом двох всесвітніх фестивалів молоді і студентів у Москві та Пхеньяні, володарями «Золотого кольє» і «Срібної чаші» на фестивалях-конкурсах у Діжоні, визнані кращими серед ансамблів 25 країн на Міжнародному фольклорному фестивалі в місті Конфолан, є лауреатами всеукраїнських конкурсів і фестивалів. Це й було своєрідною увертюрою до нагороди фольклорним «Оскаром», яку в 2012-му отримали ще дев’ять країн Європи. Україна — вперше. За весь час існування ансамблю ми представляли українське мистецтво у 20 країнах. 

— Це чималі кошти. Звідки?

— Насамперед ректор академік Борис Зіменковський розуміє, що ми представляємо не лише медуніверситет, а передовсім державу. Меценатами стають і бізнесмени, які колись були учасниками ансамблю.

Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Зенон КОЛОБИЧ. Народився у Львові 1954 року. Закінчив Львівське державне культурно-освітнє училище за спеціальністю «керівник танцювального колективу». Працював танцівником, репетитором відомого в Україні і тодішньому СРСР заслуженого ансамблю танцю «Юність», яким керував заслужений діяч мистецтв України, нині Герой України, художній керівник Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені П. Вірського Мирослав Вантух. Під час служби в армії — соліст ансамблю пісні і танцю Прикарпатського військового округу. У 1975 році створив при клубі Львівського медінституту ансамбль танцю «Горицвіт». У 1979 році вступив на факультет стоматології цього вишу, який закінчив у 1984-му, і сім років працював на кафедрі ортопедичної стоматології. Усі ці роки не покидав улюблений «Горицвіт».