Усім миром — від надання цільової субвенції з державного бюджету до внесків із батьківських гаманців — ми забезпечуємо якісну освіту кожного школяра. Водночас від цієї благочинної справи були відсторонені сільські бюджети, хоча сільські ради належать до базового рівня в структурі держави і визначають розвиток своїх громад.
Через бюрократизм іноді доходить до безглуздя. Так, сільського голову, який вільну кімнату в приміщенні дитсадка (двоповерховій і ошатній будівлі) надав для навчання учнів першого класу, комісія оштрафувала. За що? Та за те, що першокласникам у ній тепло! Точніше тому, що таким чином сільський бюджет фінансує школу, а це бюджетним кодексом йому забороняється робити. Що подумали про державу батьки і діти цього села?
Таке непорозуміння, яке виникло кілька років тому в одному із сіл на Вінниччині, не могло трапитися в Ямпільському районі. Річ у тім, що в цілому по країні освітня субвенція з державного бюджету надходить у відділи освіти райдержадміністрацій, які розпоряджаються цими коштами. Тобто загальноосвітні школи фінансують централізовано з районного бюджету. А в Ямпільському районі за рішенням сесії районної ради коштами державної субвенції розпоряджаються сільські ради, які є засновниками шкіл.
Вирішує громада
Гальжбіївський сільський голова Микола Собко з гордістю показує свою школу. Він дбав про неї і тоді, коли працював головою колгоспу. Добра традиція збереглася: приватні агропідприємства своїм коштом замінили в школі вікна на енергоощадні та облаштували чудовий актовий зал.
Він розповів, що у їхньому закладі навчається 201 учень, школа самодостатня з врахуванням освітньої субвенції. Та коли її бюджет в ручному режимі формували в районі, у неї забирали частину коштів на утримання інших шкіл. «І в своїй школі ми практично нічого не могли зробити з ремонту за субвенційні кошти. Допомогу нам надавали спонсори, батьки, трохи сільрада підтримувала. А в цьому році нам уперше переказали всі кошти, передбачені нормативом субвенції на одного учня», — сказав Микола Собко й додав, що тепер збільшилися можливості сільської громади, бо держава більше коштів з податків залишає на місцях. Так уперше на капітальні видатки тут спрямували значну суму: 160 тисяч гривень із залишкових коштів субвенції та майже 200 тисяч з понадпланових надходжень сільського бюджету. Таким чином вдалося повністю відремонтувати перший поверх приміщення школи, стіни покрили екологічно чистими панелями — замінили пластикову обшивку на дерев’яну. Другий її поверх теж гарний, адже залучили 120 тисяч гривень позабюджетних надходжень.
Саме децентралізація надала можливості сільському бюджету для фінансування освіти. А «експеримент» на рівні району з розподілом субвенції їх посилив. Сільська рада про свою школу дбала завжди, бо це її будівля, в якій навчаються свої діти. Наприклад, три роки тому вона встановила в ній сучасний котел, який взяла на виплату. Відтоді в усіх класах тепло. До того ж опалювання дровами порівняно з вугіллям (район не газифікований) за рік економить до 26 тисяч гривень.
А минулого року сільський бюджет профінансував заклад на 30 тисяч гривень. Та й зручно, коли засновник поряд. «Якщо треба навіть машину піску, я звертаюся до сільського голови, а він уже вирішує питання з підприємцями», — сказав директор Гальжбіївської школи І—ІІІ ступенів Дмитро Луцький, який дуже задоволений співпрацею з сільською радою та її очільником. З його слів, штат укомплектовано кадрами, заклад має все необхідне для надання якісної освіти. Є й перспектива, адже дітей у селі більшає.
«Питання щодо забезпечення школи розглядаємо на сесії сільської ради, і люди знають, що ми робимо. А якби вона була не на нашому балансі, то згідно з бюджетним кодексом жодної копійки ми не мали б права в неї вкладати», — підсумував досвідчений сільський голова.
Наблизили кошти до споживачів
Зі слів начальника фінансового управління Ямпільської райдержадміністрації Світлани Козюк, коли школи перебувають на балансі сільрад, іде велике навантаження на фінансові органи і казначейства. Бо що значить провести одну платіжку по відділу освіти, а що — 23 на кожну школу. «Але все-таки це кращий варіант, бо ми уникаємо тендерних процедур. Якби школи фінансував відділ освіти, то на дрова, вугілля, харчування були б тендерні закупівлі. А так розпорядників багато, сума дрібниться і не дотягує до тендерної шкали», — сказала вона та зауважила, що таким чином кошти безпосередньо наближуються до споживача, питання розв’язують на місці, і менше звернень надходить до районної влади. «Цього року є великі надпланові надходження по сільських радах. І всі вони допомагають школам», — зазначила Світлана Козюк.
Заступник голови райдержадміністрації Михайло Труба, який свого часу очолював райвідділ освіти, теж запевнив, що без тендерів легше і прозоріше. Позитив також у тому, що сільські голови зацікавлені максимально ефективно використати бюджетні кошти. Вони залучають і позабюджетні, використовують місцеві ресурси, дешевше купують необхідне. Він зауважив, що навчальна база у школах району добра. Всі заклади І—ІІІ ступенів забезпечено мультимедійним обладнанням (мультимедійні класи й інтерактивна дошка), у менших — екран і проектор, у міських по 2—3 таких дошки.
«Ми залишилися єдині в Україні, де освіта перебуває на балансі сільських рад. Ми не хотіли ламати систему і почали її удосконалювати. Раніше, якщо на кінець року нам не вистачало на освіту певної суми, то ми перекривали її з сільських і районного бюджетів. Ми одні в області на це не брали допомоги з обласного бюджету. Тобто наші сільські ради вже мають досвід утримування шкіл, — зазначив голова Ямпільської райдержадміністрації Михайло Вдовцов. — Якщо під час децентралізації певні податки передадуть у місцеві бюджети, то саме вони й візьмуть на себе частину витрат на утримання шкіл».
Їстимемо хліб, який самі спечемо
З кожною дитиною до школи приходить 8898 гривень освітньої субвенції. Багато учнів — є гроші та менша собівартість навчання і навпаки. В районі навчання одного учня коштує від 5—6 тисяч гривень до 26 тисяч. Щоб працювали всі заклади, субвенції розподіляють з урахуванням коефіцієнту їх наповнення. Це типова для країни ситуація. Втім, у січні цього року в районі вперше ці кошти розділили суто арифметично — за нормативом на учня. Таким чином серйозний ресурс на свій розвиток отримали великі школи, довкола яких і формуватимуться освітні округи. А ось у багатьох малих уже з вересня немає грошей на зарплату, тому повертаються до ручного управління розподілу коштів.
«Ми їм дали спробувати. Заїдьте у велике село, і директор школи скаже, що не хоче на районний рівень. Тепер розуміють, що району вже не буде і житимемо на те, що зароблятимемо. Їстимемо хліб, який самі спечемо», — зауважив Михайло Вдовцов.
У районі на часі створення освітніх округів. Однак сільські ради ставлять умову, щоб допомогти їм інфраструктурою та автобусами. Справді, до конкурентної освіти нерідко ведуть погані дороги, а в окремої сільської громади не вистачить коштів на їхній ремонт і на утримання автобуса. З огляду на це тут не ділитимуть район на частини, а формуватимуть єдину громаду.
Отже, у Ямпільському районі, як і колись, школи перебувають на балансі сільських рад. Турбота про них ні на йоту не менша, а може, і краща, порівняно з тими, які на утриманні районних бюджетів. Ямпільські сільські громади — господарі своїх шкіл, менше залежать від чиновників і протиріч у нормативних документах. Вони ініціативні, мають досвід, який використають під час децентралізації владних повноважень. Така самоорганізація освіти подібна до польського досвіду громадських шкіл, на які держава надає субвенції, допомагають і сільради, батьки, меценати. Так усім миром утримують школу і навчають своїх дітей.
ПРЯМА МОВА
«На Ямпільщині одразу сформували оптимальну мережу шкіл»
Андрій ЛИСАК, заступник начальника департаменту освіти і науки Вінницької ОДА:
— На Вінниччині працює 881 загальноосвітня школа. Безумовно, нині стоїть питання їх ефективного функціонування. В умовах бюджетної децентралізації склалася ситуація, коли сільські голови говорять про можливість використовувати кошти сільського бюджету і на школи. Дуже ефективна форма, в якій має брати участь сільський голова, — створення НВК «Школа-дитсадок». Цей рівень передають територіальним громадам, і вони мають змогу формувати школу першого навчального ступеня — дошкільний навчальний заклад — та забезпечувати навчання дітей.
Ямпільський район особливий тим, що в ньому відразу сформували оптимальну мережу шкіл. Він має добрі самоврядні традиції та єдиний в області, де збереглася унікальна ситуація, оскільки таке рішення свого часу ухвалила районна рада. Безперечно, сільський голова і громада зацікавлені в розвитку навчального закладу, і вони ініціюють різного роду кроки щодо поліпшення матеріальної бази, участі в економічних проектах, виконання складних робіт. Зокрема район бере участь у реалізації проектів спільно з Українським фондом соціальних інвестицій за співфінансування з обласного бюджету і місцевих громад. Якби школи були на районному рівні, навряд чи сільські голови були б такими ініціативними.
Ми в Google+