Наприкінці березня у прифронтовому ще з 2014 року місті Авдіївка, населення якого свого часу становило понад 30 тисяч людей, залишалося приблизно 2 тисячі жителів (за офіційними даними, 1878 осіб, які отримують гуманітарну допомогу). Найбільшу тривогу начальника міської військової адміністрації Віталія Барабаша викликає те, що досі там перебувають шестеро дітей. До того ж батьки свідомо уникають вимушеної евакуації і тримають малих заручників війни в підвалах чи у приватному секторі. «Важко збагнути безвідповідальність дорослих, які ховають своїх дітей. Ми їх знаходимо, готуємо до евакуації, а вони за ніч змінюють локацію, і знову їх доводиться розшуковувати!» — обурюється він.

Однак трапляється, що юні потерпілі від кремлівської агресії всупереч волі батьків самотужки намагаються вибратися зі зруйнованого міста, яке знавіснілі «визволителі» рівняють із землею. Приміром, один з підлітків нещодавно таки вибрався пішки з небезпечної зони і, на щастя, не розминувся з волонтерами, які допомагали евакуювати звідти авдіївців. Та нині місто вже закрили на в’їзд для всіх цивільних, волонтерів і журналістів, а днями, оскільки ситуація стала критичною, вирішили вивезти звідти решту комунальників, які навіть під постійними обстрілами підтримували життєдіяльність населеного пункту. Тепер там немає ні водопостачання, ні електрики.

У МВА повідомили, що вимикають мобільний зв’язок. «Як показує практика, у місті є, скажімо так, не дуже українці, які здають нас і щось не те розказують, тобто інформатори росіян», — пояснює ще й таке вимушене рішення Віталій Барабаш.

Авдіївський напрямок нині перетворився на один з найгарячіших на фронті, а саме місто дедалі частіше називають другим Бахмутом. У тому сенсі, що захисники України тримають там організовану оборону, а рашисти, вдаючись до постійних обстрілів і атак й не маючи значних успіхів, зазнають великих втрат і поступово виснажуються.

У загарбників зуб ще з 2014 року

Чому ворог, немов кліщ, вчепився в Авдіївку? Бо має великий зуб на неприступне місто. Хоч навесні та влітку 2014 року населений пункт трохи побув під російською окупацією, потім зайд звідти витурили, і всі подальші їхні спроби штурмів, особливо у 2015—2017 роках, зазнавали фіаско. У лютому 2022-го бої розгорілися з новою силою, бо ця територія завжди мала певне стратегічне значення.

Насамперед варто нагадати, що місто лежить на височині Донецького кряжа, отже там чудові рельєфні умови та можливості для позицій артилеристів тощо. Захопивши Авдіївку, ворог мав би великий і зручний плацдарм для подальшого наступу на місто Покровськ із виходом на адміністративні межі Донецької області, про що давно марить у багато разів змінених планах бункерне пуйло. Особлива увага рашистів до Покровська, великого логістичного центру, через який надходять гуманітарні та інші вантажі, відбувається евакуація цивільних жителів.

Авдіївський плацдарм для ворога важливий ще й через відносно невелику відстань до Донецька (трохи більш як 20 кілометрів), куди з давно захопленого обласного центру веде залізниця, якою зручно перекидати військову техніку, боєприпаси та орків-кандидатів на могилізацію.

Невгамовний апетит рашистів до Авдіївки, є припущення, пояснюється ще й намаганням захопити стратегічне Карлівське водосховище на річці Вовча за 25 кілометрів від міста, щоб улаштувати чергову гуманітарну катастрофу.

«Із цього вцілілого водосховища бере воду майже пів області: Курахове, Селидове, Новогродівка, Покровськ, Мирноград. Тому московські війська щодня, а іноді по кілька разів на день б’ють по Карлівському водосховищу, фільтрувальній та насосній станціях. Іноді завдають серйозних пошкоджень, і тоді громади на деякий час залишаються без води», — розповідає голова Авдіївської МВА Віталій Барабаш.

Знову «всьо ідьот за планом»

Військові підрозділи ворога атакують Авдіївку і села поблизу неї на південному та північному флангах. Метою штурмів, підсумок яких — здебільшого величезні втрати, залишається намагання ворогів нарешті оточити місто і вийти до Карлівки, звідки буде більше можливостей наступати на Покровськ.

Тривалі й жорстокі бої без жодних істотних успіхів для рашистів справді гідні порівняння з Бахмутом, де вони надовго заклякли. Загарбники не здатні вносити корективи у звичну тактику чи стратегію і робити висновки з невдач, а тому діють біля Авдіївки за тим самим бахмутським сценарієм. Насамперед московити під патетичне патякання російської пропаганди про визволення насправді примітивно знищують місто, бо фактично цілодобово обстрілюють тамтешні житлові квартали та інфраструктуру, використовуючи авіацію, ракетні системи залпового вогню й артилерію. Та й атакують українських бійців за вже вивченою нами тактикою, що навіть отримали назву «м’ясні хвилі».

«Вони наступають вдень і вночі. Іде перша м’ясна хвиля — 10—15 загарбників. Минає кілька годин, і знову 10—15. Лізуть безперестанку, не зважають на втрати і намагаються будь-що-будь захопити наші позиції», — розповідає один із бійців спецпідрозділу. 

Ситуація надзвичайно складна, проте військові експерти, маючи чіткі дані розвідок, вважають, що Авдіївка для рашистів —повторення їхнього тривалого наступу і невдалих спроб захопити Бахмут. Тобто знову «всьо ідьот за планом»: на порозі вже квітень, хоч горе-геополітичне пуйло, тупаючи ногами, віддавало наказ загарбникам вийти на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей до 1 березня. І в московитів малувато шансів, щоб із великим запізненням нарешті відрапортувати про свої бодай якісь успіхи.

«російські війська, ймовірно, посилюючи темпи бойових дій на північ від Авдіївки, намагаючись створити умови для оточення населеного пункту, залучають у цьому районі більшу кількість авіаційних підрозділів для підтримки цих операцій. Проте загальний російський весняний наступ, імовірно, наближається до кульмінації. І все, що нині робить рф, — намагається досягти незначних успіхів перш, ніж втратить ініціативу», — вважають аналітики американського Інституту вивчення війни (ISV).

Авдіївку з огляду на жорстокі бої поблизу та героїчну оборону дедалі частіше порівнюють з Бахмутом. Однак Віталій Барабаш схильний вважати, що населений пункт, на жаль, може повторити сумну долю іншого міста Донеччини.

«Усі, мабуть, бачили жахливі кадри, який вигляд нині має Мар’їнка. Це навіть не фільми жахів, а якісь постапокаліптичні сюжети. І день у день Авдіївка справді перетворюється на Мар’їнку», — підсумовує він.

Мар’їнка — симпатичне містечко неподалік Донецька. На 1 січня 2014 року, тобто напередодні згубної «рускай вєсни», на міських вуличках Благодатній, Урожайній, Степовій, Зеленій чи Каштановій жили майже 10 тисяч осіб. У січні 2023 року там вже не було жодної людини. Тільки потворні руїни…