Рівненський академічний обласний театр ляльок розпочав 46-й сезон завчасно й доволі оригінально. З нагоди 30-річчя Незалежності України його актори зіграли виставу для… дорослих «Думи мої, думи…» за творами Тараса Шевченка на відкритій сцені улюбленого для рівнян парку відпочинку «Лебединка». Філігранна гра світла й тіні в поєднанні з пісочною анімацією вражала в сутінках: зрештою, що може бути казковішим, як не слово Кобзаря просто неба? «Це дорослий театр?» — раз по раз перепитували містяни. 

Лялькарі цього року, схоже, вирішили випередити пандемію. Тому, по-перше, розпочали значно раніше; по-друге, зробили акцент на роботі на відкритих майданчиках просто неба — тобто пішли до глядача, щойно трапилося післякарантинне вікно. 

Для дітвори вистави безплатні

На втілення цікавого проєкту, що здобув підтримку Українського культурного фонду «30 вистав для глибинки — 30-річчю Незалежності держави», театр виграв грант 730 тисяч гривень. 

«Ми коротко називаємо наше дітище «візок казок». Задум полягає в тому, щоб об’їхати з виставами українське Полісся — не лише Рівненщину, а й сусідні Житомирську та Волинську області. Ще не знаючи, чи здобудемо грант, із нового року почали майструвати візок: придбали критий стаціонарний причіп до автомобіля розміром три на чотири метри і обладнали його як мінісцену. Коли ж отримали радісну звістку, часу не гаяли, і 14 вересня наш візок вирушив до дітей у глибинці. 

Із виставою «Пан Коцький» символічно розпочали тур із Кузьмівки Сарненського району. Саме тут Олександр Купрін писав свою улюблену «Олесю». Згодом побували у віддалених селах Степань, Більська Воля, Заболоття, Воронки, Володимирці та Рокитному. Нині ж наші актори працюють у територіальних громадах Олевська та Ємільчина на Житомирщині.

Сформували два акторських склади, які чергуються, бо наш візок виїжджає із театру о шостій ранку в понеділок, а повертається в п’ятницю пізно ввечері. Попередньо узгоджуємо локації та час вистави з головами громад, вони допомагають з аудиторією. А дітей, для яких наші вистави безплатні, довго запрошувати не треба», — ділиться директор — художній керівник театру Володимир Данилюк.

А провідний майстер сцени Олена Ткачук, яка разом з колегами щойно повернулася із Житомирщини, не стримує позитивних емоцій: «Бачили б ви, з якою цікавістю сприймає все дітвора! Як сільські діти прагнуть до мистецтва! Міські хлопчики й дівчата, зрозуміло, частіше відвідують театр, а сільські обділені, та ще й у пандемію. Тож ставлять нам тисячі запитань, і ми на кожне намагаємося відповісти. 

Наша мета — запалити в юних душах іскорку любові до прекрасного, яка не згасне, а яскравіше горітиме з роками. До речі, навіть дощ нікого не злякав — є спеціальні намети, в яких дітвора й дивиться вистави, і так навіть цікавіше».

 А ще діти — то найсправедливіші глядачі, яким у час електронних пристроїв не вистачає живого спілкування. До слова, разом створюють феєричні костюмовані дійства з козаками,  укладають карту України із загадками й історичними вікторинами, проводять майстер-класи з народження ляльки-рукавички. Хоч що хочеш вміють ці непосидючі актори! Вони залюбки влаштовують фото- та автограф-сесії з дітворою.  

Водночас їхні колеги-лялькарі активно працюють у Рівному. Не лише в самому театрі, а й у школах та дитсадках, бо вже поспішають випередити пандемію.

Зірковий заплив у поліському човні

Натхнення додає перемога в 14-му Національному фестивалі півдня України «Молоко», яку здобули влітку з автентичною поліською виставою «Пливе човен, казок повен». Її режисером виступила талановита актриса Олена Ткачук, і заплив у поліському човні таки став зірковим. Засновник фестивалю Михайло Журавель, переглянувши виставу, вперше запросив до участі в цій престижній імпрезі саме ляльковий театр — рівненський. До речі, наших поліських казок у виконанні трьох бабусь зі специфічною вимовою наслухалися в Миколаєві та Херсоні, бо це вистава для сімейного перегляду. А головне фестивальне дійство традиційно відбулося в Одесі.

Наполегливі професійно вперті рівненські лялькарі не зупиняються: щойно презентували просто неба ліричний трагіфарс «Шолом, солдат…» — історію про те, як знайти дорогу до свого серця та воскресити зболену душу. Знову ж таки для дорослих. Цим акторам, здається, вже  затісно в дитячих виставах. Тож начувайтеся, колеги з обласного академічного! А втім… Театр ляльок — далеко не завжди «Колобок» чи «Коза-дереза», чи не так? Браво, лялькарі!