На Різдво тернополянка Галина Дудар, крім ялинки, прикрашає янголятками, зірками, сніжинками, дзвіночками вікна свого помешкання, а стіл — фіранкою-витинанкою. Усі вироби виконала власноруч, а з інструментів використовує лише ножиці. Ці витвори чудові, надзвичайні, чарівні, як сама атмосфера зимових свят. Уже десять років пані Галина займається витинанкою й активно її пропагує. Вона організовує персональні виставки, створила власну вебсторінку «Лелітка», видала книжку «Дивовижний витинанковий світ» із практичними порадами, готує нове видання, бере участь у розмаїтих творчих конкурсах, проводить майстер-класи. Галина Дудар — член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. За вагомий особистий внесок у розвиток декоративно-ужиткового мистецтва удостоєна обласної премії ім. Ярослави Музики.

Обрала науку серйозну

Галина Дудар — вчителька математики Тернопільської загальноосвітньої школи №19. Працює тут уже майже 40 років. Навіть переїхавши два десятиріччя тому в інший мікрорайон міста, не залишила цього навчального закладу, бо, каже, приросла тут. Педагогіка — її покликання. У дитинстві завжди бавилася у вчительку, хотіла навчати дітей початкових класів. Але батько порадив іти його стежиною — обрати математику як науку серйозну. Він закінчив математичний факультет і з часом захистив кандидатську, докторську дисертації, викладав у Тернопільському педуніверситеті. Донька дослухалася до татових порад.

Але Галина має не лише математичні здібності, а й золоті руки. Вільний час віддавала шиттю. Захопила її цим ремеслом мамина сестра Романна. На шкільні канікули дівчина завжди приїжджала у село до тітки, любила сідати за її швейну машинку й шити. Уже коли Галина вийшла заміж, народила  двох  синів і доньку, то постійно шила їм одяг, навіть верхній, іграшки. Тітка Романна була й доброю вишивальницею, небогу теж навчала премудростей цієї справи. Але, зізнається пані Галина, до вишивання не має терпіння, хоч вишила собі й літню сукню, і блузку. Свого часу вона та її учні взяли участь у проєкті «Україна вишивана», розшукували старі взірці вишивок, відшивали їх, писали роботи-дослідження. Потім стали учасниками народознавчої розвідки «Вишивка на Тернопільщині», під час якої вишили мапу області, зібрали матеріал для шкільного музею «Тернопільщина вишивана», ініціатором якого була Галина Дудар.

Велике захоплення почалося із закладинки

Енергійні у творчості учні й розбудили в Галині Дудар талант майстрині. Щоправда, не вишиття стало для неї визначальним, хоч усе з нього й почалося. 2011 року вирішила поїхати на перший  Всеукраїнський зліт вишивальниць. Із собою взяла старовинну сорочку із тризубом, яка дісталася у спадок від двоюрідного дідуся, інші давні вишивки. Про сувеніри теж не забула. Не вишила їх, а зробила власноруч. І були це закладинки, які заламінувала. Даруючи їх учасникам зльоту, почула від одного авторитетного знавця народного мистецтва, що такий витвір можна запатентувати.

Нехай і жартома було сказано, це додало їй снаги і прагнення серйозно поринути у витинанкову царину. І заглибилася. Але не хотілося копіювати чужих робіт. Здобувала знання, зокрема про мотиви давніх і сучасних орнаментів, символіку, види української витинанки, матеріали й інструменти. Настільною книжкою стала праця професора М. Станкевича «Українські витинанки», що вийшла друком 1986 року. Занурилася в історію витинанкового мистецтва, зокрема на Тернопільщині.

Спочатку Галина Дудар у витинанках зображувала дерева життя, квіти, пташок. Одного разу їй трапилася книжка про міфи стародавньої України, тож за її мотивами виготовила витинанки. Різдвяну тематику розпочала із творення серії янголів, які співали і сповіщали про народження Божого Сина сурмами, дзвониками. Прикрашала ними вікна, вітальні листівки. До слова, листівкарство теж серед захоплень народної майстрині. Як і лялькарство, фотографування, живопис.

Багатство народних різдвяних традицій спонукало Галину Дудар до творення сюжетних витинанок. Дуже захотілося їй відобразити вертеп — театралізоване дійство. Адже Галина Михайлівна й учні класу, де була керівником, роками розшукували старовинні вертепні сценарії, зокрема з батьківської Лемківщини. Записували їх, ставили й показували не лише у школі, а й у Петриківському геріатричному пансіонаті, скрізь, куди їх запрошували.

Робота над вертепом-витинанкою відкривала для майстрині нове поле пізнання, адже треба було створити людські силуети, тобто мати певні знання з анатомії. І з часом з’явилася її «Різдвяна ніч над Тернополем». Цей витвір, як і чимало інших, витинальниця подарувала Тернопільському обласному краєзнавчому музею. Тут вона організовувала кілька персональних виставок. І зараз тут діє експозиція «Різдвяні мотиви витинанок», де представлено роботи Галини Дудар із силуетами янголів, колядників, а також різдвяні атрибути та церкви. 

Ножиці, папір і трішки фантазії

Витинанкові твори пані Галина репрезентує не лише в Тернополі. Показує їх завжди на Всеукраїнській виставці-конкурсі декоративно-прикладного мистецтва «Кращий твір року». Витвори демонструвала й на Міжнародній виставці в Литві. У цій країні 2018 року вона взяла участь у тижневому Міжнародному пленері з витинанки «Karpiniota praetis». Двічі була учасницею міжнародних симпозіумів із проблем витинання з паперу в м. Молодечно (Білорусь), на яких експонувала власні витинанки та представляла дослідницькі роботи «Витинанка Західного Поділля й Східної Галичини. Історичні корені і сучасність» і «Унікальна колекція витинанок Степана Батюка у сільському народному музеї».

Галина Дудар ставала переможницею все­українських і міжнародних конкурсів мистецьких робіт. Скажімо, торік здобула лаври лавреатки Міжнародного фестивалю World Stars-2021 у номінації «Декоративно-прикладне мистецтво» (Лос-Анджелес, США), на Всеукраїнському конкурсі лемківської культури «Лемцвіт» удостоїлася звання «Майстер року», здобула перемогу в Міжнародному культурному проєкті «Таємниці України для тебе» в номінації «Ремесла».

Витинанки стали для Галини Дудар частинкою її життя, своєрідним відпочинком, захопливим заняттям. «Не витинати вже не можу», — каже майстриня. Темою її робіт часто стають рядки поезій, пісень, коляд. Скажімо, до нинішнього Різдва тернопільська майстриня підготувала витвори за віршем Богдана-Ігоря Антонича «Народився Бог на санях» і лемківською колядкою. Каже, що витинанкарство не потребує ні великих затрат часу, ні матеріалу. Головне — мати під умілими руками ножиці, папір, добрий настрій і трішки фантазії.

Оскільки Галина Михайлівна — вчителька, педагогічна діяльність потребує підготовки конспектів до уроків, перевірку зошитів, тож викроїти час для захоплення їй не так легко. Але буває, що за витинання береться і вранці, й увечері, та найбільше чекає на вихідні, коли може сповна поринути у світ творчості. Дітям її роботи подобаються, чоловік підтримує. Онучка Тамара, приїжджаючи до бабусі, обов’язково просить щось витинати, внук Артемко  навіть здобував призові місця на творчих конкурсах.

Галина Дудар охоче ділиться пізнаннями, навичками, захопленням не лише з рідними їй людьми. Вона прагне, щоб якомога більше умільців змогли відчути щастя від творчості, тому запрошує на свої блоги, випустила книжку «Дивовижний витинанковий світ». Готує серію видань, які б розповідали про витинанки до кожних великих свят у році.

Зайнятися цією, без сумніву, потрібною та поважною просвітницькою й практичною справою пані Галину наштовхнув один факт. Якось її колега сказала, що в одному з підручників побачила дуже гарну витинанку. Коли Галина Михайлівна розгорнула цю книжку, то побачила власну роботу з її  ж майстер-класом. Цей матеріал вона свого часу розмістила на власному сайті «Лелітка».

Витинанки умілиці з Тернополя можна побачити у шкільних підручниках, на обкладинці монографії Жанни Янковської «Фольклоризм української романтичної прози». Галина Дудар не втомлюється проводити і для дітей, і для дорослих майстер-класи. Розробила для інституту післядипломної педагогічної освіти курс із витинанки. Вона має власний почерк, стиль у витинанковій творчості, повна задумів, отже потішить шанувальників народного  мистецтва ще не одним цікавим витвором.