Член-кореспондент НАН України
Віталій ОПРИШКО
Не секрет, що українські університети прагнуть потрапити до світових рейтингів. У цьому контексті згадується найперша мова міжнаціонального спілкування – мова науки. Саме вона в усі часи об’єднувала представників різних народів для спільної діяльності в ім’я розвитку. Про особливості організації досліджень в університетських стінах розмовляємо з деканом юридичного факультету Київського національного університету ім. Вадима Гетьмана, член-кореспондентом НАН України професором Віталієм ОПРИШКОМ.
— Віталію Федоровичу, як відомо, наукові пошуки – безмежні й багатогранні. Часто існує ризик калькування, беззмістовних роздумувань над «вічними» проблемами без визначення шляхів їхнього розв’язання. Як уникнути такого «глухого кута» й обрати справді вагомий для суспільства напрямок досліджень?
— Впевнений, найперше треба визначити, що справді хвилює громаду сьогодні, врахувати світові тенденції і напрацювання. Наприклад, цьогоріч наш факультет організував Міжнародну науково-практичну конференцію «Правові проблеми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи». Тема справді наболіла, активно обговорюється. Дивно, але найнезначнішим поки залишається внесок юристів у розв’язання цієї проблеми.
Попри значні наукові сили, зосереджені в нашій державі, — йдеться про Академію правових наук, Інститут держави і права ім. Володимира Корецького НАНУ, величезну кількість юридичних ВНЗ і факультетів, яких сьогодні більше 240 в Україні, проблеми правового регулювання подолання наслідків аварії на ЧАЕС практично не досліджуються. На цю тематику немає жодної кандидатської чи докторської дисертації. І це тоді, коли багато фахівців з різних галузей – економісти, соціологи, представники точних наук тощо провели свої дослідження. Наша конференція, мабуть, перша така за останні 25 років!
Показово, що участь у конференції взяли 93 особи, серед яких учасники ліквідації на ЧАЕС, громадські діячі, практикуючі юристи, вчені, державні службовці. Зібралися представники майже всіх українських областей, приїхали науковці з Росії, Білорусі, Греції. До них приєдналися й студенти, доповіді яких були представлені на секційних засіданнях.
— Тож подібні конференції сприяють розширенню міжнародних наукових зв’язків. Уже є певні результати співпраці?
— Таке співробітництво справді стає надійною передумовою спільного розв’язання важливих питань. Pавідувач кафедри Білоруського державного економічного університету професор Дмитро Демічев запропонував створити спільну наукову школу наших юридичних факультетів. Попередня назва такого спільного проекту – «Правові проблеми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи в Україні та Республіці Білорусь».
Науковець починається зі студентської лави. Фото з сайту rusol.net
У її рамках запропоновано досліджувати питання, пов’язані з удосконаленням управління окресленими проблемами, міжнародним статусом учасників ліквідації наслідків катастрофи. Тут на перше місце виходить урахування спільної діяльності протягом історично тривалого періоду подолання наслідків аварії.
У нашому університеті вже є значні напрацювання з цієї тематики, зокрема, до її розробки долучилися більше 10 здобувачів, що готують кандидатські дисертації. Тож вважаємо створення такої школи не лише актуальним, а й реальним та необхідним за існуючих умов. Таким чином ми не лише намагаємось примножувати науковий потенціал України, а й розв’язувати важливі правові чорнобильські проблеми.
— Над якими саме проблемами щодо правового регулювання подолання наслідків Чорнобильської катастрофи працюють сьогоднішні студенти?
— Студенти різних курсів КНЕУ та інших університетів країни працюють над дослідженням таких важливих питань, як спеціальний режим господарювання й інвестування на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; державна політика у зазначеній сфері; правовий статус осіб, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС; проблеми правового регулювання екскурсій в Чорнобиль, а також соціального захисту, пенсійного забезпечення постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
До сфери їхніх інтересів належать правові питання охорони навколишнього середовища, зокрема екологізація природоохоронної діяльності виробничих підприємств. Цікавлять студентів і міжнародні аспекти співпраці в окреслених напрямках.
— Віталію Федоровичу, що, на вашу думку, є запорукою успішності досліджень у вищих навчальних закладах країни?
— В університетської науки і зокрема юридичної сьогодні досить великі перспективи й міцна основа. Скажімо, факультетське життя нашого вишу складно уявити без наукових пошуків. Цьому сприяє те, що, по-перше, у нас молодий факультет. Середній вік викладача – 33 роки. Багато з них пройшли всі щаблі зростання після закінчення курсу навчання: починали з асистентів, а сьогодні вже доценти і завідувачі кафедр. Тобто ми створили для них усі умови.
Інколи чуємо критику на свою адресу через те, що в нас невелика кількість докторів наук. Це справді так. Але хіба можна сьогодні вимагати від тих, кому 30-33 роки, хто щойно захистив кандидатські дисертації, бути у цьому віці вже і докторами? Хочу заспокоїти наших критиків: більше десяти наших кандидатів наук працюють над докторськими дисертаціями.
Виправдовує себе практика роботи над масштабними факультетськими науковими темами, які досліджуються тривалий час. Наприклад, минулі 5 років нами розроблялася тема «Теоретичні та практичні правові аспекти соціально-політичного розвитку країни», за якою ми провели дослідження й видали колективну монографію. Тепер взялися за правові проблеми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
Світлана ГОРСЬКА
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Віталій ОПРИШКО. Народився 1942 року в с.Стара Оржиця Київської області. Закінчив Київський університет ім.Тараса Шевченка. Працював у цьому виші старшим викладачем, доцентом. Був одним з фундаторів і першим директором Інституту законодавства Верховної Ради. Нині — декан юридичного факультету Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України. Заслужений діяч науки і техніки. Підготував більше 10 кандидатів наук. Має понад 200 наукових та інших публікацій, серед яких 9 монографій, 10 підручників та навчальних посібників.